За що ми любимо Шевченка
- 22 травня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 402
-
За висновком найвідоміших шевченкознавців та інформацією маститих знавців світової літератури, нема в усьому світі жодного іншого поета, який означав би для свого народу так багато, як означає для нас Тарас Шевченко. Свідченням всенародної любові до Т. Шевченка і підтвердженої часом неперехідної значущості його творчості став той особливий пієтет, з яким ми, українці, ставимося не тільки до імені великого поета, але й до місць, пов’язаних з його життям.Навіть Тарасова могила на Чернечій горі коло Канева є дорогоцінним народним скарбом. Очевидно, нема ніде у світі настільки величного у своїй простоті і щирій красі місця поховання, яке було б огорнуте таким соціальним і поетичним ореолом, як ця висока могила. У цьому плані жоден поет не може зрівнятися з Шевченком.
Ось кілька прикладів. Відомо, що могила О. Пушкіна багато десятиріч перебувала в повному занепаді й цілковитій зневазі. І лише років двадцять тому її було впорядковано. Незважаючи на величезну роль цього поета в розвитку російської літератури, його ніхто особливо не вшановує з нагоди днів народження чи загибелі. Місце біля склепу, в якому покоїться прах В. Шекспіра у Страдфорді, — непривітне й похмуре. Лише зрідка іноземні туристи приїжджають на могилу великого англійця. Холодно, спокійно і мертвотно коло поховань великих німців В. Гьоте і Ф. Шіллера. Лише зрідка провідують небайдужі люди, і ті, як правило, іноземці непоказний будиночок Данте… Могили всіх видатних діячів культури й літератури — холодні й німотні. Тільки шевченкова могила завжди жива, бо невмируща, як і його творчість.
Уже з перших років перепоховання Тараса в Каневі всі українці, в яких він своїм генієм пробудив національний дух, вважали за святий обов’язок побувати на його могилі. До Шевченка приходили, як на прощу. Одні робили це у день його народження, проте більшість українців приходили поклонитися поетові саме в день, коли його тіло прийняла рідна земля.
Щороку десятки тисяч людей різного віку з хвилюванням, урочисто піднімаються крутосхилом на Чернечу гору. Щоб у глибокій повазі схилити свої голови перед пам’яттю Тараса. Усіх переповнюють високі духовні почуття прилучення до чогось справді величного, небесно-вічного, непроминущого. Люди зрілих переконань, які вважають Тараса духовним вождем, ідуть до могили, щоб відзвітувати перед ним про все те добре, що вони зробили для України. Так було, так є і буде завжди.
Історія Шевченкової могили — це остання сторінка історії його життя. А Тарасове життя — це могутня симфонія трагічних поривань, тріумфальних злетів, бунтівних протестів і великої безупинної боротьби світлого генія з темними зловорожими силами.
Шевченкова могила, як епілог історії його життя, впродовж десятиріч була єдиним скарбом України, якого, на щастя, не змогли знищити жодні окупанти. Нині вона є живим символом незламності, зростання і зміцнення національного духу, нашою національною святинею. Розум кожного, хто відвідує могилу, проймається усвідомленням того, що ми є духовними спадкоємцями Шевченкового генія. Тому в нових умовах маємо продовжувати розпочату ним справу очищення України від усякої скверни.
На жаль, Т. Шевченку багато чого не вдалося зробити впродовж короткого, переповненого поневіряннями, страдницького життя. Не пощастило здійснити скромну мрію — дожити віку в Україні у будиночку на березі Дніпра.
Я тільки хаточку в тім раю
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі..
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насаджу…
На смерть Т. Шевченка відгукнулася не тільки Україна, але й Петербург, прогресивні люди всієї імперії. Сумну звістку почула Європа. Політичний еміґрант О. Герцен у лондонському «Колоколі» писав: «Помер у Петербурзі великий поет Шевченко…».
Спочатку поховали Тараса на столичному Смоленському кладовищі. На щастя, друзі пам’ятали його заповіт бути похованим «на Вкраїні милій». Тому заприсяглися виконали поетову волю. Зробити це вдалося з настанням тепла, але з великими труднощами. Бо влада не відразу дала дозвіл на перепоховання, вона боялася присутності в Україні навіть мертвого Шевченка.
Царат безпардонно забороняв не тільки твори Т. Шевченка, але й будь-які заходи, пов’язані із вшануванням його памяті. Комуністична влада виявилася хитрішою і лицемірнішою. Знаючи про всенародну любов до Тараса, як до людини, що боролася за волю України, своїми творами і прикладом власного життя підняла на цю боротьбу мільйони людей, вона використовувала його творчість та ім’я з ідеологічно-пропагандистською метою. Більшовицькі «шевченкознавці» на догоду політичній лінії правлячої партії «ліпили» з нашого поета комуніста, атеїста, ворога «буржуазного націоналізму, фашизму, імперіалізму», співця «соціалістичної колективізації, дружби радянських народів» тощо. Проте найголовніше у творчості Т. Шевченка — заклик до українського народу рішуче звільнитися від усіх форм національного і соціального гноблення й побудувати свою незалежну справедливу, демократичну державу — замовчувалося або навмисне перекручувалося.
У часи незалежності найвищі посадовці України регулярно беруть участь у більшості заходів із вшанування Шевченка. Але роблять це нещиро, ритуально. Бо все зводиться до покладання в оточенні численної охорони віночків до пам’ятників і до виголошення заздалегідь завчених промов. Самі ж очільники воліють жити не по-шевченківськи, а так, як жили його вороги. Український народ, що береже в собі справжній Шевченків дух, ніколи їх не цікавив. Його вони зневажають і цинічно грабують.
Т. Шевченко — один з небагатьох діячів світової культури, дні народження якого відзначаються на Батьківщині як державне свято. Він давно вже став і назавжди залишиться символом невмирущості України, непоборного прагнення нашого народу до волі, до кращого життя.
Шевченко для нас, українців, є всім: духовним батьком, учителем, творцем літературної мови, національним пророком, великим мислителем, поетом. Без нього ми — не народ, а етнографічна маса. Він для нас близький і рідний, бо високими і щирими почуттями любові до Вітчизни згуртовує націю в єдину духовну спільноту. Маємо дякувати Богові за те, що послав нам цю людину. Навіть важко уявити, яким був би нині наш народ, чи була б узагалі незалежна Україна, якби ми не мали Шевченка. Після Тараса в нас зявилася плеяда видатних діячів літератури й культури. Проте, незважаючи на геніальний розум, величезні обдарування, високу освіченість багатьох із цих людей, ніхто з них не зміг би замінити Шевченка своїм патріотичним і творчим потенціалом. Вічна слава Тарасові Шевченку!
Анатолій Ковальчук,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта»
ім. Тараса Шевченка