Віримо: Україна вистоїть і переможе!
- 08 травня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 337
-
До військової агресії проти України Москва і її маріонетки провели тривалу агітаційно-пропагандистську підготовку. Згадаймо безпардонну заяву кремлівського керманича про те, що «Україна — істаріческєє нєдаразумєнєє, нєсастоявшєєся гасударства, іскуствєннає абразаваніє на рускіх зємлях». В унісон йому оббріхували Україну представники п’ятої колони — різнобарвні москвофіли-шовіністи.
Особливо старалися червоні — вічні захисники всіх «гнаних і голодних». Через свої ЗМІ вони з радістю верещали, що Україна — «нєлєпає ва всєх атнашеніях абразаваніє расипаєца на часті. Етат працес нєвазможна астанавіть». У недавні часи правління Баньдюковича, коли «великі фахівці» з Донбасу займали ключові посади по всій Україні, симоненківці цинічно кричали, що «Украіной правят важді галіцкава праекта», що «у власті — галіцкая банда ляхов», поширювали іншу маразматичну брехню.
Війна проти України почалася не цього року. Вона ведеться впродовж усіх років незалежності нашої держави у багатьох формах. Найнебезпечнішою виявилася інформаційна війна. Її мета — масоване просовування вигідної інформації і замовчування невигідної, а також тенденційна інтерпретація поточних подій чи історичних процесів. Відбувалося пресування свідомості українців ідеями меншовартості, страху і безперспективності. Мовна війна спрямована на просування агресором у свідомість українського народу своєї мови. Насадження ворогом власної мови знищує систему цінностей і перспективи самостійного розвитку об’єкта агресії, руйнує зв"язок поколінь.
Колишній радник Путлера А. Іларіонов, який порвав зі своїм шефом, уже давно застерігав, що Кремль, ослабивши Україну політично і військово, підірвавши через свою аґентуру її національну безпеку, готується до розчленування нашої держави.
Першим кроком має стати федералізація України, тобто перетворення її фактично на «удільні князівства». Зробивши керівниками східних територій своїх ставлеників, Москва встановила б контроль над значною частиною нашої держави. Він же повідомляв про те, що в Україну проникло багато представників російських спецслужб і навіть цілі озброєні підрозділи для проведення диверсійно-терористичних операцій. Нині бачимо, що попередження Іларіонова — чистісінька правда.
Але де відповідь на запитання: навіщо московській владі безлад в Україні, хіба не краще мати під боком миролюбну, стабільну, прогнозовану державу?
Раціональної, логічної відповіді годі шукати. Тому залишається скористатися поясненнями тих, хто краще за нас знає природу сусідньої держави, її влади і народу.
І що ж ми бачимо? Ф. Тютчев: «Умом Расію не панять!»; А. Толстой: «Московія — душа тайгі, мангольская, дікая, зверіная»; Ф. Достоєвський: «Народ, каторий блуждаєт па Європє і іщет что можно разрушіть, унічтожіть толька раді развлєчєнія»; М. Булгаков: «Нє народ, а скатіна, хам, дікая арда душегубав и зладєєв»; М. Горький: «Наіважнейшей пріметай удачі рускава народа єсть єво садиская жєстокасть». П. Чаадаєв: «На противагу всім законам людського співжиття Росія рухається лише в напрямі свого власного уярмлення та уярмлення всіх сусідніх народів» А. Пушкін: «Я ненавижу Росію з голови до п’ят, проте мені прикро, коли ці почуття поділяє іноземець».
А ось висновки неупереджених іноземців. К. Маркс: «У кривавому болоті монгольського рабства доводиться шукати колиску Московії», Ф. Енгельс: «Що ж до Росії, то її можна згадати тільки як окупанта величезної кількості украденої власності, яку їй доведеться повернути в день розплати». Величезний перелік висловлювань спостережливих і розумних дослідників московської історії і характеру її народу можна продовжувати. З нього випливають неспростовні висновки. Росія — предковічний лютий ворог української національної свободи. Вона веде безперестанний наступ на наш народ, духовність, мову, культуру, традиції.
Загарбницька сутність була властива Московії від початків її створення. За висловом філософа Федорова, спочатку Москва нагадувала маленьку чорну крапку на карті Європи. Згодом вона стала збільшуватися, розливатися у всі боки, аж поки, зрештою, величезною брудною чорною плямою не покрила території сусідніх народів. Захоплення будь-чиїх територій з одночасним поневоленням інших народів завжди трактувалося як їх «асвабаждєніє» або закономірне приєднання до Московії «іконно рускіх зємєль». Це стосувалося Сибіру, Кавказу,Середньої Азії, навіть Аляски.
Більшовики, прийшовши до влади, не демонтували Московську імперію. Навпаки, проголосили своєю метою розпалювання «міравой революції» з метою створення «всємірнай савєцкой рєспублікі». Звісно, з центром у Москві. Ленін бачив себе володарем світу і на всі арґументи щодо можливих жертв серед росіян під час «асвабадітєльнава пахода» в Європу цинічно заявляв: «А на Расію мнє, батенька, наплєвать!» Він допускав знищення 90 % населення своєї країни для того, щоб решта 10% — жили при соціалізмі.
Згадаймо, як на останніх президентських виборах у сусідній країні всі кандидати на посаду господаря Кремля заявляли, що відновлять «саюз брацкіх народаф». Пришелепкуватий Жіріновський погрожував скинути на всіх супротивників Московії по 100 атомних бомб. Обіцяв запроторити до тюрем 1млн. росіян для ощасливлення решти 199 млн. Дивує ставлення виборців до цього блазня. На слова демократів про те, що такі заяви може зробити тільки фашист, петербурзькі робітники відповіли: «Нехай він носить хоч 5 свастик, зате його програма чітка і зрозуміла». Нагадаю: першим пунктом програми «Жиріка» була обіцянка втроє знизити ціну на горілку.
Нинішня московська агресія проти України є продовженням багатосотрічної війни проти нас — політичної, інформаційної, збройної. Всі терористичні дії координуються Кремлем. Москва запустила механізм розбрату, ліквідації нашої держави, знищення національної і культурної ідентичності нашого народу. Вона шукає приводу для вторгнення в Україну. Тому намагається всіляко дестабілізувати ситуацію у східних областях.
Проте події останніх днів продемонстрували, що жителі того краю в масі своїй є лояльними до України, тому не підтримують терористично-диверсійних банд, що закидаються до нас з Росії. Бандитів підтримують тільки місцеві «реґіонали», комуністи, криміналітет і люмпени. Плани Кремля розпалити на сході проти України повстання мільйонів «рускаязичних» — тих, кого комуністична влада змусила відмовитися від мови своїх дідів і батьків і стати безликою масою «савєцкіх людей» — ганебно провалилися.
Схоже, що й демократична Європа нарешті зрозуміла, чим може обернутися для неї московська агресія проти України, тому вдалася до політичних та економічних заходів з метою зупинення загарбника. Проте, мабуть, найдієвішими виявилися погрози Путлеру розсекретити його рахунки у закордонних банках. А на них зберігається не менше 40 млрд. доларів, звісно, що вкрадених у свого улюбленого народу, який живе у безпросвітній бідності, спивається, деградує, масово вимирає.
Вільний світ хоч із деяким запізненням, але усвідомлює, що в Україні вирішується не тільки питання майбутньої долі нашої держави і народу. Що Україна стала місцем протистояння цивілізацій. Тому Україна нині—вузол світової політики, бо на наших теренах вирішується глобального масштабу питання геополітичної, геокультурної конфігурації континенту. Саме тому захищати нашу державу мають не тільки українці, а й цілий світ. Останній якщо не збройно, то обов’язково має допомагати нам матеріально, морально, політично, дипломатично.
Світ усвідомив, що політична природа Росії залишається незмінною. Як колись при царях і комуністах, так і нині, при кагебешних капіталістах, ця країна залишається імперією зла, бо її політика ґрунтується на підвалинах насильства, брехні, грабіжництва, лукавства і гноблення.
Маємо надію, що з нинішньої кризи Україна вийде якісно іншою. Що пробуджений смертельною небезпекою народ згуртується і об’єднається довкола національної ідеї — збудувати могутню демократичну, правову, соціальну державу. Ми отримуємо історичний шанс стати державою нового типу. При правильній політичній лінії нової влади, якщо її слова не будуть розходитися із діями, створимо квітучу Україну, Покажемо, що ми великий цивілізований народ, що вміємо розмовляти з друзями мовою культури, а з ворогами—мовою права, дипломатії, а якщо виникне потреба, то й сили і зброї. Слава Україні!
Особливо старалися червоні — вічні захисники всіх «гнаних і голодних». Через свої ЗМІ вони з радістю верещали, що Україна — «нєлєпає ва всєх атнашеніях абразаваніє расипаєца на часті. Етат працес нєвазможна астанавіть». У недавні часи правління Баньдюковича, коли «великі фахівці» з Донбасу займали ключові посади по всій Україні, симоненківці цинічно кричали, що «Украіной правят важді галіцкава праекта», що «у власті — галіцкая банда ляхов», поширювали іншу маразматичну брехню.
Війна проти України почалася не цього року. Вона ведеться впродовж усіх років незалежності нашої держави у багатьох формах. Найнебезпечнішою виявилася інформаційна війна. Її мета — масоване просовування вигідної інформації і замовчування невигідної, а також тенденційна інтерпретація поточних подій чи історичних процесів. Відбувалося пресування свідомості українців ідеями меншовартості, страху і безперспективності. Мовна війна спрямована на просування агресором у свідомість українського народу своєї мови. Насадження ворогом власної мови знищує систему цінностей і перспективи самостійного розвитку об’єкта агресії, руйнує зв"язок поколінь.
Колишній радник Путлера А. Іларіонов, який порвав зі своїм шефом, уже давно застерігав, що Кремль, ослабивши Україну політично і військово, підірвавши через свою аґентуру її національну безпеку, готується до розчленування нашої держави.
Першим кроком має стати федералізація України, тобто перетворення її фактично на «удільні князівства». Зробивши керівниками східних територій своїх ставлеників, Москва встановила б контроль над значною частиною нашої держави. Він же повідомляв про те, що в Україну проникло багато представників російських спецслужб і навіть цілі озброєні підрозділи для проведення диверсійно-терористичних операцій. Нині бачимо, що попередження Іларіонова — чистісінька правда.
Але де відповідь на запитання: навіщо московській владі безлад в Україні, хіба не краще мати під боком миролюбну, стабільну, прогнозовану державу?
Раціональної, логічної відповіді годі шукати. Тому залишається скористатися поясненнями тих, хто краще за нас знає природу сусідньої держави, її влади і народу.
І що ж ми бачимо? Ф. Тютчев: «Умом Расію не панять!»; А. Толстой: «Московія — душа тайгі, мангольская, дікая, зверіная»; Ф. Достоєвський: «Народ, каторий блуждаєт па Європє і іщет что можно разрушіть, унічтожіть толька раді развлєчєнія»; М. Булгаков: «Нє народ, а скатіна, хам, дікая арда душегубав и зладєєв»; М. Горький: «Наіважнейшей пріметай удачі рускава народа єсть єво садиская жєстокасть». П. Чаадаєв: «На противагу всім законам людського співжиття Росія рухається лише в напрямі свого власного уярмлення та уярмлення всіх сусідніх народів» А. Пушкін: «Я ненавижу Росію з голови до п’ят, проте мені прикро, коли ці почуття поділяє іноземець».
А ось висновки неупереджених іноземців. К. Маркс: «У кривавому болоті монгольського рабства доводиться шукати колиску Московії», Ф. Енгельс: «Що ж до Росії, то її можна згадати тільки як окупанта величезної кількості украденої власності, яку їй доведеться повернути в день розплати». Величезний перелік висловлювань спостережливих і розумних дослідників московської історії і характеру її народу можна продовжувати. З нього випливають неспростовні висновки. Росія — предковічний лютий ворог української національної свободи. Вона веде безперестанний наступ на наш народ, духовність, мову, культуру, традиції.
Загарбницька сутність була властива Московії від початків її створення. За висловом філософа Федорова, спочатку Москва нагадувала маленьку чорну крапку на карті Європи. Згодом вона стала збільшуватися, розливатися у всі боки, аж поки, зрештою, величезною брудною чорною плямою не покрила території сусідніх народів. Захоплення будь-чиїх територій з одночасним поневоленням інших народів завжди трактувалося як їх «асвабаждєніє» або закономірне приєднання до Московії «іконно рускіх зємєль». Це стосувалося Сибіру, Кавказу,Середньої Азії, навіть Аляски.
Більшовики, прийшовши до влади, не демонтували Московську імперію. Навпаки, проголосили своєю метою розпалювання «міравой революції» з метою створення «всємірнай савєцкой рєспублікі». Звісно, з центром у Москві. Ленін бачив себе володарем світу і на всі арґументи щодо можливих жертв серед росіян під час «асвабадітєльнава пахода» в Європу цинічно заявляв: «А на Расію мнє, батенька, наплєвать!» Він допускав знищення 90 % населення своєї країни для того, щоб решта 10% — жили при соціалізмі.
Згадаймо, як на останніх президентських виборах у сусідній країні всі кандидати на посаду господаря Кремля заявляли, що відновлять «саюз брацкіх народаф». Пришелепкуватий Жіріновський погрожував скинути на всіх супротивників Московії по 100 атомних бомб. Обіцяв запроторити до тюрем 1млн. росіян для ощасливлення решти 199 млн. Дивує ставлення виборців до цього блазня. На слова демократів про те, що такі заяви може зробити тільки фашист, петербурзькі робітники відповіли: «Нехай він носить хоч 5 свастик, зате його програма чітка і зрозуміла». Нагадаю: першим пунктом програми «Жиріка» була обіцянка втроє знизити ціну на горілку.
Нинішня московська агресія проти України є продовженням багатосотрічної війни проти нас — політичної, інформаційної, збройної. Всі терористичні дії координуються Кремлем. Москва запустила механізм розбрату, ліквідації нашої держави, знищення національної і культурної ідентичності нашого народу. Вона шукає приводу для вторгнення в Україну. Тому намагається всіляко дестабілізувати ситуацію у східних областях.
Проте події останніх днів продемонстрували, що жителі того краю в масі своїй є лояльними до України, тому не підтримують терористично-диверсійних банд, що закидаються до нас з Росії. Бандитів підтримують тільки місцеві «реґіонали», комуністи, криміналітет і люмпени. Плани Кремля розпалити на сході проти України повстання мільйонів «рускаязичних» — тих, кого комуністична влада змусила відмовитися від мови своїх дідів і батьків і стати безликою масою «савєцкіх людей» — ганебно провалилися.
Схоже, що й демократична Європа нарешті зрозуміла, чим може обернутися для неї московська агресія проти України, тому вдалася до політичних та економічних заходів з метою зупинення загарбника. Проте, мабуть, найдієвішими виявилися погрози Путлеру розсекретити його рахунки у закордонних банках. А на них зберігається не менше 40 млрд. доларів, звісно, що вкрадених у свого улюбленого народу, який живе у безпросвітній бідності, спивається, деградує, масово вимирає.
Вільний світ хоч із деяким запізненням, але усвідомлює, що в Україні вирішується не тільки питання майбутньої долі нашої держави і народу. Що Україна стала місцем протистояння цивілізацій. Тому Україна нині—вузол світової політики, бо на наших теренах вирішується глобального масштабу питання геополітичної, геокультурної конфігурації континенту. Саме тому захищати нашу державу мають не тільки українці, а й цілий світ. Останній якщо не збройно, то обов’язково має допомагати нам матеріально, морально, політично, дипломатично.
Світ усвідомив, що політична природа Росії залишається незмінною. Як колись при царях і комуністах, так і нині, при кагебешних капіталістах, ця країна залишається імперією зла, бо її політика ґрунтується на підвалинах насильства, брехні, грабіжництва, лукавства і гноблення.
Маємо надію, що з нинішньої кризи Україна вийде якісно іншою. Що пробуджений смертельною небезпекою народ згуртується і об’єднається довкола національної ідеї — збудувати могутню демократичну, правову, соціальну державу. Ми отримуємо історичний шанс стати державою нового типу. При правильній політичній лінії нової влади, якщо її слова не будуть розходитися із діями, створимо квітучу Україну, Покажемо, що ми великий цивілізований народ, що вміємо розмовляти з друзями мовою культури, а з ворогами—мовою права, дипломатії, а якщо виникне потреба, то й сили і зброї. Слава Україні!
Анатолій Ковальчук