Олег Ольжич. 70 років з дня загибелі Героя
- 12 червня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 407
-
О Україно! Хай нас людство судить —
Тобі одній — думки і кожній рух!
Твоїм щитом — гарячі наші груди,
Твоїм мечем — ці міліони рук!
За ясні зорі і за тихі води
Твоїх степів, спустошених огнем,
Світи запалим, стопчемо народи!!
О Україно! Слухай, ми ідем!
Страшні слова, коли вони мовчать… і це справді так. Бо коли вони мовчать про героїчний чин справжніх борців за долю України, про апофеоз боротьби із ворогами твоєї Нації, про нелюдські муки та страждання кращих синів землі, на якій ти народився, то це невимовно складно.Початок ХХ століття, 1907 рік, у Житомирі в родині відомого поета Олександра Олеся народився той, хто згодом зумів поєднати у собі безліч талантів ученого-археолога, поета, а головне, вірного сина свого народу, борця за волю України. Уже з самого дитинства Олег проявляв свою унікальність. Він міг займатись виключно наукою, міг віддатися поезії, але він обрав шлях воїна, шлях мученика, шлях героя.
Олег Ольжич здобув прекрасну освіту, будучи вільним слухачем у Карловому університеті та навчаючись в Українському вільному університеті. З юнацьких років захоплювався історією та археологією, велику роль у формуванні Ольжича, як археолога, відіграло навчання у Володимира Щербаківського та Ярослава Пастернака. Його праці про Трипілля та мальовану кераміку сколихнули науковий світ.
Ім’я молодого українського археолога стає широко відоме поза межами його Батьківщини. Фахівці світового рівня високо оцінюють дослідження Ольжича. Ось для прикладу слова чеського професора А. Соцького: «У головній частині своєї праці надає пан Кандиба докладну типологічну і хронологічну класифікацію галицького матеріалу. Це перша велика спроба з’ясувати усе… дуже скомпліковане питання. Пан Кандиба перший подав ясні типологічні ряди форм і орнаментів, що дало йому можливість знайти елементи контакту з українською мальованою керамікою і укласти принаймні в головних рисах її класифікацію. Це перша спроба відновити генезис та розвиток мотиву «біжучої спіралі». Методикою, глибиною аналізу вона дорівнює науковій праці».
Молодого науковця запрошують читати лекції у Гарварді. Деякі із результатів його наукових досліджень публікуються у відомому та шанованому на той час чеському журналі «Огляд передісторичний» і в науковому виданні «Пам’ятки археологічні». У той же час друкуються його збірки. За життя вийшло лише дві: «Рінь» (Львів, 1935) та «Вежі» (Прага, 1940), третя — «Підзамчя» — вийшла посмертно. Поезія Ольжича-Кандиби просякнута прагненням волі та незалежності для свого народу, ця поезія переповнена закликом до бою, ця поезія надихає та дарує незламність духу.
Ми вийдем
Жорстоке зустріти,
Заховане в ранковій млі,
І стануть не луки, не квіти —
Каміння саме на землі.
І будуть: не сонце, не обрій,
А сірість похмурого дня.
(На сірім граніті хоробрі
Різьблять своє мужнє ім’я.)
Держава не твориться в будуччині,
Держава будується нині.
Це люди, на сталь перекуті в огні,
Це люди, як брили камінні.
Не втішені власники пенсій і рент,
Тендітні квітки пансіонів, —
Хто кров’ю і волею сціпить в цемент
Безладний пісок міліонів.
Щойно з початком Другої світової війни Ольжич на чолі перших похідних груп Організації українських націоналістів прибуває до Києва, де розпочинає підпільну боротьбу. Окупаційний німецький режим спочатку вирішує не втручатись та займає нейтральну позицію. Але невдовзі, наляканий розмахом націоналістичного підпілля та підтримкою народних мас, починає репресії проти ОУН. Досить швидко за ґратами опинилися сотні діячів організації. Ольжич, як заступник голови ОУН, змушений постійно переховуватися, він переїжджає до Прикарпаття.
Арешти, переховування, постійні облави та небезпека не похитнули дух Олега Ольжича, він і надалі веде активну боротьбу. У 1944 році у Львові його заарештовують. Після цього перевозять до сумнозвісного концтабору Заксенхаузен. Дні пекельних катувань та геройська, мученицька смерть одного з найвизначніших діячів ОУН. Гітлерівці настільки боялись Ольжича, що їм було замало його смерті, їх задовольнила лише кремація його тіла.
Німці знищували його твори, бажали його забуття серед народу. На зміну їм прийшли совєцькі «визволителі», які заборонили навіть згадувати про Олега Ольжича-Кандибу, про його поезію, про його наукові праці потрібно було забути.
Але українці — це Нація, яка пережила неймовірні втрати та вистояла проти загарбників. Ім’я видатного свого сина Україна не забула. Так, призабуті його археологічні дослідження, замовчувалось про його боротьбу проти окупантів, мало хто знає його вірші на пам’ять. Але сьогодні, на зламі епох, у час, коли з кожним днем боротьба за справжню волю та кращу долю України усе більше починає нагадувати підпільну боротьбу членів ОУН проти німецьких та більшовицьких окупантів, ми повинні рівнятися на таких людей, як Олег Ольжич.
Адже той, хто хоча б прочитає його біографію, зможе пройнятися духом незламності Ідеї та вірності Українській Нації. А той, хто прочитає його вірші, його ідеологічні та пропагандистські праці, буде готовий на все — віддати життя Україні, здійснити самопожертву заради загального блага, виконати найнеможливіший чин, щоб гордо пролунали по всіх закутках світу слова:
Все бурхливіші крила негоди,
І тривожніший все я, ждучи:
Вік героїв величний надходить,
І щоночі на небі мечі.
І щоночі за обрієм чорним
Стогнуть кроки — залізо і мідь.
Смертоносні! Тверді! Непоборні!
Дорогі до безтями! Прийдіть!
Слава Україні!
Андрій ЦИБУЛЬСЬКИЙ,
Київська міська організація ВО «Свобода»