Від Майдану до Майдану
- 27 лютого 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 544
-
Згадаймо революційний Майдан 2004 року. Що змусило народ вийти на вулицю? Безгрошів’я, безробіття, порушення демократичних прав, іґнорування владою народної думки, розмах корупції, обіцянки нової хвилі політиків навести лад в державі. Діюча влада не змогла протистояти народному гніву. Тому, скориставшись силою народу, до влади прийшли нові-старі політичні діячі.А що ж народ? Він з надією чекав, чекав не один день і рік змін на краще, але ж так і не дочекався… Нові політики, які на усіх рівнях йшли до влади під гаслом «Геть корумповану владу!», успішно отримавши її від народу, пересварилися між собою (бо кожному хотілося бути першим або найпершим), не оминули добро, яке ще не було приватизованим, прихваченим, народну землю, забули про реформи, які, можливо, допомогли б у майбутньому і їм убезпечити своє життя, й успішно програли чергові вибори.
Правда, люди у нас мудрі! Вкотре повіривши обіцянкам чергової влади про європейське майбутнє, не змогли не помітити, як на народній сірій бідності зростають статки мільйонерів і мільярдерів. І відповіддю на таке ставлення до себе піднявся черговий Майдан — грізніший і радикальніший, ніж попередній.
Самовпевненість представників влади була в тому, що приватизовані прокуратура, міліція, суд, служба безпеки, армія надійно стоять на захисті їх інтересів, підвела. Побитий, розстріляний, принижений народ грізно заявив: не відступимось!
З великим запізненням силу народного попередження почули можновладці, опозиційні представники, Європа і Росія. Але кожен чув і реаґував на цей голос по-своєму. Спільним у діях кожного відчувався страх перед народним гнівом.
Чому ж усе це відбувається саме з нами? Мабуть, тому, що віками нас привчали служити пану, у нас відбирали право мати і висловлювати власну думку, нас шантажували і залякували, примушували мовчати. Ми ж усе чекали і чекаємо на героя-патріота, якого приведемо до влади, який буде працювати не на особисте збагачення, а на народ.
А ще ми не помічаємо, як дозволяємо політикам, представникам влади постійно міняти свої політичні уподобання. Прийшли у владу у помаранчевому шалику, з часом перефарбувалися у біло-голубих… Запахло «смаленим» — виходять з провладних фракцій і, спотикаючись, біжать до нової влади.
Ця інфекція зачепила і представників міської влади, яка активно працювала і рапортувала над поповненням лав Партії реґіонів. Депутатську більшість у раді нібито стабільну сформувала, залучивши до її рядів працівників апарату виконавчого комітету. Але сталося те, що сталося. І розбіглись! Підкресливши такою поведінкою: наша хата скраю, ми не причетні до подій, які відбуваються в державі…
Проте так далі не можна! Кожен громадянин має право на власні політичні вподобання, підкреслюю, на власні. А коли вони нав’язуються владою, та ще й корисні інтереси при цьому спрацьовують — комусь робота, комусь земелька — тоді і розбігаєтесь усі, як щурі з тонучого корабля.
Чи зрозуміють їх люди? Сьогодні вже ні. Вулиця вже не та, якою вона була вчора. Біда влади нинішньої в тому, що вона не винесла уроків з Майдану 2004 року. Тому за все, що відбувається в державі, у великих і малих містах, має відповісти тільки влада. Відповісти заради того, щоб третього Майдану не повторилося, бо людське життя — найвища цінність!
Л. БИСТРА,
член територіальної громади міста