Тютюнник Григір Михайлович
- 21 березня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 806
-
Тютюнник Григір (Григорій) Михайлович народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка Зіньківського району Полтавської області в селянській родині. У 1937 році його батька заарештовано органами НКВС (реабілітовано 1957 р. посмертно). Після того, як батька забрали в тюрму, хлопця взяв до себе на Донбас батьків брат Филимон Васильович. Він і його дружина вчили й виховували малого Григора.У 1938 р. його віддали до школи в український клас, який через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський. З того часу і до 1962 р. він розмовляв, писав листи лише російською мовою. У 1946 р. після закінчення п’ятого класу поступив у Зіньківське ремісниче училище №7. Отримавши спеціальність слюсаря, працював на Харківському заводі ім. Малишева, там захворів на легеневу хворобу і повернувся до Шилівки, не відпрацювавши обов’язкових 3-х років, за що відсидів у колонії чотири місяці. Вийшовши з колонії, повернувся на Донбас, працював у колгоспі, відбудовував шахти.
У 1951 році Григора Тютюнника забирають до армії. Служив радистом у морфлоті на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. У 1957–1962 роках навчається в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме на цей період припадає його захоплення літературою. Значний вплив на нього як письменника справив старший брат Григорій Тютюнник, відомий на той час письменник, автор славнозвісного роману «Вир». Першу новелу «В сумерки», яка була надрукована в журналі «Крестьянка» у 1961 році за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский», написав російською мовою. Пізніше переклав новелу українською і з того часу писав тільки нею. З приводу цього записав у щоденнику: «Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої «Сумерки» на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті».
Після закінчення Харківського університету Григір Тютюнник працює вчителем російської мови у вечірній школі на Донбасі. У 1963 році переїжджає до Києва. Працює в редакції газети «Літературна Україна», сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, де створює літературний сценарій за романом старшого брата Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, працюючи у видавництвах «Веселка», «Молодь», «Радянський письменник», «Дніпро». А згодом повністю віддається літературній творчості.
Окремими виданнями вийшли книги «Зав’язь» (1966), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Климко» (1976), «Коріння» (1978), «Вогник далеко в степу» (1979) та ін. Вже після смерті побачили світ (назвемо тільки найвагоміші видання) «Вибрані твори» (1981), «Твори у двох книгах» (1984–1985), «Степова казка» (1989, друге видання 1993), «Вибрані твори» (2000), «Смерть кавалера» (2001), «Облога» (2004), «Вибрані твори» (2006), «Холодна м’ята» (2009). Надзвичайно важливу справу зробив професор Луганського університету Олексій Неживий. Він упорядкував і видав окремими книгами листи Григора Тютюнника «Щоб було слово і світло» (2004) та щоденники і записники «Григір Тютюнник: «Образ України — здавна і по сьогодні» (2005).
За мотивами його оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною повістю й творами «Дід Северин» та «Вогник далеко в степу» — кінокартину «Климко» (1983), а 1993 року екранізовано твір «Три плачі над Степаном».
Г. М. Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина (збірка оповідань та повістей «Калина червона», 1978), М. Горького («Серце Данко», 1974), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі», 1976), М. Островського («Гудок», 1977) — з російської; Х. Тухтабаєва («Пригоди двієчника», 1977; «Кінець жовтого дива», 1978; «Червона шапочка», 1987) — з узбецької; Р. Распе («Пригоди барона Мюнхаузена», 1981) — з німецької; І. Зієдоніса («Блакитна казка», 1996) — з латиської та ін.
В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного», яка так і залишилася незавершеною.
Твори Григора Тютюнника перекладені англійською, білоруською, болгарською, вірменською, естонською, литовською, молдавською, німецькою, польською, російською, словацькою та багатьма іншими мовами.
Своє кредо і людини, і письменника Григір Тютюнник виражав у «доброті, самовідданості і милосерді людської душі». Бо умів любити людей, рідну землю, Україну. «Я не боюся смерті, я боюся безслідно прожитого життя», — писав письменник у своєму щоденнику. А ми ще не раз пересвідчуватимемося, який глибокий слід у літературі, свідомості, людських серцях залишив цей майстер слова, який найбільше цінував людську справедливість і правду.
Від інших письменників Григора Тютюнника вирізняє надзвичайна пластичність характерів, художніх деталей, мова героїв, засоби поетики. Непідкупний голос митця був відлунням душі народу, його самосвідомості й самоствердження, права на природний розвій. Бачимо, що навіть у нелюдських умовах герої письменника залишаються самими собою, більше того — продовжують нести красу і життєстверджуюче начало.
Постать Григора Тютюнника тісно пов’язана з Бориспільщиною. Живучи в Києві, він так і не зміг стати міським жителем. Його постійно тягло в село, на природу. А справжня побратимська дружба з Петром Засенком, знаменитим нашим поетом-земляком, давала можливість часто бувати в селі Любарці Бориспільського району, на батьківщині автора «Князівства трав».
У його щоденнику «Душа на сповіді» є більше двадцяти влучних записів (хто їх читав, може підтвердити, що це справжні шедеври) від матері П. Засенка. Тут же виник задум і оповідання «Нюра».
Петро Засенко написав спогади про свого побратима («Світло невпокореної душі», «На берегах пам’яті»), упорядкував кілька книг, але справжнім творчим подвигом можна вважати упорядкування об’ємної (понад 800 сторінок) книги вибраного Гр. Тютюнника «Холодна м’ята» (2009) із серії «Українська класика». Характерною ознакою видання є те, що тексти вперше публікуються в авторській редакції. Упорядник провів скрупульозні текстологічні дослідження рукописів: з них було знято втручання радянської цензури.
6 лютого 2014 року в Національній спілці письменників України відбулася презентація фільму режисера О. Рябокриса про Гр. Тютюнника «Доля» (ведучий П. Засенко). Сценарій — П. Засенка і О. Рябокриса. Фото, використані у фільмі, Д. Чередниченка. Спогадами про Гр. Тютюнника у фільмі діляться П. Засенко, Г. Кирпа, Д. Чередниченко.
На багатьох книгах, подарованих Григором Тютюнником Петрові Засенкові, залишилися дивовижні автографи, які засвідчують і велику дружбу, і вдячність за неї, і сповідь душі, і неймовірну красу українського слова. Ось тільки два із них: «Любий-прелюбий Петю! Оце тобі в Любарцях, любому селі. 18. X. 69 р.»; «Рвав я сього літа в селі липовий цвіт, любий мій Петре, та й думав: як би цей пахощ із моїх долонь однести Петрикові в Київ. Твій Грицько. 19. VII. 76 р.».
28 лютого 2002 року Бориспільський ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського став співорганізатором всеукраїнської наукової конференції «Григір Тютюнник: еволюція митця в історії літератури й культури», присвяченої 70-річчю від дня народження Григора Тютюнника, яка відбулася в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка. Конференція зініційована Михайлом Конончуком, доцентом Інституту філології. Він довгий час був Президентом наукового товариства учнів ліцею «Пошук», один із ініціаторів і співорганізаторів восьми всеукраїнських конференцій присвячених Павлу Чубинському, проведених ліцеєм і Інститутом філології. Його дружина, Тетяна Конончук, доцент Академії адвокатури України, науковий консультант ліцею, активний учасник краєзнавчих і конференцій, присвячених Павлу Чубинському. Подружжя має помешкання в с. Сулимівка. Тісно співпрацюють з Бориспільською громадою в науковому і творчому вимірах.
Таким чином, до складу оргкомітету конференції тоді увійшли П. Засенко, М. Конончук, Т. Конончук, Л. Власенко (директор ліцею). Із доповідями виступили П. Засенко, М. Конончук, В. Литвин, Т. Конончук, учениці ліцею «Дизайн-освіта» С. Ткачук, О. Сінозацька, М. Гавриловська. За сценарієм і під керівництвом учителя української мови і літератури Людмили Адамець учні ліцею представили учасникам конференції інсценізацію новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном».
За підсумками конференції у видавництві «Твім інтер» видано науковий збірник «Прийшов, щоб не розлучатися…» (2005, упорядник М. Конончук). У книзі опубліковано наукові доповіді П. Засенка, Т. Конончук, В. Литвина, М. Гавриловської, О. Сінозацької, С. Ткачук, поетичні присвяти Гр. Тютюннику П. Засенка, В. Литвина, а також бібліографію, укладену В. Литвином і Р. Мовчан.
Поетичні присвяти Григору Тютюннику (надруковані в різних виданнях) залишили Петро Засенко «Пам’яті Григора Тютюнника»; Галина Кирпа «У світі коріння. Григір Тютюнник», «Світланчина пісня», «Третього квітня1981 року…»; Іван Чумак «Василь Симоненко, Григір Тютюнник та інші»; Володимир Литвин «Я помолюся деревію»; Володимир Міщенко (останні роки жив у селі Проліски) «Крайнебо»; Іван Іов (свого часу працював кореспондентом «Трудової слави») «Григір Тютюнник. За фотографією «Прийшло натхнення».
Унікальним явищем у мистецькому світі стало видання фотоальбому «Григір Тютюнник і його епоха у фотографіях Володимира Білоуса (2005). Автор ідеї і видавець М. Конончук, головний редактор Т. Конончук, упорядник текстів і автор двох передмов, поетичної присвяти П. Засенко. У альбомі вміщено чотири світлини, на яких бачимо П. Засенка поряд із Гр. Тютюнником.
Дослідженням творчості Григора Тютюнника займається старший науковий співробітник Бориспільського державного музею Володимир Литвин. У його творчому доробку більше десяти статей, зокрема «Концепція художньої деталі в малій прозі Григора Тютюнника» («Дивослово»), «…А вночі снилася вся Україна» («Українознавство»), «Тарас Шевченко і Григір Тютюнник: проблема інтертекстуальності» («Бориспільський край») та ін. Він уклав бібліографічний покажчик «Григір Тютюнник» (2009). Упорядкував рукопис поетичних присвят Григору Тютюннику поетів України.
Одна із вулиць Борисполя в Дубечанському районі названа іменем Григора Тютюнника.
У 1967 році журнал «Дружба народів» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі серед своїх публікацій. У 1968 р. «Літературна газета» присудила премію всесоюзного конкурсу на краще оповідання («Деревій»). У 1979 році журнал «Сельская молодежь» повідомляє про нагородження медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. 1980 р. Григору Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. Посмертно творчість відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шеаченка (1989).
У Києві встановлено Меморіальну дошку на будинку на Андріївському узвозі, де в 1963–1967 роках мешкав письменник. Таку ж дошку відкрито в Лубнах (вул. Я. Мудрого, 50) з написом «Український письменник Григір Тютюнник. Буваючи в Лубнах, зупинявся в цьому будинку з 1970 по 1979 рік». Одній із бібліотек для дітей Дніпровського району Києва в 1998 р. присвоєно ім’я Григора Тютюнника. У ній оформлено музейну експозицію. У школі с. Щотове на Луганщині у 1988 р. відкрито літературний музей, а на шкільному подвір’ї споруджено пам’ятник. Шкільний музей функціонує також на батьківщині письменника у селі Шилівка. Скульптурний портрет Григора Тютюнника створив у 1990 році скульптор із Луганська І. М. Чумак.
Не маючи можливості повністю реалізувати свій талант у рамках соціалістичного реалізму, чиновницького диктату над літературою, доведений до відчаю, 6 березня 1980 року Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Похований на Байковому кладовищі в Києві. На могилі встановлено надгробок — бюст письменника.
Література: Засенко П. Світло невпокореної душі. Розповідь-спогад про Григора Тютюнника / Петро Засенко // Київ. — 2007. — №12; Засенко П. На берегах памяті: Григір Тютюнник. Який він був? Лабораторія митця / Петро Засенко // Ранок. — 1981. — №12. — С. 8 — 9; Литвин В. Григір Тютюнник. Бібліографічний покажчик / Володимир Литвин. — Бориспіль: СПД Кузьмичова Р. Ю., 2009. — 40 с.; Неживий О. Мовні скарби таланту й духовної щедрості / Олексій Неживий // Українська літературна газета. — 2010. — 13 березня; «…Щоб було слово і світло»: Листування Григора Тютюнника / передм., упоряд., прим., підгот. текстів О. І. Неживого. — Луганськ: Альма-матер, 2004. — 232 с.; Григір Тютюнник: «Образ України — здавна й по сьогодні». Щоденники, записники / передм., упоряд., прим., підг. текстів, редаг. О. І. Неживого. — Луганськ: Знання, 2005. — 262с.; Григір Тютюнник. Нові дослідження і матеріали: науковий збірник до 80-річчя від дня народження Григора Тютюнника / упоряд. О. Неживого. — Луганськ: Вид-во «Ноулідж», 2012. — 388 с.