Боровко Микола Маркіянович
- 07 березня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1180
-
Боровко Микола Маркіянович народився 13 травня 1948 року в хліборобській родині в селі Борщів Баришівського району Київської області. Сім’я була багатодітною. Батько, Маркіян Микитович, та мати, Анастасія Іванівна, мали восьмеро дітей, Микола був сьомим. З 1955 року навчався в Борщівській початковій школі, потім — у Волошинівській восьмирічці. 1966 року закінчив Баришівську середню школу.Рід Боровків з давніх-давен жив на заплавах річки Трубіж, яка на карті Боплана була завширшки до 2 км. Ріка підгодовувала орачів своїми скарбами: риба, дичина, прекрасні сіножаті… Село, мов величезне гніздо, гойдалося підковою серед заплав. Трубіж, що витікає з дитинства як символ рідного краю, пізніше в його поетиці набуде узагальненого образу України і пройде червоною ниткою через усю творчість, явивши часові і нам незглибимі, незнищенні прояви родоводу і сутності буття («тече Трубіж з минулого в віки»). А ще з того часу навіки врізалися в пам"ять вітряки. Поет згадує: «Немов золоті цвяхи стояли на піщаній косі, намитій хвилями століть, чотири млини. І гордість, і окраса села, і опора його, ніби горді оборонці від лиха, і спасителі від голодної смерті. Вони височіли в природній улоговині: село наше й історичні Пристроми, де народився і виріс історик-академік Петро Толочко».
Після закінчення школи спробував поступити до столичного педагогічного вузу. Перша спроба була невдалою. Рік працював різноробочим у радгоспі «Червона зірка». За осінь і зиму перечитав твори 167 європейських письменників, почав вести щоденник, робити нотатки. «У моїй дитячій душі, — згадує Микола Боровко, — на покуті поруч з іконами святих завжди була і постать сільського вчителя Василя Петровича. Його світлий костюм і парусинові білі черевики при зустрічі мене бентежили більше, ніж футбольний м’яч біля воріт одвічних супротивників із сусіднього Кутка. Він говорив спокійно, але в кожній фразі вчувалися мелодії щасливої людини».
Тому наступного року юнак знову подався до столиці й успішно склав вступні іспити до Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького. Будучи студентом, відвідує літературну студію, якою керував закоханий в літературу Петро Іванович Орлик. Студійці звітували і в Спілці, і виступали на радіо… А стінна літературна газета «Вітрила» була такою, що зі стенда, де прикріплювалася, лягала аж на підлогу. Головним художником і оформлювачем був Юрій Ковалів (нині доктор філологічних наук, лауреат Шевченківської премії). На сторінках літературної газети з’являлися імена Федора Терещенка, Василя Буденного, Валентина Зайчука, Василя Гунька, Станіслава Вишенського, Юрія Коваліва… всіх не перелічити. У вузівській газеті «За педагогічні кадри» побачив світ і перший опус на його твори «Комплімент весільному диптиху», що належав Раїсі Свириді. А ще великою гордістю для Миколи Боровка було фото, занесене на дошку Пошани інституту.
Закінчивши в 1971 році педінститут і набувши фаху вчителя української мови і літератури, розпочав трудовий шлях заступником директора Яцьківської середньої школи Васильківського району на Київщині. Там у кінці 1971року в районній газеті були вміщені вірші про буряки, які «як амфори сільської долі, спливли у вічність…».
Після строкової служби у Закавказькому військовому окрузі, переїжджає у 1973 році до Борисполя. Працює спочатку заступником директора середньої школи № 1 ім. Ю. Головатого, з березня 1977 року — директор цієї ж школи. У серпні 1982 року переведений на посаду начальника відділу, а потім управління освіти і науки Бориспільського міськвиконкому. А з 1994 р. додалася ще й посада заступника Бориспільського міського голови.
У 1976 році був причетний до створення і введення в дію системи атестації вчителів в Україні, яка працює й нині; 1989 р. — ЗОШ №4 (тепер багатопрофільна гімназія «Перспектива»); 1989р. — першого вищого навчального закладу в місті (Бориспільський інститут муніципального менеджменту при МАУП); 1992р. — одного з перших в Україні ліцею, що згодом був переведений у самостійне приміщення і нині носить назву «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського. А ще були й інші здобутки — відкриття навчально-виховного закладу для дітей-сиріт «Берегиня», дитячого садка для дітей-інвалідів «Журавонька», філії Київського славістичного університету.
Перший вірш написаний ще школярем і був надрукований у газеті «Баришівські вісті». Перша поетична збірка «Березень планети» вийшла у 1978 р. Потім побачили світ книги поезій «Земні турботи» (1987), «На межі літа» (1990), «Хатнище» (1992), «Ронделі» (1994), «Трубіж» (1996), вибрані поезії «Сповідь» (1997), «Ронделі» (2000), «Різдво весни» (2003), «Ронделі» (2003) з російським перекладом Леоніда Вишеславського, «Квіти мойого саду» (2006), двокнижжя: «Пергаменти літа» і «Крізь мене Альта протіка» (2008), вибрані твори у 2-х томах: «Хатнище Боянового роду» і «Ронделі» (2007), «Ронделі» (2010), «Галактика очей» (2012). Твори перекладені білоруською, болгарською, вірменською, грузинською, киргизькою, німецькою, російською, французькою мовами.
Автор ідеї та упорядник об’ємної книги «Благовіст» на хвилях Українського радіо», в якій зібрано матеріали різних випусків радіопередачі «Благовіст», що прозвучали в ефірі Українського радіо протягом останніх років (ведучий Володимир Татаренко, уродженець Борисполя, в книзі зібрані його інтерв’ю з відомими людьми, в тому числі цілий ряд і з Миколою Боровком).
Окремі добірки власних поезій, критичні статті, літературознавчі дослідження про Миколу Боровка друкувалися в газетах «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Урядовий кур’єр», «Голос України», «Радянська освіта», «Освіта», «Освіта України», «Сільські вісті», «Робітнича газета», «Прапор комунізму», «Молода гвардія», «Нова Україна», «Центр уваги», «Витоки», «Київська правда», «Трудова слава», «Ринок Бориспіль», «Вісті», «Баришівські вісті»; журналах «Київ», «Дніпро», «Початкова школа», хрестоматії «Альта», краєзнавчому альманасі «Бориспільський край» (вип. 1, 2) тощо. Неодноразово брав участь у всеукраїнських науково-практичних конференціях, присвячених П. Чубинському, краєзнавчих «Краєзнавство як феномен історичного розвитку та державотворення України», педагогічних семінарах, читаннях.
Дослідженню творчості Миколи Боровка присвячено книги Миколи Славинського «Молюсь, тому і вірую», Або майстер класичних форм» (2007), «Світ Миколи Боровка. Статті, есе, роздуми» (2008, упорядник М. Славинський), Світлани Шинкарук «Лінгвопоетика ронделевого вірша Миколи Боровка» (2008). Його творчість є предметом дослідження учнів шкіл міста і району в Малій академії наук. Вивчається в курсі української літератури (розділ «Література рідного краю») відповідно до програми «Літературна Бориспільщина» (2009), рекомендованої науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.
2013 рік на Бориспільщині проходив під знаком Миколи Боровка. Знаний педагог і поет підійшов до свого 65-ліття з вагомими здобутками. Так, нещодавно побачила світ нова збірка поезій «Галактика очей». Національна спілка письменників України висунула книгу «Ронделі» на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка. І хоча престижну нагороду здобути не вдалося — заслужене визнання в Україні Миколи Боровка, як одного з найяскравіших представників поетичного слова, закріпилося остаточно. Розлогі авторські поетичні добірки побачили світ у журналі «Київ» («Ронделі»), газетах «Літературна Україна» («Ронделі трубежевих плес») і «Українська літературна газета» («На подвір’ї всесвіту»). А ще — фундаментальне теоретичне дослідження жанру світового ронделя, в якому чітко простежується традиція поетичного сприйняття й відображення світу нашим народом від найдавніших часів.
Уривки цього дослідження під назвою «Українська пісня і рондель», а також добірку поезій цього жанру із «Антології світового ронделя», яку укладає Микола Боровко, надрукувала «Літературна Україна» (28.02.2013 р.). У поданій поетичній добірці бачимо блискучі переклади Миколи Боровка з російської, білоруської і французької мов, відкриваючи тим самим ще одну грань його таланту.
Про поета активно заговорила критика. Назву тільки найвагоміші публікації, в яких дається висока оцінка творчості. Це: Алла Миколаєнко «От рондель: стрункіш од стріл і грацій», Людмила Мозгова «Жіночі образи в поетиці ронделю Миколи Боровка» («Українська літературна газета»), Юрій Ковалів «Авторські ронделі Миколи Боровка» («Літературна Україна»), Микола Луків «Його талант розквітнув у ронделі»(«Урядовий кур’єр»).
Творчі зустрічі з поетом відбулися в Бориспільському державному історичному музеї (відділ «Сучасний Бориспіль») та НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського». А 15 травня громадськість міста зібралася в гімназії «Перспектива» на творчий вечір «Світ материнської любові», присвячений 65-річчю від дня народження і 45-річчю творчої діяльності.
У сучасному літературному процесі України творчість поета Миколи Боровка набуває все більшої значимості, я б сказав — популярності, але не як самоцілі, а, швидше, можливості самоідентифікації і генетичного світоглядного усвідомлення неперервності і невичерпності української поезії — глибинної за змістом і формою. Саме такою версифікаційною ознакою вирізняються його ронделі, які, крім естетичної насолоди, дають поживу для розуму і розуміння есхатологічного призначення України. Сучасний стан і розвиток жанру ронделя, як сміливо стверджує Микола Боровко, є одним із атрибутивних чинників духовної культури наших предків-сонцепоклонників, центром якої було коло, тобто безкінечність і незнищенність. Як наслідок — сучасна українська поезія (попри всі негаразди, ігнорування, самокритику) має могутнє коріння і пишну крону.
М. М. Боровко — лауреат літературних премій ім. О. Бойченка (1979), П. Чубинського (1998), А. Малишка (2004). Лауреат Київської обласної премії за заслуги в галузі освіти (2006). Кавалер відзнак Президента України — орденів «За заслуги» ІІІ (1998) та ІІ (2003) ступенів. Нагороджений золотою медаллю «За заслуги в освіті» (2008), медаллю Національної спілки письменників України «За заслуги в розвитку літератури та мистецтва» (2013). Він — член Національної спілки письменників України (2000), Заслужений працівник України (1991), член-кореспондент Міжнародної кадрової академії (1998), був депутатом міської і обласної рад. Його ім’я занесено до книги «Уславлені постаті України».
З 2009 року — проректор Бориспільського інституту муніципального менеджменту при МАУП і директор коледжу «Інтелект» при цьому Інституті.
А ще Микола Боровко сказав: «Я все життя пишу і люблю свою землю: і людей, і історію, і пісню, і місто, і високе чисте небо…».
Література: Горянська Л. Сповнений творчих сил / Л. Горянська // Ринок Бориспіль. — 2008. — 26 травня; Громадська Л. Поезія душі Миколи Боровка / Лариса Громадська // Ринок Бориспіль. — 2013. — 24 травня; Можайкіна Н. Триптих його долі / Наталія Можайкіна // Трудова слава. — 2013. — 17 травня; Світ Миколи Боровка: [статті, есе, роздуми] / упоряд. М. Славинський. — К.: ВД «Світлиця», 2008. — 77 с.; Славинський М. «Молюсь, тому і вірую», Або майстер класичних форм: [триптих про поезію Миколи Боровка] / Микола Славинський. — К.: ВД «Світлиця», 2007. — 39 с.; Шинкарук С. Лінгвопоетика ронделевого вірша Миколи Боровка / Світлана Шинкарук. — Умань: ПП Жовтий О. О., 2008. — 140 с.