До 15-х роковин загибелі В'ячеслава Чорновола
- 28 березня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 574
-
У перші місяці цього року демократична громадськість вшанувала трьох видатних діячів українського національно-визвольного руху з нагоди ювілейних дат: 175-тиріччя від дня народження Павла Чубинського, 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка і 15-ті роковини загибелі В’ячеслава Чорновола. Трьох великих українців повязує схожість долі. Їх об’єднує те, що за різних обставин, у різні часи вони самовіддано боролися за волю України, за національне і соціальне визволення рідного народу. Вони безкорисливо служили Вітчизні, використовуючи увесь арсенал своїх могутніх духовних і розумових сил. Єдиною зброєю у важкій боротьбі проти московсько-царської і московсько-більшовицької репресивно-каральної системи у цих трьох видатних українців, як і в багатьох їхніх побратимів, було правдиве, мудре й гостре слово.Саме за свою безкомпромісну громадянську позицію, за український патріотизм, за правдиві твори всі троє були жорстоко покарані окупаційною російською владою. На багато років їх було запроторено на чужину. Проте, незважаючи на важкі поневіряння, вони не зламалися, не зігнулися перед грубою силою, не скорилися перед лютим ворогом, не зреклися своїх переконань. Завдяки великій силі духу, вірі у правоту і чистоту своєї великої мети з честю вистояли у нерівній боротьбі. Й отримали моральну перемогу над московськими катами. Щоправда повернулися на батьківщину з підірваним здоровям. Тому й відійшли в засвіти у віці, коли у творчих осіб відбувається піднесення й розквіт таланту, не встигши реалізувати багатьох своїх планів. Фактично їх було вбито окупаційною владою: Т. Шевченко і П. Чубинський умерли від важких хвороб, а В. Чорновіл трагічно загинув в автомобільній катастрофі за не до кінця з’ясованих обставин. Зауважмо, якими короткими були їхні життєві шляхи: П. Чубинський прожив 45 років, Т. Шевченко — 47, а В. Чорновіл — 61 рік.
З нагоди 15-х роковин загибелі В. Чорновола доречно згадати про нього як про видатного політика. Адже рідна Україна, за яку він хоробро боровся, активну участь у заснуванні і побудові котрої брав, нині перебуває під загрозою. Бо зазнала агресії з боку загарбника-москаля, що брутально вторгся до Криму й окупував цю невідємну територію нашої держави.
В. Чорновіл одним з перших українських політиків зрозумів, що нашим найбільшим ворогом є Московія. Що природним союзником України у Криму проти зазіхань Кремля є 300-тисячний кримсько-татарський народ. Бо завдяки згуртованості татари являють потужний політичний фактор. Він усвідомив, що тамтешні українці, які кількісно переважають татар і чисельність яких перевищує 700 тис. осіб, на жаль, жодного українського фактора не становлять. Вони настільки зросійщені й обдурені кремлівською пропагандою, що багато хто з них навіть соромиться свого національного походження й називає себе «хахлом». Саме завдяки В. Чорноволу два лідери кримсько-татарського народу М. Джемільов і Р. Чубаров за списками Народного Руху ставали народними депутатами України.
В. Чорновіл належав до числа тих політиків, хто засуджував спішно вчинене Президентом Л. Кравчуком ядерне роззброєння України. Звісно, він вважав, що наша держава має цієї зброї позбутися. Але, віддаючи її на знищення, тодішня влада повинна була вимагати від США солідної грошової компенсації. Адже створення й утримування кількох сотень стратегічних ракет нам дуже дорого коштувало. Військовий комплекс нещадно пожирав мільярдні гроші, які могли б витрачатися на спорудження нових високотехнологічних підприємств, будівництво шкіл, лікарень, доріг, водогонів тощо.
Про це добре знали лідери світових держав, але не виявили до нас жодного співчуття. Не запропонували нам дуже потрібної допомоги. Хоча знали: отримані кошти Україна змогла б використати на модернізацію економіки та інфраструктури, на ремонти закладів соціальної сфери. За них можна було б тоді створити невелику, але мобільну, добре вишколену й озброєну національну армію.
На жаль, історичний шанс було бездарно втрачено. Л. Кравчук і його наступники повторили помилки діячів Центральної Ради. Як перші, так і другі вважали, що сильна армія Україні не потрібна, бо ніхто не наважиться зазіхнути на нашу державу. А в разі чиїхось агресивних дій нам прийде допомогу «миролюбна, братня і дружня Росія». Ось вона і прийшла, але в образі лютого ворога. Справедливим виявився давній вислів: народ, який не хоче годувати своєї армії, годуватиме чужу.
Маємо констатувати: в нинішній тяжкий час українська влада виявилася не на висоті політичної мудрості. Вона наробила дуже багато непростимих помилок: не перекривши вчасно кордонів з Росією, фактично посприяла представникам старої влади вивезти з України мільярди доларів і тонни золота. Через відкриті кордони до України з Московії безперешкодно в’їхали десятки тисяч провокаторів, підбурювачів та організаторів антидержавних акцій у південно-східних областях держави. Через відсутність стратегічного мислення, через млявість, нерішучість, боягузтво влада бездарно здала ворогу Крим.
Переконаний: причина такої недолугості декотрих очільників влади — відсутність у них шевченківського і чорноволівського духу. Це бачила Україна, бачив увесь світ. Зате всіх нас дуже радує те, що цей патріотичний дух вищою мірою продемонстрували наші моряки, які в умовах цілковитої ворожої блокади, фактично покинутості владою залишилися вірними присязі українському народові. Вони не продалися на подачки, не зрадили Україну, не перейшли на бік ворога, а героїчно трималися до останнього. Саме українські вояки, а не політики врятували честь нашого Чорноморського флоту, а отже, й честь Батьківщини. Рятуючи честь України за нинішніх обставин, вони вчинили так само героїчно, як чинив колись В"ячеслав Чорновіл, виступивши один, беззбройний проти величезної потуги московських окупантів. Героїзм В. Чорновола, як і героїзм українських моряків, був помічений і належно оцінений нашим народом і всім світом. Слава Героям! Слава Україні!
Анатолій Ковальчук,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка