Путінізм — відкрита диктатура найреакційніших, шовіністичних, мілітаристських, реваншистських імперіалістичних сил Московщини
- 28 липня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 320
-
2014-й ввійде в історію не тільки роком, коли людство відзначить 100 річчя початку Першої світової війни і вшанує десятки мільйонів загиблих на фронтах, померлих від ран, хвороб і голоду. Він запам’ятається спробами московських паліїв війни втягнути світ у нове глобальне протистояння, яке може поставити людство на поріг третього великого руйнівного людиновбивства. А світова війна, якщо не дай Боже, розпочнеться, закінчиться глобальною катастрофою і навіть загибеллю нашої цивілізації.
Декілька днів тому ми пережили почуття жалю, співчуття, гніву й обурення з приводу збитого на Донбасі промосковськими бандитами з московської зброї пасажирського авіалайнера й загибелі 298 мирних людей. Журналіст, який побував на місці падіння літака серед десятків тіл загиблих, понівечених людей, апелюючи до лідерів Німеччини, Франції, Італії, котрі не квапляться запроваджувати санкції проти країни-агресора, написав, що їхня поведінка змінилася б, якби вони разом з ним побували на скорботному полі й побачили жахливу картину. По-моєму, було б краще написати: якби лідери європейських країн не просто побачили десятки і сотні мертвих тіл чужих людей, а уявили на їхньому місці своїх батьків, чоловіків, жінок, дітей, онуків. А ще краще, якби уявили на тому злощасному місці загиблі від путлерівської ракети власні тіла, які вони дуже люблять і всіляко їм догоджають. Мабуть, таке видовище протверезило б їх відразу. І тоді б вони перестали панькатися з агресором, а завдали б йому дошкульних політичних, економічних і дипломатичних ударів.
Політологи перебувають у пошуках причин цинічної, нецивілізованої, дикунської поведінки московського керівництва, яке зухвало кинуло виклик світовому порядку, загальнолюдським цінностям. Дехто намагається пояснити таку безпардонну, брутальну, агресивну політику Кремля особливостями національного характеру московитів, їхніми біологічно-психологічними якостями, ординськими, стадними інстинктами, відсутністю поваги до інших народів, чужих думок, схильністю до невмотивованого насильства, зневагою демократії. Чи демонічною фігурою сатаниста Путлера, який повірив, що, прийшовши до влади на Московщині на 14 років, зможе не тільки одноосібно правити своєю країною, але і свавільно впливати на світові події, брутально втручатися у справи інших країн, безкарно розв’язувати війни, перекроювати кордони Європи.
Ще попереду класичне політологічне визначення путінського режиму. Очевидно найближчими до істини перебувають ті аналітики, хто визначає путінізм як відкриту диктатуру найреакційніших, шовіністичних, мілітаристських, реваншистських імперіалістичних сил Московщини. Ідеологічним прикриттям агресивної політики путінізму є вигадані Московськими фюрерами брехні про своє невід’ємне право втручатися у внутрішні справи постсовєцьких країн, захищати інтереси «угнєтаємих фашістамі саатєчєствініков» в Україні, до числа яких вони відносять не тільки колишніх вихідців з Московщини і їхніх нащадків, але й усіх «рускаязичних» без різниці національності. Другою складовою їхньої ідеологічної платформи є соціальна демагогія, висмоктані з пальця байки про себе як одвічних захисників «ісконних ценностєй рускава міра» від «проіскав враждєбнава Запада», що буцімто «тлєтворно вліяєт» на побожних, святих московитів.
На жаль, демократичний світ вповні не усвідомлює, що продовження і поглиблення агресивної політики путінізму в її крайньо-екстремістських формах призведе до вкорінення в цій країні відкрито терористичної диктатури сталінського зразка. І лише після жахливої трагедії в небі над Торезом сита і самозадоволена Європа починає розуміти, що Московщина — не тільки імперія зла, насильства, брехні. Це імперія світового тероризму, агресії і смерті. Лідери демократичних держав віддавна ставляться із зневагою, огидою і презирством до колишнього кагебіста Путлера. Не тільки через його темне минуле, але й через неприховане захоплення Гітлером і Гебельсом — чільними діячами нацистського режиму Третього райху. Сподіваюся, після збиття його підлеглими пасажирського лайнера жоден із них ніколи не подасть йому руки.
Нещодавно диктор першого московського телеканалу плюгавий Кісільов, якого називають рупором Кремля, прогавкав на весь світ: «Расія являєца єдінствєной страной в мірє, спасобной прєвратіть Саєдіньониє Штати в ядерний пєпєл». І що, може, на другий день цього шолудивого собаку вигнали з роботи і запроторили до божевільні, чи може, хтось із московських високопосадовців відмежувався від жахливих слів цього покидька?! Ні! Всі промовчали. Бо він озвучив їхні потаємні наміри. Отже шизофреніки Путін, Медведєв і Лавров— нинішня кремлівська кліка — дали зрозуміти, що готові розпочати третю світову війну. Аби тільки зберегти свою владу, зміцнити імперію, збільшити її територію.
Існує багато справедливих нарікань на українську владу, яка дуже часто діє мляво й нерішуче, нелогічно і незрозуміло. Чого варта, наприклад, не підтверджена подальшими діями, а отже безвідповідальна, зроблена ще у травні заява Петра Порошенка про те, що з бандитами на Донбасі буде покінчено за декілька годин. Минає два місяці його президенства, а війна все ще триває. Гинуть, дістають важкі поранення не тільки українські вояки, але й мирні жителі. Через те, що східний кордон досі не взятий під контроль, із Московії на допомогу бандитам безперешкодно надходить допомога у вигляді не тільки стрілецької зброї, але й танків та артилерії, ракетних комплексів.
Обурюють повідомлення із зони АТО, з яких випливає, що серед різного рангу українських командирів є багато некомпетентних у військовій справі людей. Серед них трапляються навіть зрадники, які не дбають про підлеглих вояків, залишають їх напризволяще без захисного спорядження, без набоїв, іноді без медикаментів, продовольства і води. Вважаю, що за ситуацію несе особисту відповідальність Президент як головнокомандувач Збройних сил України. Суспільство нетерпляче чекає, коли П. Порошенко продемонструє, що є не просто високопоставленим чиновником, а ефективним управлінцем, шляхом виборів найнятим народом для розв’язанням складних державних проблем. Перше його завдання — не розгублюватися, не втрачати контроль за ситуацією, а продемонструвати народові спроможність навести лад у державі. Й обов’язково якнайшвидше з найменшими втратами переможно завершити війну проти промосковських банд, навіть без проведення обов’язкового параду Перемоги у Севастополі, як пообіцяв нещодавно новопризначений Міністр оборони.
Декілька днів тому ми пережили почуття жалю, співчуття, гніву й обурення з приводу збитого на Донбасі промосковськими бандитами з московської зброї пасажирського авіалайнера й загибелі 298 мирних людей. Журналіст, який побував на місці падіння літака серед десятків тіл загиблих, понівечених людей, апелюючи до лідерів Німеччини, Франції, Італії, котрі не квапляться запроваджувати санкції проти країни-агресора, написав, що їхня поведінка змінилася б, якби вони разом з ним побували на скорботному полі й побачили жахливу картину. По-моєму, було б краще написати: якби лідери європейських країн не просто побачили десятки і сотні мертвих тіл чужих людей, а уявили на їхньому місці своїх батьків, чоловіків, жінок, дітей, онуків. А ще краще, якби уявили на тому злощасному місці загиблі від путлерівської ракети власні тіла, які вони дуже люблять і всіляко їм догоджають. Мабуть, таке видовище протверезило б їх відразу. І тоді б вони перестали панькатися з агресором, а завдали б йому дошкульних політичних, економічних і дипломатичних ударів.
Політологи перебувають у пошуках причин цинічної, нецивілізованої, дикунської поведінки московського керівництва, яке зухвало кинуло виклик світовому порядку, загальнолюдським цінностям. Дехто намагається пояснити таку безпардонну, брутальну, агресивну політику Кремля особливостями національного характеру московитів, їхніми біологічно-психологічними якостями, ординськими, стадними інстинктами, відсутністю поваги до інших народів, чужих думок, схильністю до невмотивованого насильства, зневагою демократії. Чи демонічною фігурою сатаниста Путлера, який повірив, що, прийшовши до влади на Московщині на 14 років, зможе не тільки одноосібно правити своєю країною, але і свавільно впливати на світові події, брутально втручатися у справи інших країн, безкарно розв’язувати війни, перекроювати кордони Європи.
Ще попереду класичне політологічне визначення путінського режиму. Очевидно найближчими до істини перебувають ті аналітики, хто визначає путінізм як відкриту диктатуру найреакційніших, шовіністичних, мілітаристських, реваншистських імперіалістичних сил Московщини. Ідеологічним прикриттям агресивної політики путінізму є вигадані Московськими фюрерами брехні про своє невід’ємне право втручатися у внутрішні справи постсовєцьких країн, захищати інтереси «угнєтаємих фашістамі саатєчєствініков» в Україні, до числа яких вони відносять не тільки колишніх вихідців з Московщини і їхніх нащадків, але й усіх «рускаязичних» без різниці національності. Другою складовою їхньої ідеологічної платформи є соціальна демагогія, висмоктані з пальця байки про себе як одвічних захисників «ісконних ценностєй рускава міра» від «проіскав враждєбнава Запада», що буцімто «тлєтворно вліяєт» на побожних, святих московитів.
На жаль, демократичний світ вповні не усвідомлює, що продовження і поглиблення агресивної політики путінізму в її крайньо-екстремістських формах призведе до вкорінення в цій країні відкрито терористичної диктатури сталінського зразка. І лише після жахливої трагедії в небі над Торезом сита і самозадоволена Європа починає розуміти, що Московщина — не тільки імперія зла, насильства, брехні. Це імперія світового тероризму, агресії і смерті. Лідери демократичних держав віддавна ставляться із зневагою, огидою і презирством до колишнього кагебіста Путлера. Не тільки через його темне минуле, але й через неприховане захоплення Гітлером і Гебельсом — чільними діячами нацистського режиму Третього райху. Сподіваюся, після збиття його підлеглими пасажирського лайнера жоден із них ніколи не подасть йому руки.
Нещодавно диктор першого московського телеканалу плюгавий Кісільов, якого називають рупором Кремля, прогавкав на весь світ: «Расія являєца єдінствєной страной в мірє, спасобной прєвратіть Саєдіньониє Штати в ядерний пєпєл». І що, може, на другий день цього шолудивого собаку вигнали з роботи і запроторили до божевільні, чи може, хтось із московських високопосадовців відмежувався від жахливих слів цього покидька?! Ні! Всі промовчали. Бо він озвучив їхні потаємні наміри. Отже шизофреніки Путін, Медведєв і Лавров— нинішня кремлівська кліка — дали зрозуміти, що готові розпочати третю світову війну. Аби тільки зберегти свою владу, зміцнити імперію, збільшити її територію.
Існує багато справедливих нарікань на українську владу, яка дуже часто діє мляво й нерішуче, нелогічно і незрозуміло. Чого варта, наприклад, не підтверджена подальшими діями, а отже безвідповідальна, зроблена ще у травні заява Петра Порошенка про те, що з бандитами на Донбасі буде покінчено за декілька годин. Минає два місяці його президенства, а війна все ще триває. Гинуть, дістають важкі поранення не тільки українські вояки, але й мирні жителі. Через те, що східний кордон досі не взятий під контроль, із Московії на допомогу бандитам безперешкодно надходить допомога у вигляді не тільки стрілецької зброї, але й танків та артилерії, ракетних комплексів.
Обурюють повідомлення із зони АТО, з яких випливає, що серед різного рангу українських командирів є багато некомпетентних у військовій справі людей. Серед них трапляються навіть зрадники, які не дбають про підлеглих вояків, залишають їх напризволяще без захисного спорядження, без набоїв, іноді без медикаментів, продовольства і води. Вважаю, що за ситуацію несе особисту відповідальність Президент як головнокомандувач Збройних сил України. Суспільство нетерпляче чекає, коли П. Порошенко продемонструє, що є не просто високопоставленим чиновником, а ефективним управлінцем, шляхом виборів найнятим народом для розв’язанням складних державних проблем. Перше його завдання — не розгублюватися, не втрачати контроль за ситуацією, а продемонструвати народові спроможність навести лад у державі. Й обов’язково якнайшвидше з найменшими втратами переможно завершити війну проти промосковських банд, навіть без проведення обов’язкового параду Перемоги у Севастополі, як пообіцяв нещодавно новопризначений Міністр оборони.
Анатолій Ковальчук,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка