(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Самооборона Борисполя. Як це було

  • 27 лютого 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 211
  • Автор: admin
  • 0
У зв’язку з революційними подіями в країні бориспільці також не трималися осторонь й організували блок-пости на основних трасах, що ведуть з Києва до східних та південних реґіонів.

Починаючи з 19 лютого активісти орагізували бориспільську Народну самооборону, що перевіряла всі автобуси, фургони і навіть легкові автомобілі, що рухалися як у бік Києва, так і з нього. Багато чуток і хибних думок ходило і ширяться зараз про місцевих активістів та їхні дії. Щоб спростувати чи підтвердити ставлення читачів до цих подій, розповім про свій власний досвід перебування в групах Самооборони Борисполя, а висновки хай кожен зробить для себе сам.
19, 20 та 21 лютого я разом із десятками інших активістів чергував на центральному блок-посту в районі, відомому у народі як «лоховка». Варто одразу зазначити, що всі, хто там був, приходили винятково з власної волі. Більше того, мене та моїх товаришів всіма силами відмовляли матері та дівчата, але ми знали, відчували, що повинні бути саме тут.
Варто було відійти хоча б на десять хвилин від блок-поста, і виникало непереборне бажання повернутися. І ми поверталися. Я б ніколи не повірив, як би парадоксально це не звучало, що у натовпі молодиків та чоловіків в масках з бітами, палками та залізяччям може бути так затишно. Відчуття єдності — ось що підіймало нас зранку та знову вело туди.
Ми приходили і стояли до пізньої ночі. Стояли в перших рядах, перевіряли автівки, їздили на «виклики» до Іванкова та у деякі райони Борисполя. І все це аж ніяк не заради забави. Винятково заради суспільного блага. Вперше я відчув, що маю вплив на благоустрій мого міста та моєї країни, що від моїх дій, від дій моїх побратимів, яких ще вчора не знав, а зараз стою з ними пліч-о-пліч, від наших спільних зусиль залежить те, в якій країні ми будемо жити завтра.
Те, чого я не зможу забути, це дивовижна довіра до практично незнайомих людей. Ми прикривали одне одному спини, навіть не знаючи, у кого яке ім’я. І це протягом трьох ночей, проведених у напрузі та майже безперервних очікуваннях збройного нападу. І, як це не дивно, у нас була присутня взаємна довіра.
Особливо запам’яталася ніч з 21 на 22 лютого, коли надходили повідомлення, що з Києва прорвалися автобуси з озброєними людьми і що вони ведуть вогонь по блок-постах. Була збудована лінія захисту: у перший лінії — шини по пояс і хлопці зі щитами, що піднімають їх для захисту, а в другій — самооборонці з «коктейлями Молотова» та камінням. У разі збройного нападу перша лінія мала прикривати щитами, а друга лінія — закидати автобус «коктейлями», камінням, а також забезпечувати відступ назад, розчищаючи шлях та допомагаючи переховуватися цивільним. Ми в трьох стояли в другій лінії. І маю визнати, що це був єдиний раз, коли було справді страшно. Але ми були готові… І було видно по очах, що ніхто з нас не злякається в останній момент і не кине товаришів.
Історія хлопця, з яким мені щодня випадало стояти пліч-о-пліч на бориспільському блок-посту, винятково цікава. Він приїхав з Тернопільської області, коли почалися революційні події на Майдані Незалежності, був у перших рядах активістів, брав участь у сутичках на Грушевського. Був жорстоко побитий «Беркутом», з розбитою головою та численними побоями тиждень лежав у лікарні, з якої пішов у «самоволку». На Майдані зустрів дівчину, закохався, залишився у неї в Борисполі, влаштувався на роботу в магазин електроніки продавцем-консультантом. Удень працював, а ввечері приходив чергувати на блок-пост...
Користуючись нагодою, окремо хочу звернутися до скептично налаштованих людей, які вважають, що на бориспільскому міні-Майдані збираються п’яниці, ледарі і взагалі негативний контингент. Спираючись на побачене, я повідомляю вам, що у загін Самооборони зібрані хлопці, які в мирний час є успішними людьми і є прикладом для інших. Це відмінники в навчанні, працюючі чоловіки, що дбають за свої сім’ї. Звісно, серед тих, хто з боку споглядає за цим, є досить багато підозрілих типів, проте їх пильно контролюють. І якщо з’являється хтось нетверезий чи порушник громадського порядку, його швидко просять покинути територію акції, допомагаючи в цьому. І коли я чую від перехожих репліки, що тут «зібрались екстремісти, алкоголіки, нероби та «гопніки», мені прикро, що в нашому суспільстві ще є так багато людей, які сліпо вірять почутому від провокаторів, яким так просто можна навіяти хибну думку, яку вони, як вірус, поширюють і вводять в оману інших. Закликаю вас не говорити того, в чому не переконалися на власні очі! Якщо ви не виходили туди, не стояли із майданівцями, то не беріться й судити їх.
На завершення хотілося б сказати, що особисто для мене ці дні залишаться незабутніми. Такі події відбуваються раз на сто років, і я знаю, що буду розповідати про них своїм дітям. Я радий, що став свідком і учасником цих історичних дій. Ті почуття були одними з найсильніших, які я коли-небудь відчував. Не вистачить слів описати бурю емоцій, коли я стояв у лаві молодих хлопців та чоловіків вздовж дороги в три шеренги… Запам’яталася неймовірно вражаюча картина, коли з автомобілів, що проїжджали повз нас (з кожного другого, без перебільшення), лунало «Слава Україні!» і весь цей вишикуваний натовп чоловіків в один голос відгукувався «Героям слава!» — мороз пробігав по шкірі, а душа наповнювалася гордістю та трепетом за наш народ.

Володимир КОСИНСЬКИЙ

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.