День українського політв’язня

12 січня відзначаємо День українського політв’язня. Маємо завжди пам’ятати: навіть у похмурі часи однопартійної комуністичної диктатури багато тисяч наших братів і сестер не мирилися з підневільним станом України, окупованої і пригнобленої ворожою Московією. Ризикуючи свободою і навіть життям, як могли, залежно від обставин, словом і ділом боролися ці мужні люди за політичні й національні права нашого народу, за волю Батьківщини. Саме за це згідно з вироками радянських судів, «самих гуманних судов в мірє», у 1970–1980-х роках більшість із них були на багато років позбавлені волі й запроторені до тюрем, концентраційних таборів чи психіатричних лікарень. Суди, що складалися виключно з комуністів, жорстоко карали вільнодумців і поборників правди, виконуючи інструкції найвищих компартійних органів. 

День політв’язня було запроваджено ще 1975 року з ініціативи Вячеслава Чорновола. Дату було вибрано невипадково. Саме 12 січня 1972 року за вказівкою компартійної верхівки репресивні органи заарештували декілька десятків людей за звинуваченням в антирадянській діяльності, в пропаганді ідей «українського буржуазного націоналізму». Серед заарештованих переважали лідери культурно-просвітницького руху «шістдесятників», відомі представники творчої і наукової інтелігенції — журналісти, письменники, філософи, мистецтвознавці: Вячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Богдан і Михайло Горині. Більшість репресованих не були підпільниками. Їхня діяльність не зводилися також до закликів реалізувати передбачене конституцією право виходу України зі складу радянської імперії. Здебільшого ці люди були законослухняними громадянами і реалістами. Вони лишень критикували владу за грубе порушення нею чинних законів у сфері людських і національних прав українців. 

Радянсько-комуністична влада ще з ленінсько-сталінських часів боялася національно-духовного відродження українського народу. Тому завжди вважала ворогами тих представників інтелігенції, які відстоювали право українського народу на національну самобутність. Вона з підозрою ставилася до всіх, хто відзначав національні і християнські свята (зокрема, Дні проголошення Незалежності і Соборності України, дні народження і перепоховання Тараса Шевченка, Різдво і Воскресіння Христове), хто виступав проти зросійщення, проти скорочення сфери використання української мови. 

Щорічно вшановуючи 12 січня пам"ять політв’язнів московсько-комуністичного режиму, підкреслюємо: вони були людьми шевченківського гарту — мали велику силу духу, тверді патріотичні переконання, залізну волю, непохитну віру в Бога і в незборимість української нації. Більшість із них були наділені важливими пасіонарними якостями мужніх і рішучих борців. Прийнявши смолоскип боротьби за волю Вітчизни з рук вояків Української повстанської армії, вони гідно пронесли його і передали новому поколінню борців. Найбільш відомі з-поміж політв’язнів радянського режиму Левко Лукяненко і Вячеслав Чорновіл стали совістю нації, моральними авторитетами для нашого і майбутніх поколінь. 

Анатолій Ковальчук