ЩО СЬОГОДНІ ВАРТО ЗРОЗУМІТИ, АБИ ЗАВТРА НА МАЙДАНИ НЕ ХОДИТИ
- 22 травня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 304
-
Дивовижна і навіть неймовірна перемога Майдану дала нам ще один унікальний шанс на справді нове майбутнє на своїй землі. А неймовірно висока ціна, заплачена за цю перемогу українськими героями, зобов’язує нас цей шанс використати без права на помилку.
Зігнавши Януковича із золотого унітазу драною мітлою, український народ здобув собі право обрати нового, гідного керівника держави і нову владу. Ми маємо змінити не лише, даруйте на слові, владну дупу на дорогоцінному елементі сантехніки, а створити таку систему, яка б не дозволяла грабувати країну зі швидкістю мільйон доларів на годину, не давала б можливості обдирати кожного громадянина — від немовляти до пенсіонера. Кому ж при цьому ми маємо довірити пограбовану, розорену і втягнуту у війну, але вільну і нескорену Україну?
Кожен має оцінити кандидатів не за величиною намальованих рейтингів, не за кількістю телереклами і не за сумами витрачених грошей. Перед тим, як поставити галочку в бюлетені, зважмо, наскільки ця людина віддана Україні, подивімося на її родовід та минуле, подивімося, хто перебуває у її команді. Та, нарешті, запитаймо себе, чи позичили б ми цій людині гроші? Чи довірили б свій дім і виховання своїх дітей? Чи дали б свою машину? Чи довірили б своє здоров’я, життя і безпеку? І якщо не довіримо свого майна, то чому ж довірятимемо свою країну?
Якби лише з цих критеріїв українці тверезо оцінювали у 2010 році Януковича, він ніколи й близько б не підійшов до президентського крісла. Може, тоді й не було б у нас тих похмурих чотирьох років панування бандитського режиму, що нищив і ненавидів все українське? На жаль, не думаючи, обрали керувати державою того, кому не можна було й 20 копійок довірити…
Тож ми не маємо морального права повторювати подібні помилки. Адже сьогодні на вибори йдуть відразу кілька вихідців з Партії реґіонів, що лише вчора присягали у вічній вірності Януковичу, а тепер розповідають завченими фразами про економіку, яка має всіх об’єднати задля їхнього ж таки добробуту.
Довго зупиняти увагу на них не варто. Один з них — Михайло Добкін, який уже наприкінці зими під гаслами боротьби з міфічним «фашизмом» збирав у Харкові антиукраїнський шабаш, відправляв на антимайдан харківських люмпенів-тітушок, пов’язував «георгіївську» стрічку та натягав на себе футболку з написом «Беркут». Інший — банкір і мільярдер Сергій Тігіпко, що кілька років тому створив власну партію «Сильна Україна», роздув її через телевізійну трубку, а після виборів злив у брудні потоки Партії реґіонів. Зараз намагається з тих нечистот щось виловити і зліпити наново в черговий проект.
Усі кандидати-реґіонали чомусь аж надто наполегливо вимагають негайно припинити збройну боротьбу з терористами та почати якісь переговори з тими бандитами. Невже вони готові купити якийсь примарний мир з окупантами і сепаратистами ціною ганьби, приниження національної гідності та втрати частини території? Тоді чи знайдуться ненормальні, що віддадуть за них свої голоси?
Але досить слів! Бо настав час захищати Україну від агресора й олігархів. Саме про це кричать нам листівки, газети і намети Юлії Тимошенко, яка претендує на лідерство у передвиборних перегонах. Нас уперто переконують, що саме вона є вибором номер один при всьому розмаїтті варіантів. Бо інакше — війна, економічна руїна, корупція та олігархи… Далі дві шпальти газети яскраво ілюструють ці «перспективи» фотографіями війни у Югославії. Така собі страшилка для домогосподарок при цьому з позбавленим логіки закликом обирати не емоціями, а розумом.
Досить дивно прозвучала й обіцянка Юлії Володимирівни розпочати чергову революцію у випадку її необрання. Чи можна це вважати заявою відповідального політика, що дбає про майбутнє? Особисто мені це нагадує скоріше поведінку блазня, котрий погрожує спалити цирк, якщо його не оберуть директором.
Власне кажучи, за час своєї вимушеної відсутності у політичному житті пані Юлія могла б і краще програму продумати, без надто загальних фраз. Мені, наприклад, досить складно зрозуміти, що означає «зробимо все для малого бізнесу». Можна якось конкретніше, бо тому малому бізнесу скоро і так буде «все»… І таких неконкретних узагальнень чимало.
То що ж ми все-таки довіримо пані Тимошенко: власний гаманець, газову трубу чи всю державу? Ви готові це зробити? Не знаю, чи буде наступна революція з Юлею, а ось проти неї може бути…
А щоб чогось подібного не сталося нам пропонують жити по-новому під керівництвом Петра Порошенка. Саме йому соціологи старанно малюють найвищі рейтинги і пророчать перемогу. Все наче і нічого, але мене особисто турбує оточення Петра Олексійовича, до якого останнім часом намагаються приліпитися і колишні «реґіонали», і його приналежність до великого олігархічного капіталу. Порошенко в усі часи був, як то кажуть, «в шоколаді», лише товщина того «шоколаду» дещо змінювалася залежно від пануючої влади. А в чому будуть прості українці? І чи не означатиме оте «жити по-новому», що доведеться більше працювати, але менше їсти?
Звичайно, всі розуміють, що вийти з кризи не можна за один день. Але чи буде справедливим, коли паски затягуватимуть лише прості люди, а власники великих олігархічних монополій і далі багатітимуть? Сьогодні багато корумпованих чиновників нижчої і середньої ланки терміново пішли у відпустки і «захворіли», перечікуючи поки все владнається і можна буде залишитися на своїх хлібних посадах і в корупційних схемах. Вони вже готові прилаштуватися під нового президента і теж «жити по-новому», зловживаючи своїми можливостями цілком по-старому, бо реальна люстрація їм загрожувати не буде. Хіба цього всі ми прагнули, стоячи на холодному зимовому Майдані, де часом було й досить спектно?
Уся агітація за Порошенка тисне на людей, переконуючи якомога швидше забезпечити йому перемогу вже в першому турі виборів. Але, як відомо, поспіх доречний лише при проблемах з травленням. Чи хтось з нас поспішає, коли купує взуття чи одяг? Й оглядаємо, і міряємо, і якість перевіряємо… Та навіть сало на базарі ретельніше вибираємо, ніж інколи владу. А тут ідеться про майбутнє країни і кожної родини на наступні п’ять років!
Передчуваю запитання до себе: а що Ви пропонуєте? Пропоную не вірити рейтингам і опитуванням. Наведу простий приклад одного з опитувань, учасниками якого стали мої однопартійці. Запитання у ньому ставилося просто: «Кого ви плануєте підтримати на наступних президентських виборах?» Далі даються варіанти: «1. Порошенка; 2. Тимошенко; 3. Іншого кандидата». Ось такий вибір і відповідні рейтинги, які неважко спрогнозувати, бо всі решта кандидатів дружно потрапила в категорію «інший». А на цьому й будується активна пропагандистська кампанія, що спрямовує людей на заданий результат.
Згадаймо вибори жовтня 2012 року. Тоді всі соціологи з премудрим виглядом «щедро» давали ВО «Свобода» аж 3-4 %. Результати екзит-полу показали майже 13 %, а ЦВК встановила результат 10,44 %. Відчуваєте різницю? Як могли всі ці рейтинги помилитися практично втричі? Чи результати опитувань були завчасно заплановані і підігнані? І такі випадки щодо ВО «Свобода» та її лідера Олега Тягнибока непоодинокі. Нам весь час розказують про нашу «непрохідність», а ми чомусь показуємо зовсім неочікуваний результат.
Тому пропоную не зважати на всю пропаганду, а йти на вибори і голосувати за кандидата, котрий нерозривно зв’язаний з Україною і не пов’язаний з олігархами, котрий пропонує очистити владу шляхом люстрації від корупціонерів та ворожої аґентури.
Олег Тягнибок не має грубих грошей, а спирається на своїх побратимів по партії, яка росте і розвивається вже майже 23 роки, та на підтримку простих українців і українок. Він лідер, котрий постійно був з нами на Майдані, а його старша донька працювала там волонтером, уникаючи уваги журналістів. Програма Олега Тягнибока — це шлях до могутньої і єдиної Української Держави, якої ми всі прагнемо і в якій можна буде чесно і гідно жити.
Лише з таким українським Президентом у нас зникне необхідність виходити на майдани з протестами. Олегу Тягнибоку можна довірити країну, як можна довірити і все інше. Я в цьому переконаний.
Ігор Петренко
Депутат міської ради, член ВО «Свобода» з 2008 року.