Співпраця Радянського Союзу із націонал- соціалістичною Німеччиною та фашистською Італією
- 08 травня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 553
-
На пострадянському просторі різко звинувачуються колаборанські формування, що під час війни виступали на боці Німеччини. В той же час намагаються не акцентувати увагу та замовчують політичне і економічне співробітництво Радянського Союзу з націонал-соціалістичною Німеччиною та фашистською Італією, хоча воно було значно масштабнішим і таким, що вплинуло на хід історії в ХХ столітті, призвівши до багатомільйонних жертв.Друга світова війна стала подією, що визначила майбутнє світу на десятиліття вперед. У сучасній незалежній Україні необхідно мати об’єктивний погляд на цю війну, яку розпочали та ініціювали представники двох німецьких ідеологій, націонал-соціалізму та радянського марксизму.
У відомому збірнику статей російських філософів під назвою «Вехи», що вийшов у 1909 році, викликавши резонанс і полеміку серед тогочасної інтелігенції, один з авторів збірника Михайло Гершензон у своїй статті «Творча самосвідомість» зазначав: «Чи недивовижно, що історія нашої суспільної думки розподіляється не на етапи внутрішнього розвитку, а на періоди панування тієї чи іншої іноземної доктрини? Шелінгізм, гегеліанство, сен-симонізм, фурьєризм, позитивізм, марксизм, ніцшеанство, неокантіанство, Мах, Авенаріус, анархізм — що не етап, то іноземне ім’я». Дійсно, Радянський Союз був утворений завдяки німецькій ідеології марксизму.
Націонал-соціалістична Німеччина, марксиський Радянський Союз та фашистська Італія протягом свого існування співпрацювали політично, економічно та культурно. 30 січня 1933 року, коли рейхсканцлером Німеччини став А.Гітлер, розпочався новий період у німецько-радянських стосунках. Першим кроком на зустріч Радянському Союзу А.Гітлер зробив 5 травня 1933 року, ратифікувавши Московський протокол (від 24 червня 1931 року, що повинен був пролонгувати дію Берлінського торговельно-економічного договору 1926 року). Центральний друкований орган націонал-соціалістів «Фолькішер беобахтер» відгукнувся на ратифікацію редакційною статтею в двох номерах. Й.Гебельс зазначав: «Цим актом національний уряд Німеччини продемонстрував, що він має намір зберігати та розвивати в дружньому дусі політичні та економічні стосунки з Радянським урядом».
Досі залишається замовчуваним той факт, що офіційний ідеолог ІІІ Рейху Альфред Розенберг, який написав програмову працю «Міф ХХ століття» і причетний до знищення мільйонів людей, вищу освіту завершив у 1918 році в Радянській Росії, закінчивши Московське вище технічне училище та отримавши диплом архітектора (зараз це Московський державний технічний університет ім. М. Е. Баумана).
Також маловідомим в суспільстві є факт існування лівої прорадянської фракції в Націонал-соціалістичній робітничій партії НСДАП (National-Sotialistische Deutsche Arbeiterpartei). Лідерами цієї потужної ідеологічної течії були такі відомі особистості, як брати Грегор та Отто Штрасери та Йозеф Гебельс, який пізніше став голосом націонал-соціалізму. В політику Й.Гебельса привів студентський товариш, комуніст Ріхард Флісгес, від якого майбутній Шеф пропаганди Третьго рейху отримав праці Карла Маркса та Фрідріха Енгельса.
Для окремих натхненників та ідеологів німецького націонал-соціалізму таких, як Ернст Юнгер, сталінський СРСР був своєрідним ідеалом, про що свідчить цитата з його ґрунтовної праці «Тотальна мобілізація»: «Російська «п’ятирічка» вперше явила світу намагання зведення в єдине річище сукупних зусиль великої імперії».
У 2011 році весь демократичний світ буде відзначати 70-річницю від початку Другої світової війни, яку розпочали дві країни — гітлерівська Німеччина та сталінський СРСР, напавши одночасно з двох боків на Польщу. 1 вересня 1939 року о 4.45 ранку німецькі війська атакували польську армію з трьох напрямків. Танкам Г.Гудеріана польська армія не могла нічого протиставити. В даній ситуації СРСР діяв згідно підписаної угоди 23 серпня 1939 року між гітлерівською Німеччиною та СРСР терміном на 10 років.
Радянсько-німецькі переговори влітку 1939 року свідчать про те, що основною метою зовнішньої політики Москви була реалізація військово-територіальних інтересів та розширення ареалу свого контролю. Політична проблема вибору союзника визначалася в першу чергу тим, яка з держав надасть СРСР карт-бланш на здійснення диктату і насилля відносно суміжних країн. Нею стала гітлерівська Німеччина.
Керівництво Радянського Союзу чудово усвідомлювало імперіалістичні плани А.Гітлера і знало, з ким співпрацює: вперше на російську мову працю А.Гітлера «Майн Кампф» для членів Політбюро було перекладено ще наприкінці 20-х років (перед приходом А.Гітлера до влади в Німеччині). Переклад здійснив Карл Бернгардович Радек (у 1920-1924 роках член Виконавчого комітету Комінтерну).
Й.Сталіним було знайдено вихід - підписання Пакта про дружбу і ненапад між СРСР і гітлерівською Німеччиною, який уможливив початок Другої світової війни і увійшов в історію як «Пакт Молотова — Рібентропа» .
Після переговорів на рівні послів і міністрів А.Гітлер і Й.Сталін обмінялися телеграмами.
Телеграмма Гитлера от 20 августа 1939 г.:
«Господину Сталину, Москва
1. Я искренне приветствую подписание нового германо-советского торгового соглашения как первую ступень в перестройке германо-советских отношений.
2. Заключение пакта о ненападении с Советским Союзом означает для меня определение долгосрочной политики Германии. Поэтому Германия возобновляет политическую линию, которая была выгодна обоим государствам в течении прошлых столетий. В этой ситуации имперское правительство решило действовать в полном соответствии с такими далеко идущими изменениями.
3. Я принимаю проект пакта о ненападении, который передал мне ваш министр иностранных дел, господин Молотов, и считаю крайне необходимым как можно более скорое выяснение связанных с этим вопросов.
4. Я убежден, что дополнительный протокол, желаемый советским правительством, может быть выработан в возможно короткое время…
5. Напряженность между Германией и Польшей стала невыносимой. Поведение Польши по отношению к великим державам таково, что кризис может разразится в любой день. Перед лицом такой вероятности Германия в любом случае намерена защищать интересы государства всеми имеющимися в ее распоряжении средствами.
6. По моему мнению, желательно, ввиду намерения обеих сторон, не теряя времени вступить в новую фазу отношений друг с другом. Поэтому я еще раз предлагаю принять моего министра иностранных дел во вторник, 22 августа, самое позднее в среду, 23 августа…
Адольф Гитлер»
21 серпня 1939 року Й.Сталін відповів А.Гітлеру:
«Канцлеру Германского государства господину А.Гитлеру
Я благодарю вас за письмо.
Я надеюсь, что германо-советский пакт о ненападении станет решающим поворотным пунктом в улучшении политических отношений между нашими странами.
Народам наших стран нужны мирные отношения друг с другом. Согласие германского правительства на заключение пакта о ненападении создает фундамент для ликвидации политической напряженности и для установления мира и сотрудничества между нашими странами.
Советское правительство уполномочило меня информировать вас, что оно согласно на прибытие в Москву господина Риббентропа 23 августа.
И. Сталин»
23 серпня 1939 року Рібентроп прибув до Москви. Його на найвищому рівні зустрічали Й.Сталін та В.Молотов у присутності німецького посла фон Шуленбурга. Пізніше Рібентроп повідомляв, що Й.Сталін та В. Молотов були «дуже милі», він відчував себе «cеред них нібито серед старих товаришів по партії». Щоправда, коли цієї ночі мова зайшла про «Антикомінтернівський пакт», автором якого був Рібенторп, він відчув деяку незручність. «Але доброзичлива поведінка Й. Сталіна відкинула всі хвилювання. Й.Сталін заявив, що ця угода спрямована не проти СРСР, а проти західних демократій… Й.Сталін, кинув репліку, що Антикомінтернівській пакт налякав головним чином лондонське Сіті та дрібних англійських торгівців. Рібенторп погодився з цим і жартівливо додав, що пан Сталін звичайно наляканий менше Антикомінтернівським пактом менше, ніж лондонське Сіті та дрібні англійські торгівці.»
В ході бесіди Й.Сталін запропонував наступний тост за фюрера: «Я знаю, як сильно любить німецький народ свого вождя, через те я хотів би випити за його здоров’я». В. Молотов випив за здоров’я імперського міністра іноземних справ та посла графа фон дер Шуленбурга. Також В.Молотов підняв келих за Й.Сталіна, відзначивши, що саме Сталін у своїй промові виголошеній у березні цього року, яка була вірно зрозуміла у Німеччині поклав початок дружньому повороту в стосунках між націонал-соціалістичною Німеччиною та комуністичним СРСР. На завершення цієї зустрічі Й.Сталін заявив імперському міністру іноземних справ: «Радянський Союз дуже серйозно ставиться до цього пакту, він може дати чесне слово, що Радянський Союз не введе в оману свого партнера». Тост Й.Сталіна не був порожньою фразою на честь А.Гітлера; своїх слів, виголошених під час зустрічі з Рібентропом, він дотримувався з винятковим педантизмом. Результатом цієї зустрічи стала ратифікація на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР (31 серпня1939 року) радянсько-німецького договору про ненапад.
Й. Сталіну було складно відтягнути початок війни. «Ми знали, що війна не за горами, що ми слабші за Німеччину, що нам прийдеться відступати Все питання було в тому, куди нам прийдеться відступати — до Смоленська або до Москви, це перед війною ми обговорювали…», — це вже після війни визнав В.Молотов.
Ось що писала німецька націонал-соціалістична газета «Мюнхенер нойсте Нахріхтен» у ті часи: «З моменту підписання цього пакту Німеччина створила собі безпечний тил. Досвід світової війни, коли Німеччина воювала на декількох фронтах, в цьому разі було враховано. Переможний похід в Польщі, Норвегії, Голландії і Бельгії та нарешті в Північній Франції був би значно більш складним, якби у свій час не була б досягнута німецько-радянська угода. Завдяки договору успішно розвивається німецький наступ на заході».
Радянська преса також висвітлювала ті події. 2 вересня 1939 року в газеті «Правда» було опубліковано повідомлення ТАСС: «Берлин, 1 сентября (ТАСС). По сообщению Германского информационного бюро, сегодня утром германские войска в соответствии с приказом верховного командования перешли германо-польскую границу в различных местах. Соединения германских военно-воздушных сил также отправились бомбить военные объекты в Польше».
9 вересня 1939 року В.Молотов надіслав Рібентропу телефонограму: «Я получил Ваше сообщение о том, что германские войска вошли в Варшаву. Пожалуйста, передайте мои поздравления и приветствия правительству Германской Империи. Молотов».
Текст ноти уряду СРСР від 17 вересня 1939 року, надісланий всім послам, які мали дипломатичні стосунки свідчить про те, що СРСР схвалює дії свого союзника гітлерівської Німеччини:
«Польско-германская война выявила внутреннюю несостоятельность польского государства … Представленная самой себе и оставленная без руководства Польша превратилась в удобное поле для всяких случайностей и неожиданностей, могущих создать угрозу для СССР. Поэтому, будучи доселе нейтральным, Советское правительство не может более относится к этим фактам безразлично. Советское правительство не может также безразлично относится к тому, чтобы единокровные украинцы и белорусы, проживающие на территории Польши, брошенные на произвол судьбы, остались беззащитными. Ввиду такой обстановки советское правительство отдало распоряжение Главному командованию Красной Армии дать приказ войскам перейти границу и взять под свою защиту жизнь и имущество населения Западной Украины и Западной Белоруссии.
Одновременно советское правительство намерено принять все меры к тому, чтобы вызволить польский народ из злополучной войны, куда он был ввергнут его неразумными руководителями, и дать ему возможность зажить мирной жизнью.
Примите, господин посол, уверение в совершенном к вам почтении.
Народный Комиссар Иностранных дел СССР В.Молотов».
27 вересня 1939 року Рібентроп знову прилетів до Москви і 28 вересня ним та В. Молотовим було підписано новий радянсько-німецький «Договір про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною». Ця угода офіційно та юридично визначала розподіл території Польщі між Німеччиною та Радянським Союзом. До нього додавалась мапа, на якій було вказано новий кордон за підписом Сталіна ті Рібентропа. Днем пізніше відбулися секретні перемовини між НКО СРСР та представниками німецького командування сухопутних військ. З радянського боку в перемовах взяли участь Нарком оборони маршал Ворошилов начальник Генерального Штабу Червоної Армії командарм І рангу Шапошніков. З німецького боку — генерал Кьострінг полковник Ашенбреннер і старший лейтенант Кребс. Була узгоджена дислокація військ обох армій на західному кордоні Польщі, графік їх переміщень, режим перебування армій на зайнятих в майбутньому територіях.
У результаті восьмого розподілу Польщі до СРСР відійшло 202 069 кв.км земель, що належали Польщі із населенням 13,2 мл. осіб, включаючи майже 5,2 млн. поляків (38%), 4,9 млн. українців (37,2%), 1,9 млн. білорусів, 1,1 млн. євреїв (8%). Необхідно зазначити, що в самій Польщі, починаючи з 1920 року, точилася війна за створення Української держави, яку вела Українська Військова Організація — Організація Українських Націоналістів (УВО-ОУН) проти окупації українських етнічних земель Польщею.
Втрати Німеччини склали 16 тисяч 500 осіб; втрати СРСР у боях з польськими військами становили близько 3000 тисяч убитих і до 8-10 тисяч поранених. Для 250 тисяч польських військовополонених на території СРСР було терміново облаштовані концтабори, у яких потім загинуло 105 тисяч осіб, крім розстріляних у Катині, Старобільську та Харкові.
Після перемоги над Польщею німецькими та радянськими військами в містах Гродно, Ковелі, Пінську та Бресті були проведені спільні паради Червоної Армії та Вермахту. Найбільш відомий парад відбувся у Бресті, який приймали радянський комбриг Семен Моїсеєвич Кривошеїн та генерал танкових військ Гейц Вильгельм Гудеріан. В своїх спогадах Г. Гудеріан згадував: «Польський похід виявився бойовим хрещенням для моїх танкових з’єднань. Я прийшов до висновку, що вони повністю себе виправдали, а витрачені на їх створення зусилля окупились»; «Наше перебування в Бресті завершилося прощальним парадом і церемонією з обміном прапорами в присутності комбрига Кривошеїна». Цей парад, сфотографований і знятий на плівку яскраво засвідчував угоду між двома тоталітарними режимами.
Від імені Уряду СРСР, аналізуючи міжнародну ситуацію в контексті підписання Пакту, В.Молотов заявив: «Известно, что за последние несколько месяцев такие понятия, как «агрессия», «агрессор», получили новое конкретное содержание, приобрели новый смысл… Теперь, если говорить о великих державах Европы, Германия находится в положении государства, стремящегося к скорейшему окончанию войны и к миру, а Англия и Франция, вчера еще ратовавшие против агрессии, стоят за продолжение войны и против заключения мира.
Роли, как видите, меняются… Идеологию гитлеризма, как и всякую другую идеологическую систему, можно признавать или отрицать, это — дело политических взглядов… не только бессмысленно, но и преступно вести такую войну, как война за «уничтожение гитлеризма».
Вже після нападу на СРСР гітлерівської Німеччини Й. Сталін, виступаючи на Радіо 3 липня 1941 року, зазначив у своїй промові таке: «Могут спросить: как могло случиться, что Советское Правительство пошло на заключение пакта о ненападении с такими вероломными людьми и извергами, как Гитлер и Риббентроп? Не была ли здесь допущена со стороны Советского Правительства ошибка? Конечно, нет! Пакт о ненападении есть пакт о мире между двумя государствами. Именно такой пакт предложила нам Германия в 1939 году. Могло ли Советское Правительство отказаться от такого предложения? Я думаю, что ни одно миролюбивое государство не может отказаться от мирного соглашения с соседней державой, если во главе этой державы стоят даже такие изверги и людоеды, как Гитлер и Риббентроп. И это, конечно, при одном непременном условии — если мирное соглашение не задевает ни прямо, ни косвенно территориальной целостности, независимости и чести миролюбивого государства. Как известно, пакт о ненападении между Германией и СССР являлся именно таким пактом.
Что выиграли мы, заключив с Германией пакт о ненападении? Мы обеспечили нашей стране мир в течении полутора годов и возможность подготовки своих сил для отпора, если фашистская Германия рискнула бы напасть на нашу страну вопреки пакту. Это определенный выигрыш для нас и проигрыш для фашистской Германии (И. Сталин. О Великий отечественной войне Советского Союза. - М., 1946. - с. 11.) «.
Знайомство одного з найбільш активних втілювачів планів А. Гітлера Гейнца Гудеріана з СРСР відбулося ще в середині 20-х років у Казані, де було організовано бронетанкову школу рейхсфера, що отримала назву «об’єкт Кама». Договір 1925 року щодо утворення танкової школи під Казанню з спільним навчанням німецьких та радянских спеціалістів був ратифікований у Москві 2 жовтня 1926 року. Від командування рейхсфера його було підписано полковником Г.фон дер Літ-Томсеном, від командування Червоної Армії — Я. К. Берзиним. Школа була створена на території колишніх казарм Каргопільського полку під Казанню. Цей військовий комплекс включав у себе військове містечко, стрілецький та танковий полігони. Гейнц Гудеріан побував в аудиторіях Казанського філіалу Челябінського танкового інституту, який знаходиться на місці об’єкту «Кама», про що свідчить світлина, яка зберігається в музеї філіалу. В своїх мемуарах «Спогади німецького генерала» (що видані у Москві в 2007 р.) Гейнц Гудеріан зазначив, що «Починаючи з 1926 року за кордоном існував випробувальний полігон, де можна було випробовувати нові німецькі танки» (с.24).
Казанська школа готувала офіцерів — танкістів. Матеріальна частина для неї виготовлялась у Німеччині. Німецькі фірми «Круп», «Рейнметал» і «Ерхарт» отримали від німецького Генштабу секретне завдання — сконструювати і виготовити легкі та середні танки. Вони в розібраному вигляді переправлялись у Казань, де збирались та використовувались у навчанні. В Німеччині були замовлені шість 23-тоних танків з гарматою 75 мм та три 12-тонних танків з гарматою 37 мм, які були направлені до «Ками» в 1928 році. Також німцями використовувалися легкі танки британського виробництва «Карл-Ллойд», які були отримані рейхсфером від радянського керівництва.
Весь викладацький склад танкової школи був сформований з німців. Поступово до викладання практичних дисциплін почали залучатися і радянські інструктори. Німецькі офіцери суміщали практичну підготовку в СРСР з теоретичними заняттями в Берліні в зимовий час. Направляючись до Казані, вони тимчасово формально звільнялися з рейхсферу. Німці добиралися до Казані залізницею через Польщу, використовуючи паспорти на особисте ім’я, але із зазначенням вигаданої професії. Питання конспірації були обговорені в договорі щодо заснування «Ками». У школі офіцери рейхсферу носили форму командного складу РСЧА.
Всього було підготовлено біля 250 висококваліфікованих танкістів, більшість з яких взяли участь у бойових діях проти СРСР. Діяльністю школи керувала «автомобільна інспекція «, або «інспекція № 6» оборонного управління рейхсфера. В Червоній Армії школа отримала назву «Курсы ВВС» (вона була законспірована під «Технические курсы ВВС»).
Не менш активною була співпраця Німеччини та СРСР у підготовці військових льотчиків. 15 квітня 1925 року в Москві було підписано протокол секретної угоди між Управлінням військово-повітряних сил РСЧА та представниками німецької сторони щодо облаштування авіашколи та складів авіаційних матеріалів у Липецьку. Створення об’єкту розпочалось ще у 1924 році, коли в Липецьку була ліквідована, так і не розпочавши свою роботу вища школа військових льотчиків. На її основі почалося створення німецької льотної школи, замаскованої під авіазагін Робітничо-селянського Червоного військово-повітряного флоту. Організація та управління нею були повністю передані німцями та підпорядковувалася єдиному плану підготовки літнього складу рейхсферу, розробленому в 1924 році штабом ВПС у Берліні.
Керувала створенням авіацентру так звана «авіаційна інспекція №1» німецького оборонного управління. Для цієї мети ще 1923 року Німеччина таємно закупила в Голландії в філіалі німецької фірми «Фокер» 100 винищувачів Д-ХІІІ. 28 червня 1925 року перші 50 літаків для школи на пароплаві «Едмунд Гуго Стиннес» були відправлені із Штеттина до Ленінграду. У цієї ж фірми в Голландії та Англії були закуплені бомбардувальники та транспортні літаки.
Угода передбачала навчання в школі не лише німецьких, але і радянських військових льотчиків, а також підготовку радянського технічного персналу. Прибулі німецькі офіцери навчалися льотній справі протягом 5-6 місяців, а по завершенню повертались до Німеччини.
Поряд з посадою німецького керівника школи була передбачена і посада його російського заступника, який фактично був повноважним представником РСЧА у школі і займався всіма проблемами стосунків її німецького персоналу з країною перебування. Увесь викладацький склад у авіашколі складався з німецьких викладачів. Використання аеродромів та інших споруд школи було безкоштовним, усі витрати по повному обладнанню об’єкту німецька сторона взяла на себе.
У 1926 році Й.Сталіну була представлена доповідь щодо перших позитивних для радянської сторони результатів діяльності авіашколи. На повну потужність вона розпочала працювати наприкінці 1927 року. З цього часу в Липецьку проводилися інтенсивні випробовування нових бойових літаків, авіаційного обладнання та озброєння. За їхніми результатами на озброєння рейхсферу були прийняті декілька нових типів літаків. В авіашколі було підготовлено 700 авіальотчиків, з яких — біля 450 німецьких льотчиків різної кваліфікації. Багато з них в роки Другої світової війни склали кістяк гітлерівських «люфтваффе», серед них —К.Штудент, Х.Ешонек, В.Віммер, О.Деслох та інші. Об’єкт «Липецьк» був найдорожчим із існуючих на території СРСР центрів рейхсферу. Щорічно на утримання авіашколи виділялося 2 млн. марок, а за 10 років було витрачено біля 20 млн. марок. За даними бюджетного комітету рейхстагу у 1928 році з загальної суми витрат військового міністерства Німеччини на озброєння в розмірі 73,7 млн. марок — 5,7 млн. марок було виділено на підготовку льотчиків та танкістів в СРСР.
На активну економічну співпрацю між гітлерівською Німеччиною та СРСР (журнал «Вопросы истории» №4-5 1991 року) вказує доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії СРСР АН СРСР О.О. Шевяков у статті «Советско-германские экономические отношения в 1939-1941годах», який писав: «В період між двома світовими війнами Німеччина надала Радянському Союзу ряд кредитів: у 1925, 1926 та 1931 рр. на загальну суму 700 млн. марок, а в 1935 році — на 200 млн. марок». 28 червня 1939 року В. Молотов заявив Шуленбургу: «Радянський Союз виступав і виступає за покращення стосунків, або, в крайньому разі, за нормальні стосунки з усіма країнами, в тому числі і з Німеччиною». 19 серпня 1939 року Берлін погодився на радянських умовах надати 200 мільйонний кредит СРСР на 5 років при 4,5 % річних, з правом замовлень під нього протягом двох років (протягом першого року - на 120 млн. марок, у другий рік — на 80 млн. марок). Сплата боргу радянська сторона повинна була завершити лише в 1945 році.
З 11 лютого по 21 червня 1941 р. СРСР поставив Німеччині (в тис. тон): зернових — 577, 5 (на 104,2 млн. марок), в тому числі пшениці — 232,5, іржі — 95,2, ячменю і кукурудзи — 156,4 деяку кількість інших видів зернових; бавовни — 36,4 (на 30,2 млн. марок); нафтопродуктів — 220,5 (на 15,8 млн. марок), в тому числі керосину — 72,1, газойля — 51,6, мазуту — 69,1, змазочної олії — 25,3, марганцевої руди — 27,1. Окрім того, Німеччина отримала: асбесту — 92 т, платини — 977 кг. З інших товарів замовлених гітлерівською Німеччиною на 6,9 млн. марок СРСР було поставлено: хутра — на 2,1 млн. марок, скіпідару — на 24 тис. марок, пероксіду — на 448 тис. марок. Увесь об’єм радянських поставок визначався на суму в 167,8 млн. марок. Додатково поза рамками Господарської угоди за той самий період СРСР поставив Німеччині металу (залізний лом) на 17,5 млн. марок. Загальний обсяг радянських поставок гітлерівській Німеччини з 11 лютого по 21 червня 1941 року становив суму 185,3 млн. марок.
На 21 червня 1941 року СРСР отримав від німецьких фірм промислової продукції та озброєнь на суму в 462,3 млн. марок, включно з поставками машин та обладнання на суму 15 млн. марок за радянські транзитні послуги. В порядку вирівнювання балансу товарообміну Німеччина поставила до СРСР золота на суму 44,7 млн. марок. Таким чином, всі види німецьких товарних і валютних поставок СРСР склали 507,3 млн. марок. Протягом того ж періоду німецький уряд зробив заявку на отримання з СРСР сільськогосподарської продукції, лісу, нафтопродуктів, промислової сировини та кольорових металів на суму 937,7 млн. марок. Але на 21 червня 1941 року Німеччина встигла отримати вказаних товарів на 671,9 млн. марок.
На момент нападу на СРСР гітлерівська Німеччина отримала від сталінського СРСР продовольства, нафтопродуктів, промислової сировини та транспортних послуг на суму 741,5 млн. марок. Ці цифри та факти свідчить про активну соціально-економічну співпрацю між СРСР та Німеччиною, як до приходу А.Гітлера до влади, так і період його фюрерства.
З фашистською Італією, СРСР з самого початку свого виникнення також мав тісні державні та дружні стосунки. 7 лютого 1924 року Радянський Союз одним з перших на офіційному рівні був визнаний фашистською Італією. ( Це сталося незабаром після смерті В.Леніна, який помер 21 січня 1924 року).
Італійсько-радянське зближення розпочалося ще наприкінці 1922 року, відразу після приходу до влади в Італії фашистського режиму Беніто Мусоліні. Проявивши ініціативу в справі налагодження стосунків з більшовицькою Москвою, Беніто Мусоліні намагався підкреслити свою рішучість дистанціюватись від інших держав Антанти та проводити самостійну зовнішню політику. Беніто Мусоліні поділяв точку зору Ллойд Джорджа щодо можливого ідеологічного переродження більшовизму і наближення його до фашизму. Токож Беніто Мусоліні вважав, що визнавши комуністичний Радянський Союз раніше інших держав, фашистська Італія могла б розраховувати на вагомі економічні дивіденди від комуністичної Москви.
Між фашистською Італією та СРСР в Римі було підписано договір «Про торгівлю і мореплавство» на 3 роки (за винятком загальних політичних статей) з продовженням до того часу, поки одна з сторін не денонсує його. Він набрав чинності 22.03.1924 року, закріпивши встановлення між СРСР та Італією дипломатичних та консульських відносин, зафіксувавши визнання за Італією державної монополії зовнішньої торгівлі з СРСР. Італія зобов’язувалася забезпечити торгівельному представництву СРСР відповідні умови для виконання його функцій.
Необхідно зазначити, що вирішальне значення в стосунках СРСР з фашистською Італією мав договір 1933 року «Про дружбу, ненапад і нейтралітет» підписаний 2 вересня в Римі. Угода була укладена на невизначений термін з можливістю денонсації однією з сторін, але не раніше, ніж через 5 років з дня вступу його в дію. Договір набув чинності 15 грудня 1933 року: фашистська Італія та СРСР брали на себе зобов’язання ні в якому разі, самостійно чи разом однією або кількома третіми країнами не вступати у війну проти іншої сторони, або здійснювати напад на суші, морі або у повітрі, та поважати недоторканість територій, що знаходяться під суверенітетом іншої сторони. Під час нападу на одну з сторін третіх країн, сторони зобов’язувалися дотримуватися нейтралітету. Учасники договору зобов’язувалися не брати участь в міжнародних угодах та не застосовувати ніяких дій, які б наносили шкоду зовнішній торгівлі іншої сторони, а також не підписувати угоди політичного або економічного характеру спрямованої проти однієї з них.
З приєднанням Італії у 1937 року до так званого «Антикомінтернівського пакту» договір було фактично порушено. 8 листопада 1937 року Радянський уряд заявив в зв’язку з цим протест. Цей договір між фашистською Італією та сталінським СРСР формально діяв до 22 червня 1941 року, коли націонал-соціалістична Німеччина та фашистська Італія напали на свого союзника СРСР. (Дипломатический словарь. М. : Наука, 1986. — с.186)
Протягом всього існування фашистського режиму проявлялося соціалістичне минуле Беніто Муссоліні. В своїй основній ідеологічній праці «Доктрина фашизму» Беніто Муссоліні писав: «Живий досвід я зберіг від однієї доктрини, саме соціалізму, за час 1903/4 років до зими 1914 року біля десяти років. У цьому досвіді я навчився і підпорядковуватися, і керувати, але він не представляв собою досвіду доктринального. І в той період моя доктрина була доктриною дії. З 1905 року не існувало більше єдиної, всіма визнаної соціалістичної доктрини. Тоді в Німеччині розпочався ревізіоністський рух з Бернштейном на чолі, а за контрастом в зміні тенденцій, виник ліво-революційних рух, який в Італії не пішов далі слів, між тим, як в російському соціалізмі він став прелюдією більшовизму». Тобто можна впевнено говорити, що Беніто Муссоліні, як і Володимир Ленін творчо розвинув соціалістичні ідеї, що в Італії отримали форму фашизму, а в Росії більшовизму.
Після вторгнення гітлерівської Німеччини на територію підконтрольну СРСР Й.Сталін у своїй доповіді 6 листопада 1941 року на засіданні Московської Ради депутатів трудящих з партійними та громадськими організаціями на честь 24-ї річниці Жовтневої соціалістичної революції заявив наступне: «Немецких захватчиков, т.е. гитлеровцев, у нас обычно называют фашистами. Гитлеровцы, оказывается, считают это неправильным и упорно продолжают называть себя «национал-социалистами». Следовательно немцы хотят уверить нас, что партия гитлеровцев, партия немецких захватчиков, грабящая Европу и организовавшая злодейское нападение на наше социалистическое государство, является партией социалистической. Возможно ли это? Что может быть общего между социализмом и гитлеровскими озверелыми захватчиками, грабящими и угнетающими народы Европы?
Можно ли считать гитлеровцев националистами? Нет, нельзя. На самом деле гитлеровцы являются теперь не националистами, а империалистами. Пока гитлеровцы занимались собиранием немецких земель и воссоединением Рейнской области, Австрии и т.п., их можно было с известным основанием считать националистами. Но после того, как они захватили чужие территории и поработили европейские нации — чехов, словаков, поляков, норвежцев, датчан, голландцев, бельгийцев, французов, сербов, греков, украинцев, белорусов, прибалтов и т.д. и стали добиваться мирового господства, гитлеровская партия перестала быть националистической, ибо она с этого момента стала партией империалистической, захватнической, угнетательской.
Партия гитлеровцев есть партия империалистов, притом наиболее хищнических и разбойничьих империалистов среди всех империалистов мира.
Можно ли считать гитлеровцев социалистами? Нет, нельзя. На самом деле гитлероцы являются заклятыми врагами социализма, злейшими реакционерами и черносотенцами, лишившими рабочий класс и народы Европы элементарных демократических свобод. Чтобы прикрыть свою реакционно-черносотенную сущность, гитлеровцы ругают англо-американский внутренний режим плутократическим режимом. Но в Англии и США имеются элементарные демократические свободы, существуют профсоюзы рабочих и служащих существуют рабочие партии, существует парламент, а в Германии при гитлеровском режиме уничтожены все эти институты. Стоит только сопоставить эти два ряда фактов, чтобы понять реакционную сущность гитлеровского режима и всю фальшь болтовни немецких фашистов об англо-американском плутократическом режиме. По сути дела гитлеровский режим является копией того реакционного режима, который существовал в России при царизме.» (Й.Сталин. О Великой отечественной войне Советского Союза. - М.: Издательство ОГИЗ государственное издательство политической литературы, 1946. - с.25-26).
В цьому виступі Й.Сталін дає зрозуміти, що він спокійно ставиться до окупації гітлерівською Німеччиною Рейнскої області та Австрії. Критикуючи націонал-соціалістичну Німеччину за відсутність демократичних свобод, ці ж самі критичні зауваження, тільки більшою мірою, можна висунути і до сталінського СРСР. У цьому виступі яскраво проглядається намір Й.Сталіна знайти підтримку в капіталістичних країн США та Великобританії.
Саме в цей час на початку Другої світової війни керівництво СРСР таємно домовилося між собою віддати А.Гітлеру частину територій, які входили до складу Радянського Союзу. По справі Л.Берії у 1953 році на 15 років було засуджено начальника відділу «C» МДБ СРСР у 1946 році Павла Судоплатова, який здійснив терористичний стосовно Провідника Організації Українських Націоналістів Є.Коновальця та організатора вбивства на одного з засновників СРСР та Червоної Армії Льва Троцького. Одне зі звинувачень, які були висунуті Павлу Судоплатову звучало так: «Таємна змова з Берією для досягнення сепаратного миру з гітлерівською Німеччиною у 1941 році та усунення радянського уряду».
Павло Судоплатов у своїх спогадах «Спецоперации Лубянка и Кремль 1930-1950 годы на с.606-608» подає свою частково розсекречену записку:
Совершенно секретно
«В Совет Министров Союза ССР
Докладываю о следующем известном мне факте.
Через несколько дней после вероломного нападения фашистской Германии на СССР, примерно числа 25-27 июня 1941 года, я был вызван в служебный кабинет бывшего тогда Народного Комиссара Внутренних Дел СССР Берия.
Берия сказал мне, что есть решение Советского правительства, согласно которому необходимо неофициальным путем выяснить на каких условиях Германия согласится прекратить войну против СССР и приостановит наступление немецко-фашистских войск. Берия объяснил мне, что это решение Советского правительства имеет целью создать условия, позволяющие Советскому правительству сманеврировать и выиграть время для собирания сил. В этой связи Берия приказал мне встретиться с болгарским послом в СССР Стаменовым, который по сведениям НКВД СССР имел связи с немцами и был им хорошо известен.
Берия приказал мне поставить в беседе со Стаменовым четыре вопроса. Вопросы эти Берия перечислял глядя в свою записную книжку и они сводили