«Колискова» Сталіна, або як проспали початок війни з Німеччиною
- 26 червня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 340
-
Сталін — поплічник Гітлера
Негодовані, змучені голодом, бомбардуваннями, авіанальотами, радянські воїни лишилися без авіаційного прикриття, без танкової й артилерійської підтримки, часто навіть без набоїв. Саме Сталін у такі обставини увігнав свої війська. Саме тому гітлерівським генералам легко давалися перемоги у перші місяці війни. Все сталося тому, що Сталін і його пропаганда «заколисували» армію і народ за допомогою засобів масової інформації одностайним твердженням, що Гітлер на Радянський Союз не нападе.Сьогодні деякі історики, затуманені міфом раптовості і віроломства, вигороджують вину Сталіна у поразках у 1941 році, мало звертаючи увагу на довіру Сталіна Гітлеру, а фюрер обвів «мудрого вождя» навколо пальця.
Ще на початку 1941 року, коли потік повідомлень про концентрацію німецьких військ у Польщі особливо зріс, Сталін звернувся до Гітлера особистим листом, в якому писав, що така обставина створює враження, що Гітлер збирається воювати проти нас. У листі-відповіді Гітлер повідомляв, що ці відомості правильні, що справді — в Польщі зосереджені крупні військові з’єднання, але вони не спрямовані проти Радянського Союзу, що він має намір суворо дотримуватися укладено пакту, запевняючи в цьому честю глави держави. У своєму листі Сталіну Гітлер знайшов аргумент, у який той повірив. Мовляв, територія західної і центральної Німеччини піддається сильним англійським бомбардуванням і добре спостерігається англійцями з повітря, тому він змушений відвести крупні контингенти військ на схід. Така відповідь, певно, остаточно переконала «мудрого вождя» в тому, що Гітлер каже правду.
Навіть коли вже вдарив грім війни, він першого дня все сподівався на якусь провокацію німецьких генералів і направив начальника Генерального штабу Г. К. Жукова на Південно-Західний фронт, сподіваючись, що він, як і на Халхін-Голі, швидко утрясе ситуацію. Так думалося господарю Кремля. Але не так сталося, як гадалося.
Багато запитань і подивувань сьогодні викликає радянська доктрина: воювати тільки на території противника і перемагати його. Сьогодні вона піддається критиці, як основна причина радянських поразок. А тоді в неї сліпо вірили як військові, так і цивільні члени уряду, вірив у неї народ. Вона була домінуючою на нараді в Москві у першій декаді січня 1941 року, за п’ять місяців до початку війни. У нараді взяли участь усі командувачі округів, армій, корпусів, начальників штабів — практично весь генералітет Червоної армії. Головна доповідь звучала в унісон домінуючій доктрині «Про характер сучасної наступальної операції», з якою виступив тоді командувач Київським особливим військовим округом, генерал армії Г. К. Жуков. Це було суто теоретичне питання. А Жуков, окрім курсів, не мав вищої військової освіти. Тож доповідь для виступу йому допоміг підготувати І. Х. Баграмян, який був начальником оперативного управління КОВО.
Після наради відбулася організована військова гра на картах. Військами «синіх» (у розумінні «західних») командував генерал армії Г. К. Жуков, а «червоних» — командувач Білоруським ОВО, генерал армії Д. Г. Павлов. Гра тривала кілька днів. Аналіз підсумків проходив з участю Сталіна і наркома оборони С. К. Тимошенка. Всупереч переможної традиції «червоні» у такій грі програли. У грі Жуков розпорядився своїми військовими силами і створив таку ситуацію, подібну до тої, що утворило гітлерівське командування 22 червня 1941 року. Парадоксально, але факт. Належних висновків гри так ніхто і не зробив. А коли смертоносний вал війни накотився на нашу землю, Жуков, уже будучи начальником Генерального штабу, воював наче сам проти себе. Але у перші години і тижні війни практично не зміг знайти вихід у надзвичайно складній ситуації і реально протистояти такій же тактиці, яку сам запроваджував у грі на картах.
Тому 1941 рік став «тріумфом» радянських поразок і великого кровопролиття, до яких призвів вусатий хазяїн Кремля Сталін. Він стільки горя заподіяв збройним силам країни і державі в цілому, що впевнено заслуговує «звання» першого ворога народу. У цьому випадку без лапок.
Історики пишуть про репресії Сталіна в 1937, 1938 рр. То був пік людських трагедій в армії і в країні. Але маховик репресивної машини не зупинявся, поки не сконав сам вождь і мучитель. Та про жертви післявоєнного періоду чомусь не пишуть. А скільки полонених, повернувшись додому у країну «комуністичного раю», у ролі «зрадників Батьківщини» відбували незаслужене покарання в таборах суворого режиму і там загинули?!
До речі, про зрадників. Якщо підсумувати, скільки людей було закатовано на допитах, розстріляно і кинуто у прірву беріївських казематів, особливо напередодні війни, то буде доцільним назвати Сталіна першим зрадником. Він не вірив чесним і відданим патріотам за найдостовірнішу інформацію про підготовку Німеччини до нападу на Радянський Союз. Мережа розвідників була дуже розгалужена: дипломати, військові аташе, радники, художники, професійні розвідники працювали по всій Європі, добуваючи цінні повідомлення. Інформація надходила з понад 300 джерел!
У двох томах книги «1941. Документы», виданій у 1998 році, зібрано чи не всі матеріали з грифом «цілком таємно», що стосуються передвоєнного періоду. У них десятки спецповідомлень аґентів про підготовку гітлерівських генералів до війни, інформація про можливу дату нападу. Серед них і повідомлення військового аташе в Німеччині В. І. Тупикова, який у перші місяці війни був начальником штабу Південно-Західного фронту. Багато з них надруковано в різних виданнях істориків. Переглянувши великий масив записок, повідомлень можна впевнено говорити, що інформація про початок війни стала трохи не базарною новиною.
У спецповідомленні УНКДБ УРСР у Львівській області від 12 червня 1941 р. ішлося, що стрілочник Павлик на залізничній станції Перемишля розповів аґенту «Орлу», що німці посилено готуються до війни з Радянським Союзом. У цьому районі в лісі зосереджена велика кількість військових частин, переважно моторизованих. Стрілочник залізничної станції Журавлиця Ковальський повідомив: «Німці посилено готуються до війни з Радянським Союзом, для чого підтягують до лінії кордону велику кількість військових частин, вздовж всього кордону будують укріплення й окопи, в середині оббивають їх дошками». Аґент «Павлович» від оглядача вагонів Зозулі дізнався, що «на кордоні ріки Сян між селами німецької території Болестраще і Гурки німці приготували спеціальні мости для переправи, замасковані деревами».
З іншого боку німецькі літаки постійно порушували кордон з намірами розвідки. Тільки за травень і 10 днів червня 1941 р. кордон СРСР порушили 91 німецький літак. Деякі заглиблювалися на відстань від 100 до 200 км, особливо в райони, де зводилися обороні споруди і розміщені великі гарнізони Червоної армії. За 5 місяців і 10 днів всього було затримано 2080 порушників кордону з боку Німеччини, з них було викрито 183 аґенти німецької розвідки. І це далеко не всі факти, що і сліпий міг побачити і відчути про наближення війни з Німеччиною, тільки Сталін не хотів цього слухати.
У повідомленні з Берліна від 17 червня 1941 р., адресованому Сталіну і Молотову, йшлося: «Усі військові заходи Німеччини з підготовки збройного виступу проти СРСР повністю завершені, і напад можна чекати в будь-який час». Сталін, прочитавши цю інформацію, вдався до цинічної резолюції: «Товаришу Меркулову. Можете послати ваш «источник» зі штабу німецької авіації до є… матері. Це не «источник», а дезинформатор».
Одним розмахом пера Сталін знищував сотні і тисячі чесних людей, вірних патріотів країни. Своїми діями і непродуманими рішеннями він підсобляв Гітлеру. На цей кричущий факт вперше звернув увагу згадуваний вище Ф. Т. Моргун. «Сталін діяв так, — пише він, — як того хотіли фюрер і його генерали. Вони мріяли почати війну зненацька. Сталін це їм влаштував. Вони намагалися не допустити відступу наших військ на схід. Сталін і тут їм робив послугу за послугою». Начальник штабу Вермахту Гальдер у своєму щоденнику писав, що тридцять відсотків потреби в пальному німці одержали за рахунок трофейного, захопленого в прикордонних районах Білорусії і Прибалтики.
Як сталося, що в перший день війни радянські літаки стояли на аеродромах не заправлені пальним і їх було знищено авіацією і танками ворога? Нечуваний удар. А скільки треба днів і місяців радянській промисловості працювати, щоб поповнити безглуздо втрачене лише за один день війни? А скільки людей заплатили життям за необачні помилки Сталіна і його довіру Гітлеру? А ще скільки осіб, що відбували покарання у сталінських тюрмах на території України й Білорусії, були розстріляні енкеведистами у перші дні війни? Вони могли б бути резервом при захисті своєї землі від фашистської навали. Саме з таких формували штрафні роти і батальйони. Вони у відкритому бою відвагою і кров’ю змивали свою «вину» (а це все одно, що гинути від куль вірнопідданих служак Сталіна і Берії). Їхні прізвища і їх число й до сьогодні залишаються невідомими. Це теж сторінка війни Сталіна проти свого народу, а отже — допомога Гітлеру.
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець