Творчий вечір Романа Коваля відбувся у Києві
- 13 лютого 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 802
-
У неспокійний час Майдану і тривожно-напруженого перемир’я на Грушевського 9 лютого у Київській міській раді відбувся творчий вечір письменника, історика, дослідника, номінанта на Шевченківську премію 2014 року Романа Коваля. Серед присутніх — представники різних професій і поколінь — усіх їх об’єднувала любов до правдивого Слова й української пісні. Це було незабутнє зібрання людей по Духу, патріотів, які свято вірять в Українську Україну. Якийсь неймовірний дух Волі витав у повітрі, усіх проймало почуття гордості: завдяки Романові Ковалю українці відкрили для себе ще одного Героя — Михайла Гаврилка.На творчому заході, ведучим якого був Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», звучали твори Тараса Шевченка, стрілецькі та повстанські пісні, твори Тараса Шевченка, уривки з книги Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею»…
Сергій Василюк нагадав про те, що саме 9 лютого виповнюється річниця повстання в Лук’янівській в’язниці м. Києва (1923 р.), а відтак, і роковини легендарних отаманів Холодного Яру Ларіона Загороднього, Юрія Дроботковського, Мефодія Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Сергія Захарова, Костя Здобудь-Волі, Івана Гайового-Грисюка, Січових Стрільців Миколи Опоки, Михайла Турка та інших борців, які загинули під час повстання (всього — 38 осіб).
Після хвилини мовчання кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко на пам’ять про наших Прадідів великих виконав геніальну пісню «Посіяли гайдамаки» на слова Тараса Шевченка (муз. Віктора Захарченка), а художниця, поетка Антоніна Литвин майстерно продекламувала поему Тараса Шевченка «Холодний Яр».
Представляючи шевченкіану скульптора Михайла Гаврилка, Роман Коваль процитував погляд самого митця на його скульптурну групу «Відродження України» з 1-го проекту пам’ятника Шевченкові для Києва: «Пробуджена Україна, оточена двома лицарями, провадить далі свій недокінчений історичний похід в чарівну країну грядущої слави і життя. Лицарі її виглядають такими, якими їх ворожі стріли поклали, здавалось, на вічний смертельний сон, але чародій Тарас своїм чудодійним словом воскресив їх, і вони йдуть, вірні «Заповітові» Тарасовому, проложити дорогу Україні там, де, як звичайно думають, «немає путі ні прохожому, ні проїзному, ні прольотному». «Чудодійне слово Шевченка, — додав Роман Коваль, — оживляє, обертає гречкосіїв на козаків, перевтілює російських патріотів, колишніх солдатів Російської імперії на сірожупанників і синьожупанників Армії УНР, які зброєю своєю перетворюють Шевченкові слова «І повіє вогонь новий…» на пророчі».
Заслужений артист України Петро Бойко прочитав уривок з книги Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею», яку Асоціація українських письменників висунула на Шевченківську премію.
Про значення творів Романа Коваля у вихованні цілого покоління говорили письменники Володимир Шовкошитний, Василь Портяк, дочка медвинського повстанця Галина Денисенко та інші. У своїх виступах, вони наголошували, що Роман Коваль видав 51 книгу, повернув українському народові сотні імен славних синів і дочок нашої Батьківщини.
Підсумовуючи вечір, народний депутат України Юрко Сиротюк наголосив, що покоління, яке зараз на Майдані відстоює своє право на вільне життя в українській державі, значною мірою виховне на книжках Романа Коваля. «Приходить час, коли наші мрії і думки стають реальністю… І сьогодні перед вами відроджена Романом Ковалем отаманщина, холодноярщина, визвольний рух на вулицях Києва не театрально, а справді… Творами Коваля говорить вулиця Грушевського, говорить Майдан,» — аплодисментами супроводжувалися слова Юрка Сиротюка, який підсумував свій виступ словами з поезії Шевченка «Бували войни й військовії свари», наголосив, що треба брати уроки з історії і нарешті довести новітню Коліївщину до перемоги, «побудувати ту Україну, за яку воювали наші попередники і пише Роман Коваль».
Митець і воїн Михайло Гаврилко
Постать Гаврилка (1882–1920) для більшості з нас є новою. Це й недивно, бо ця багатогранна особистість була за сімома печатями для мистецтвознавців, вчених, письменників, істориків, національно свідомих українців. Михайло Гаврилко був насамперед творчою людиною. Він створив першу прекрасну Шевченкіану — пам’ятники, погруддя, барельєфи, медальйони, портрети Тараса Шевченка. Він писав вірші, виступав з патріотичними промовами серед студентів і вояків, Українських Січових Стрільців, був одним із отаманів Визвольного руху початку ХХ століття. Великий Кобзар для митця став взірцем української історії і духовності, Пророком України.Не менше Михайло Гаврилко поважав і постать князя Святослава, його світосприйняття і любов до рідної землі. Козак з Полтавщини, коли вів у бій свою чоту УСС, сформовану з галичан і гуцулів, звертався до Перуна, щоб той накидав стріл на ворогів, просив Дажбога, аби він охороняв його греко-католицьке військо.
Козацька кров нуртувала і не давала спокійно стежити за тим, як окупати поневолюють рідну землю навіть тоді, коли 1917 року у Львові він одружився і в сім’ї народилася донька. Михайло вирушив на фронт. А в перерві між боями творив нові скульптури, писав. Керуючи Січовими Стрільцями, він навчав їх наддніпрянських пісень.
М. Гаврилко надзвичайно перейнявся ідеєю Миколи Міхновського про вільну, незалежну, соборну Україну від Кавказу до Карпат; він був переконаний, що цього можна досягти. На вівтар цієї ідеї він поклав усе своє життя.
Професійний скульптор, який здобував освіту у Миргороді, Кракові, Парижі, Санкт-Петербурзі, мав великі успіхи за межами України, але на Батьківщині його незаслужено забули. Імена таких, як Михайло Гаврилко, випалювали вогнем...
Січового Стрільця, непокірного волелюбного козака Гаврилка чекісти живцем спалили у топці паровоза на станції Полтава у 1920 році. Але його дух не вмер. Він житиме у невмирущих книгах Романа Коваля, що дарують українцям багато відроджених із забуття героїв, з яких молодь може брати приклад.
Лариса ГРОМАДСЬКА
З виступу Михайла Гаврилка на ІІ українському студентському з’їзді у Львові (липень, 1913 р.), коли вшановували Івана Франка (40-річчя творчого ювілею Каменяра):
«Греко-візантійські, римські, польські, московські, німецькі і бозна які впливи викривили й покалічили українську душу, роздвоїли її, а то й розтроїли, а з обличчя української землі стерли ледве не все, що свідчило про її українськість. А не маючи власної, національної культури, позбавлені власної душі й характеру, ми мусимо коритися чужинцям: їхня культурна питоменність мусить покривати собою нашу культурну безхарактерність. Тому — геть зі сміттям чужинецьких впливів, назад до позицій, з яких ми вийшли, отже — до культури наших прапредків, що мали своїх Богів, свій погляд на світ і своє відношення до природи, свою етику й свою мораль» (З книги Романа Коваля «Михайло Гаврилко. І стеком, і шаблею»).