«Колискова» Сталіна, або як проспали початок війни з Німеччиною
- 19 червня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 345
-
Тривожні сигнали
22 червня 1941 року найкоротша літня ніч стала найдовшою для тих, хто у перші хвилини загинув від вибухів бомб і снарядів. Заколисаний Сталіним тим, що війни не буде, спав народ, спала армія. Лише військові дозорці на світанку побачили, що «Вовче лігво» по той бік заворушилося і сталеве гадюччя німецьких танків, артилерії, автомобілів і мотоциклів поповзло на нашу землю. Єфрейтор Адольф Гітлер всю військову машину привів у рух, яка навалилася на територію колишнього «кандидата у попи», який тепер став вождем і диктатором концтабору з назвою Радянський Союз.Спали народи Радянського Союзу, спала Європа, спали в казармах червоноармійці, спали командири, спав і мудрий господар Кремля Йосип Сталін. Не спали тільки чергові в штабах частин і з’єднань біля телефонів й опечатаних сейфів, у яких зберігалися червоні пакети, залиті сургучевими печатками, з бойовими наказами на випадок війни.
У Генштаб надходили рапорти, один від одного тривожніші. Телефонував командувач Чорноморським флотом адмірал Ф. С. Октябрський. За ним тривожно задзеленчав другий телефон. Доповідав Жукову начальник штабу Західного округу генерал В. В. Климовських: «Німецька авіація бомбардує міста Білорусії».
Наступний рапорт був від начальника штабу Київського округу генерала М. О. Пуркаєва: «Авіація противника бомбить міста України.»
О 3 голині 40 хвилин доповів командувач Прибалтійським округом генерал Ф. І. Кузнецов: «Ворожа авіація бомбує Каунас та інші міста Прибалтики.»
Після прийому кількох тривожних рапортів нарком оборони Тимошенко наказав Жукову телефонувати Сталіну.
Близько 4-ї години дзвінок начальника Генштабу Жукова змусив здригнутися від несподіванки генерала Васика — головного охоронця життя і спокою вождя. «Яка нахаба тривожить в таку ранню пору», — подумав Васик і лише за третім дзвінком підніс слухавку до вуха. Хотів було відчитати зухвальця, але на другому кінці проводу почув наполегливий голос Жукова: «Прошу терміново з’єднати мене з товаришем Сталіним.»
Васик довго мовчав і не міг второпати, що вимагає Жуков. За довгі роки служби він не знав жодного випадку, щоб колись хтось відважувався б турбувати Сталіна в таку пору. Нарешті, почувся притишений голос:
— Товариш Сталін спить.
— Розбудіть негайно: німці бомбардують наші міста! — наполягав Жуков. Після довгого мовчання Жуков, нарешті, почув голос Сталіна:
—Слухаю.
Голос Жукова повідомляв про те, що німецька авіація бомбить міста України, Білорусії, Прибалтики.
— Прошу дозволу дати відсіч противнику.
Після довгої паузи Сталін замість дозволу сказав:
— Приїздіть з Тимошенком у Кремль. Скажіть Поскрьобишеву, щоб викликав туди всіх членів Політбюро.
Заскочений зненацька таким повідомленням Сталін більше думав про якусь тимчасову провокацію, ніж про справжній початок бойових дій. Ще вчора (21 червня) він корегував зміст директиви, знаної як № 1, наголошуючи на тому, що можливі провокації на кордоні. «Задача наших войск — не поддаваться ни на какие провокационные действия, могущие вызвать крупные осложнения. Одновременно войскам Ленинградского, Прибалтийского, Западного, Киевского и Одесского военных округов быть в полной боевой готовности встретить возможный внезапный удар немцев или их союзников». А далі в наказовій частині з п’яти пунктів значилися відомі фрази: «скрытно занять огневые точки укрепленных районов на государственной границе», «рассредоточить по полевым аэродромам всю авиацию», «все части привести в боевую готовность», «противовоздушную оборону привести в боевую готовность». Й останнє: «никаких других мероприятий без особого распоряжения не проводить». Оця остання фраза директиви, схвалена Сталіним (при повній мовчанці членів Політбюро) і підписана Наркомом оборони Тимошенком і начальником Генштабу Жуковим, найбільше спантеличила командуючих округами, арміями, корпусами, дивізіями… Коли вже вибухали снаряди і хрестаті німецькі літаки засівали землю смертоносним металом, коли гігантська гітлерівська машина, приведена в рух, штурмувала переправи рік, радянські солдати не мали права давати відсіч. Лише прикордонники діяли за статутом і зав’язали бій з німцями як порушниками державного кордону.
Паралізуючий шок
Уважний читач, напевне, помітив, що в директиві нічого не сказано на адресу військово-морських сил. Вони не були приведені в бойову готовність, за винятком Чорноморського флоту з командуючим адміралом Октябрським, котрий єдиний з усіх флотів дав наказ зустріти німецькі бомбардувальники вогнем зенітної артилерії на кораблях і базах флоту. Так починався перший день війни.Поки Сталін їхав до Кремля, де збиралися члени Політбюро, ворог уже заглибився в радянську територію на десятки кілометрів. У гнітючій тиші кремлівського кабінету почулися слова вождя: «Зв’яжіться з німецьким послом…»
Молотов, як нарком закордонних справ, вийшов і через кілька хвилин повернувся, глухо вичавивши: «Посол повідомив: німецький уряд оголосив нам війну.»
Всіма оволодів паралізуючий шок. Тяжку паузу мовчання перервали слова наркома оборони Тимошенка: «Товаришу Сталін! Дозвольте доповісти обстановку?»
Але військові нічого нового не повідомили, бо не знали, навіть не уявляли, якими силами Гітлер накинувся на Радянський Союз. Зв’язку зі штабами військових округів не було і в перші години розгубленості ніхто не міг конкретно доповісти реальну картину. Командуючі округами й арміями теж не могли зв’язатися зі своїми з’єднаннями. Всюди зв’язок був порушений. А ті накази, які зберігалися в опечатаних сургучем пакетах, нічого прояснити не могли. Вони ще більше сплутали карти командирів, бо ті пункти, куди повинні вони дістатися, вже були зайняті противником.
Ситуацію першого дня ясніше проглядав начальник штабу сухопутних сил вермахту генерал-полковник Гальдер, ніж бачили її «провидці» з Кремля. У своєму щоденнику німецький генерал писав: «Наступ німецьких військ застав противника зненацька. Бойові порядки противника в тактичному відношенні не були придатні до оборони. Його війська у прикордонній смузі були розкидані на великій території і прив’язані до районів свого розквартирування. Охорона самого кордону була слабкою».
Сталін чекав від військових втішних вістей. А їх не було. Все виглядало паралізованим. У той час німецьке командування зробило ставку на рішуче просування танкових з’єднань у глибину радянської території. І вже першого-другого дня війни понад 200 складів з пальним і боєприпасами, воєнним майном, багато госпіталів опинилися в руках ворога.
Панувало цілковите безладдя і відсутність твердого управління деморалізованими військами, які приспані запевненнями Сталіна: «Війни з Німеччиною не буде, а якщо буде, то воювати будемо на чужій території». Це відбилося й у директиві № 2: «Військам усіма силами і засобами обрушитися на ворожі сили і знищити їх у районах, де вони порушили радянський кордон. Надалі до особливого розпорядження наземними військами кордон не переходити». З огляду на ситуацію ця фраза виглядала нереальною і контрастною до справжньої ситуації в районі бойових дій. У першому оперативному зведенні від 24 червня 1941 р., підписаному начальником штабу 4-ї армії А. М. Сандаловим, вимальовувалася картина, повна трагізму: «Від постійного і жорстокого бомбардування піхота деморалізована і стійкості в обороні не проявляє. Підрозділи, а іноді й частини, які безладно відходять, доводиться зупиняти і повертати на фронт командирам усіх з’єднань, починаючи від командуючого армією, хоча ці заходи, незважаючи на застосування зброї, належного ефекту не дають».
«Мудрий вождь» ще не знав розмірів катастрофи і реальної небезпеки, яка нависла над армією і народом. У наказі військам говорилося: «Розвідувальною і бойовою авіацією встановити місця зосередження противника і угрупування його наземних військ. Могутніми ударами бомбардувальної і штурмової авіації знищити авіацію на аеродромах противника…». Насправді виявилося з точністю до навпаки. Лише першого дня війни авіація Західного особливого військового округу втратила 738 літаків, з них 528 — на аеродромах. Великі втрати літаків були у Київському та в інших військових округах. Німці добилися абсолютного панування в повітрі і лише за один день 22 червня знищили на наших аеродромах понад 1200 літаків.
Відомий партійний і державний діяч Ф. Т. Моргун у книзі «Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу» дотримується цифри 2000 — на його думку, саме стільки літаків було знищено на прикордонних аеродромах у перші години війни, а через кілька днів така ж доля спіткала радянські танки і артилерію. Командуючий авіацією Білоруського військового округу, Герой Радянського Союзу, герой війни в Іспанії генерал Кобець 22 червня облітав основні аеродроми округу, і побачивши знищені свої літаки, застрелився.
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець
Далі буде