У Борисполі побував видатний кобзар Василь Лютий
- 03 липня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 347
-
Його «Меч Арея» співає вже майже вся українська патріотична молодь, включають до свого репертуару такі рок-гурти, як «Тінь Сонця» та «Гадамаки»…Василь Іванович Лютий — особистість справді непересічна. Це самородок з глибини українського народу. Родом він із Звенигородки на Черкащині. Автор близько 300 музичних творів. Грає на бандурі, гітарі, фортепіано, акордеоні, сопілках, барабанах, колісній лірі, кобзі, цимбалах, дуді тощо. Донедавна протягом 5 років проживав із сім’єю в Рубіжному, що на південному сході Луганської області — вчителював, прищеплюючи дітям Донбасу любов до України.
Пару місяців тому з ним сталася неприємна пригода, яка змусила широкі верстви української громадськості за Василя серйозно похвилюватися. У квітні у Рубіжному на одному з мітингів на нього напали «федералісти» з «колорадськими» стрічками. Спочатку побили, а потім, підкинувши ножі, яких у нього не було, здали міліції як «прієжжева бендеровца». Не відомо, яка доля чекала б Лютого у так званих міліційних застінках, якби не його друзі, котрим дивом вдалося його витягти звідти і вивезти до Києва…
Варто зазначити, що 27 червня була вже друга зустріч з кобзарем. Перша відбулася в травні, тоді вона була присвячена Дню Героїв і проходила в Бориспільському державному історичному музеї. А нинішня була приурочена події, яка сталася у Львові 30 червня 1941 року, а саме — проголошення Акту відновлення Української держави.
Ініціатором обох вищевказаних заходів виступив місцевий український патріот, громадський діяч, член Клубу військово-історичної реконструкції «1-й Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР», лікар-терапевт Вороньківської сільської лікарні Василь Ільчишин. Тож пан Василь, перш ніж надати слово митцю, коротко розповів про події понад 70-річної давності, охарактеризував їхнє значення для боротьби українського народу за свою свободу, незалежність України та ознайомив з виданнями, присвяченими цій тематиці.
Акт 30 червня 1941 р., хоч і був несподіваний, та засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України. Варто зазначити, що «Актом» проголошено «відновлення», а не (первинне) «проголошення» Української держави, тобто формально було збережено традицію існування УНР і ЗУНР від часів Визвольних змагань 1917–21 рр.
Своє слово взяв і Анатолій Іванович Коломієць, син якого бере участь у захисті України на сході. Він повідомив, що надавати допомогу українським солдатам можна і через нього, він часто їздить на схід до сина. Анатолія Івановича можна знайти у міському муніципальному театрі.
Потім просвітницький захід продовжила бандура Василя Лютого. Виконуючи українські народні пісні у своїй інтерпретації, митець продемонстрував слухачам чимало маловідомих творів, а деякі з них звучали у переосмисленому вигляді. Наприклад, мелодія пісні «Розпрощався козак зі своєю ріднею» широкому загалу відома лише мотивом пісні радянських часів «Там вдали за рекой», а твір «Друже Ковалю» мелодійно схожий на «Не падайте духом, поручик Голицин». Як сталися такі пісенні метаморфози, ще потрібно дослідити, проте ці твори у виконанні Лютого звучать цілком природньо, що може свідчити про їхнє українське походження. Василь не виконує пісню, «Їхали козаки…», у якій чомусь оспівується зґвалтування української дівчини Галі. І це логічно. Проте багато хто з наших людей над цим не замислюється і… співає. Була почута і давня народна пісня, знайдена на Слобожанщині, «Ой у полі озеречко».
Виконавець також озвучив і чимало власних думок щодо національно-патріотичного виховання на тлі відзначень в Україні сумних роковин національних поразок під містечками Базар, Берестечко та на залізничній станції Крути. «На поразках потяг до героїзму не виховаєш, — слушно зауважив кобзар. — Для цього насамперед потрібно відзначати українські перемоги! Їх є десятки! Наприклад, ті ж перемоги часів Богдана Хмельницького чи над московським військом під Конотопом… А на плачі від того, що нас побили, пробудити до героїзму не можна ніколи. Так, про трагічні події не маємо забувати, але не виставляти їх на чільне місце…»
На підтвердження своїх слів Василь виконав відому пісню «Розпрягайте, хлопці, коні» вже у правильній інтерпретації, де були почуті такі слова:
«Знаю, знаю, дівчинонько,
Чим я тебе розгнівив, —
Що я вчора із вечора
Та й до Січі поступив.
Годі вже вам спочивать!
Та й поїдем в степ широкий
Слави, волі здобувать!»
А й справді, чи не маразматично звучить той варіант, який усі знають, де головний герой дарує дівчині персня, а вона не бере, бо знає, що він полюбив іншу, кращу… То навіщо козаченько, який веде коней напувать, чіпляється до цієї?
На ці та інші запитання, які ставить перед нами незбагненна пісенна творчість українського народу, і намагається знайти відповіді Василь Лютий. Шкода лишень, що подібні зустрічі з композитором відбуваються для дуже малої кількості людей. І про них не так легко можна дізнатися. Так, 27 червня на цьому ж заході, що проходив у приміщенні відділу музею «Сучасний Бориспіль», були присутні всього два десятки(!) бориспільців та мешканців району. Це зауважив один із присутніх тут міських депутатів і запропонував наступну зустріч з Василем Лютим влаштувати-таки в актовій залі виконавчого комітету Бориспільської міської ради, заздалегідь оповістивши про неї у ЗМІ. Адже митець того вартий.Власний виступ Василь завершив виконанням уже знаменитого свого «Меча Арея». А вдячні слухачі стоячи співали разом із ним:
Гуркоче грім в ковальні Бога.
Стоять вої з кісьми до плеч.
Рука зсивілого Сварога
Кує Арею моцний меч.
І ось знаряддя вже готове,
Відблиснув меч в люстрах небес.
Меча окропила Покрова,
А Рід нарік його Чаркес.
Приспів:
На позір Перунова Полка
Піднімає меч Ареєва рука —
На могутній дух, на захист нам,
На погибель злим, підступним ворогам.
Гримне Небо — і тремтить Земля —
Меч Арея Русь з неволі визволя.
На Вкраїні хай пощезне враг,
Меч Арея поверне нам рідний стяг.
Чаркес — чарівний меч Арея —
Тримали Тур і Святослав.
Не раз Аратту і Борею,
І Русь він щиро захищав.
Тримав Гатило, Богом даний,
Тримали витязі-князі,
Тримали лицарі-гетьмани,
А зараз він в твоїй руці.
Слава незборимій Українські Нації!
Вадим ШАПОШНІКОВ
Фото автора