Щоб смерть героїв не стала марною
- 27 лютого 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 490
-
Високу ціну заплатив український народ за звільнення від бандитсько-олігархічного режиму Януковича та його «сім’ї». Лише за офіційною інформацією на сьогодні маємо 90 загиблих, тисячі поранених, 312 пропалих безвісти. Багато тяжко поранених балансують нині між життям і смертю. Залишилися сиротами діти, дружини втратили чоловіків, батьки поховали своїх синів. Всенародна скорбота і праведний гнів, що вимагає справедливості, панують у ці дні в Україні.
Усі громадяни України, незалежно від того, чи були вони на Майданах наших міст, чи вболівали за протестувальників вдома, чи, можливо, взагалі були байдужими або скептичними до сучасних історичних подій, чи були на боці Партії реґіонів, мають нині одне спільне — це бажання реальних докорінних змін на краще у нашій державі. Це означає перехід до загальнолюдських та європейських цінностей, які виключають тотальну корупцію, свавілля чиновників та силових структур, грабунок країни, продажні суди, безправність та незахищеність простих громадян. Саме на цьому спільному бажанні маємо об’єднатися і будувати якісно нову Україну.
Майдан не розходиться! Сьогодні, як ніколи, потрібна громадянська активність і громадський контроль. Ми не повинні черговий раз дати себе обдурити. Ми просто не маємо на це права перед пам’яттю загиблих героїв.
Злочинний режим Януковича не міг панувати в Україні без підтримки мільйонів громадян і насамперед 1,5-мільйонної армії членів Партії реґіонів. І якщо трагічні і героїчні події останніх місяців відкрили очі і серця багатьом ошуканим, з низьким рівнем громадянської свідомості, байдужим простим громадянам, то позиція членів Партії реґіонів залишилася незмінною. Після кривавого силового розгону мирних студентів 30 листопада 2013 року з рядів Партії реґіонів вийшли одиниці, виявивши громадянську позицію і «зберігши власне обличчя», а мали би вийти всі на знак протесту проти злочинних дій свого лідера Януковича та його оточення. І такий чин, можливо, припинив би подальше кровопролиття. Але, на жаль, цього не сталося.
У нашому місті — сотні членів Партії реґіонів (доступу до точних даних не маю), і жоден з них не виявив громадянської позиції, не зважив на заклики громади, які останніми місяцями лунають на місцевих вічах. Фракція Партії реґіонів у міській раді саморозпустилася лишень пару днів тому опісля всіх трагічних подій і втечі Януковича. Ганьба! І сьогодні достеменно невідомо, чи розпустилася повністю міська організація Партії реґіонів, чи ні. Хто ці люди? Серед них — місцеві депутати, очільники міської адміністрації зі всіма заступниками, члени виконкому, начальники усіх державних служб міста, директори ряду установ, у тому числі навчальних закладів та інші. Чи мають моральне право ці люди обіймати й надалі керівні посади в місті і працювати так, як вони звикли при режимі Януковича? Чи, можливо, хтось вірить, що змінився світогляд цих людей і вони працюватимуть по-іншому? Я особисто в це не вірю! Дехто скаже, що й серед них знайдуться «нормальні»… Та чи може «біла ворона» жити в зграї «чорних круків»? Такого не буває! Волею чи неволею, з примусу чи зі страху, але ці люди продемонстрували міській громаді свою антинародну позицію підтримки тирана та його політики тотальної корупції. Вони мають піти! І ніколи, і ніде в Україні не мати права посідати відповідальні керівні посади й балотуватися на будь-яких виборах!
На відповідальні посади мають обиратися і призначатися люди за трьома основними показниками: професіоналізм, порядність, патріотизм. Українські правоохоронні органи та суди дискредитували себе до такого ступеня, що народ вимагає повної їх люстрації без права люстрованим у майбутньому займати аналогічні посади.
Нині нова більшість у Верховній Раді готує закон про люстрацію. Сподіваємося, що цей закон буде об’єктивним, справедливим та далекоглядним. А коли — ні, то народ внесе до нього свої поправки. Народний контроль, як ніколи раніше, набуває актуальності. У кожному населеному пункті України мають бути створені з громадських активістів групи Народного контролю. Якісні зміни в Україні — це конкретні позитивні зміни у кожному населеному пункті, на кожній вулиці, в кожній установі, і вони неможливі без якнайширшого залучення громадськості. У теперішній складний, перехідний період повинні активізуватися громадські організації, вуличні й будинкові комітети кожного міста. Подальша доля держави в руках кожного з нас. Сьогоднішні вимоги до активної, емоційної громадськості — холодний розум, витримка та наполегливість. Лише так здобудемо бажане і доведемо, що смерть героїв не марна.
Вороги України так просто не здадуться. Мусимо бути готові і до провокацій, і до очорнення дій нової влади, і до шкідництва, і навіть до втручання східного сусіда.
Огидно чути від деяких народних депутатів-«реґіоналів» різку критику дій нової влади. Це схоже на гарчання пораненого скаженого звіра. Таке склалося у мене враження після почутого інтерв’ю, взятого у Тігіпка. Він, котрий зрадив своїх виборців і приєднав «Сильну Україну» до Партії реґіонів, був причетний до злочинів режиму Януковича, не має ніякого морального права взагалі подавати голос, мусить тихенько добути свій депутатський термін і піти з політики назавжди, як і інші його однопартійці. А що має на увазі «реґіонал» Єфремов, коли оголосив про перехід Партії реґіонів в опозицію щодо нової влади? Вони й надалі, як темні сили, продовжуватимуть боротьбу з тим обнадійливим світлом, що з’явилося в кінці тунелю для українців? Вони не каються! Сподіваються на підтримку Кремля?
На сьогодні в Україні — ще не перемога — лише один з етапів боротьби. Кріпімося! Гуртуймося! Борімося!
Усі громадяни України, незалежно від того, чи були вони на Майданах наших міст, чи вболівали за протестувальників вдома, чи, можливо, взагалі були байдужими або скептичними до сучасних історичних подій, чи були на боці Партії реґіонів, мають нині одне спільне — це бажання реальних докорінних змін на краще у нашій державі. Це означає перехід до загальнолюдських та європейських цінностей, які виключають тотальну корупцію, свавілля чиновників та силових структур, грабунок країни, продажні суди, безправність та незахищеність простих громадян. Саме на цьому спільному бажанні маємо об’єднатися і будувати якісно нову Україну.
Майдан не розходиться! Сьогодні, як ніколи, потрібна громадянська активність і громадський контроль. Ми не повинні черговий раз дати себе обдурити. Ми просто не маємо на це права перед пам’яттю загиблих героїв.
Злочинний режим Януковича не міг панувати в Україні без підтримки мільйонів громадян і насамперед 1,5-мільйонної армії членів Партії реґіонів. І якщо трагічні і героїчні події останніх місяців відкрили очі і серця багатьом ошуканим, з низьким рівнем громадянської свідомості, байдужим простим громадянам, то позиція членів Партії реґіонів залишилася незмінною. Після кривавого силового розгону мирних студентів 30 листопада 2013 року з рядів Партії реґіонів вийшли одиниці, виявивши громадянську позицію і «зберігши власне обличчя», а мали би вийти всі на знак протесту проти злочинних дій свого лідера Януковича та його оточення. І такий чин, можливо, припинив би подальше кровопролиття. Але, на жаль, цього не сталося.
У нашому місті — сотні членів Партії реґіонів (доступу до точних даних не маю), і жоден з них не виявив громадянської позиції, не зважив на заклики громади, які останніми місяцями лунають на місцевих вічах. Фракція Партії реґіонів у міській раді саморозпустилася лишень пару днів тому опісля всіх трагічних подій і втечі Януковича. Ганьба! І сьогодні достеменно невідомо, чи розпустилася повністю міська організація Партії реґіонів, чи ні. Хто ці люди? Серед них — місцеві депутати, очільники міської адміністрації зі всіма заступниками, члени виконкому, начальники усіх державних служб міста, директори ряду установ, у тому числі навчальних закладів та інші. Чи мають моральне право ці люди обіймати й надалі керівні посади в місті і працювати так, як вони звикли при режимі Януковича? Чи, можливо, хтось вірить, що змінився світогляд цих людей і вони працюватимуть по-іншому? Я особисто в це не вірю! Дехто скаже, що й серед них знайдуться «нормальні»… Та чи може «біла ворона» жити в зграї «чорних круків»? Такого не буває! Волею чи неволею, з примусу чи зі страху, але ці люди продемонстрували міській громаді свою антинародну позицію підтримки тирана та його політики тотальної корупції. Вони мають піти! І ніколи, і ніде в Україні не мати права посідати відповідальні керівні посади й балотуватися на будь-яких виборах!
На відповідальні посади мають обиратися і призначатися люди за трьома основними показниками: професіоналізм, порядність, патріотизм. Українські правоохоронні органи та суди дискредитували себе до такого ступеня, що народ вимагає повної їх люстрації без права люстрованим у майбутньому займати аналогічні посади.
Нині нова більшість у Верховній Раді готує закон про люстрацію. Сподіваємося, що цей закон буде об’єктивним, справедливим та далекоглядним. А коли — ні, то народ внесе до нього свої поправки. Народний контроль, як ніколи раніше, набуває актуальності. У кожному населеному пункті України мають бути створені з громадських активістів групи Народного контролю. Якісні зміни в Україні — це конкретні позитивні зміни у кожному населеному пункті, на кожній вулиці, в кожній установі, і вони неможливі без якнайширшого залучення громадськості. У теперішній складний, перехідний період повинні активізуватися громадські організації, вуличні й будинкові комітети кожного міста. Подальша доля держави в руках кожного з нас. Сьогоднішні вимоги до активної, емоційної громадськості — холодний розум, витримка та наполегливість. Лише так здобудемо бажане і доведемо, що смерть героїв не марна.
Вороги України так просто не здадуться. Мусимо бути готові і до провокацій, і до очорнення дій нової влади, і до шкідництва, і навіть до втручання східного сусіда.
Огидно чути від деяких народних депутатів-«реґіоналів» різку критику дій нової влади. Це схоже на гарчання пораненого скаженого звіра. Таке склалося у мене враження після почутого інтерв’ю, взятого у Тігіпка. Він, котрий зрадив своїх виборців і приєднав «Сильну Україну» до Партії реґіонів, був причетний до злочинів режиму Януковича, не має ніякого морального права взагалі подавати голос, мусить тихенько добути свій депутатський термін і піти з політики назавжди, як і інші його однопартійці. А що має на увазі «реґіонал» Єфремов, коли оголосив про перехід Партії реґіонів в опозицію щодо нової влади? Вони й надалі, як темні сили, продовжуватимуть боротьбу з тим обнадійливим світлом, що з’явилося в кінці тунелю для українців? Вони не каються! Сподіваються на підтримку Кремля?
На сьогодні в Україні — ще не перемога — лише один з етапів боротьби. Кріпімося! Гуртуймося! Борімося!
Слава Україні!
Ірина ГАХ,
голова міського осередку Всеукраїнської екологічної ліги