Війна очима оператора

Киянин Дмитро Ватра з перших днів був на Майдані разом із козаками-побратимами 4 сотні Самооборони. Він, оператор за фахом, фіксував головні події, що відбувалися під час Української Революції Гідності. На його світлинах і в документальних сюжетах світлі образи учасників Майдану і криваві події Революції на Грушевського, козацькі вишколи і розстріли 18 лютого під час «мирної ходи» до Верховної Ради… Сьогодні козак Ватра, який працює в інформаційному центрі Добровільного Українського Корпусу, знімає короткометражні фільми про війну на Донбасі, є моїм співрозмовником. 

 

— Як на тебе вплинув Майдан?

— Майдан не тільки змінив мене, він змінив країну, змінив геополітику всього світу. Особисто для мене це був вишкіл, цілий ряд певних подій, які визначали готовність або неготовність мою до певної реальності. Здобутий досвід на Майдані є необхідним для того, щоб рухатися далі. Це був вишкіл Нації, і ті люди, які були на Майдані на голову вищі тих людей, які сиділи на дивані і тепер змушені включатися у боротьбу. Тому що у будь-якому випадку доведеться долучитися до спільної перемоги.

— Війна очима оператора: що відбувається на Донбасі? Це АТО, війна?..

— Я думаю, історія для цієї сучасної гібридної війни придумає якусь назву у майбутньому. Але, на разі, це продовження Майдану, це той самий вишкіл, тільки вже у масштабі країни. І люди, які потрапляють у цю обойму, або стають провідниками, або деградують, перетворюються на злодіїв. І на Майдані були різні люди, були й такі, що крали ковбасу на кухні… 

Сьогодення поставило питання кожному: чи готовий ти відстоювати певні ідеали чи ні? Після завершення військових подій у нас викристалізується моноліт людей, які згуртовано пройшли випробування і та кількість людей, яка жила за особистими бажаннями, збагаченнями, себе дискредитувала…

Я не можу об’єктивно говорити про все, оскільки тільки на початку воєнного мовлення, і лише вибірково знаю реальні події, зокрема неподалік Донецька. Я більше висвітлюю діяльність добровольчих загонів, які воюють на Сході. Військовим, які належать до МВС чи Міноборони складніше, тому що вони люди підневільні. Хоча там є дуже багато достойних воїнів, але вони не керують ситуацією, вони залежні від тої верхівки, яка стоїть над ними, яка не завжди є патріотичною і не завжди відстоює народні інтереси. Добровольці — це люди, які ще більш загартувалися, збільшили свою духовність і поділилися нею один з одним. Вони патріотично налаштовані, їм подобається виборювати цілісність України, вони з радістю захищають свою землю від ворога. Добровольцям не видають зброю, вони її здобувають самі… Між добровольцями і військовими йде постійний обмін. Добровольці допомагають військовим продовольством, виконують певні завдання, а ті, у свою чергу, підтримують ДУК… 

— Що найбільше приховується, замовчується у ЗМІ, про це не говорить влада?..

— Перш за все, що йде війна, а не антитерористична операція. Потім те, що люди, які захищають свою землю, абсолютно незахищені, більш того — перебувають у певній небезпеці. Я вважаю, що це тимчасове явище, бо воно є ганебним для України, для суспільства. А сьогодні Правий сектор, який складається з добровольців, є злочинцями для держави. Деякі добровольчі батальйони пішли під крило МВС. І неправильно вважати, — що це злочинна структура, бо правоохоронці є ті люди, які живуть за наші податки. Ситуацію змінить тільки самоусвідомлення всього цього процесу людьми, які й повинні долучитися до формування силових структур.

— Але ж ви були на Майдані по різні боки з правоохоронцями, ти бачив на власні очі, як гинули твої побратими від рук силовиків… 

— Я нікого не захищаю, бо це є наша держава, наші правоохоронні органи, які ми повинні змінити! Така ситуація за рахунок того, що система поліцейської держави російської імперії і СРСР, їхні каральні органи залишилися до цього часу такими ж. От ми і маємо своєрідний «розплідник інфекції», коли нечесні люди потрапляють до влади, отримують певні повноваження, починають спекулювати, утворюють кругову поруку, зростаються із системою. Єдиний вихід з цієї ситуації — збільшення активності доброї волі громадян України, українців зокрема.

— Що тебе найбільше вразило під час спілкування з добровольцями?

— Мене вражають молоді бійці! Мені 31 рік. А коли я побачив хлопців 18-20 років, які несуть дуже небезпечну вахту, і при цьому не втрачають свого людського хлоп’ячого обличчя, то був справді вражений! Те, як вони відносяться до реальності, як вони не бояться смерті — дійсно заслуговує на велику повагу. У них немає страху! Це великий здобуток Духу і великої героїки!

— Військові ДУКу не отримують зарплати, матеріальної допомоги родинам, їм не видають зброї... Це правда, що їх частіше «підставляють, здають»?..

— Влада підставляє, в першу чергу, тих, хто у її юрисдикції, на кого вона має вплив. А щодо ДУКу, то навпаки, чисельність загиблих у них — найменша. Це за рахунок того, що у них є своє адекватне керівництво, яке правильно реагує на певні події. А військових іноді кидають, як гарматне м’ясо, бо вони є підневільні. Не секрет, що частина командування ЗСУ не просто паплюжить честь мундира військового, а й не відповідають тим критеріям, які вимагає військовий час.

Добровольці хочуть легалізації, суспільного визнання. Але вони стоять на позиціях утворення нової сучасної армії України на державницьких позиціях. 

Бездіяльність влади змушує народ діяти самостійно. І чим більш організованим стане цей рух, тим краще. Це вихід, це рух, в якому українська нація вчиться вирішувати свої питання самостійно, як маленька дитина, яка щойно починає ходити…

— Чи можливо змінити систему в Україні? 

— Неминуче систему буде повалено, змінено. Ми маємо назвати речі своїми іменами: відбувається народження української влади! Бо влада — це ті люди, які здатні нести відповідальність за той колектив, який йому цю владу надає. Волонтери, воїни, журналісти, люди, які з доброї волі пішли у весь цей процес, вони є росточком нової української влади, нового українського медіа простору, всього того, що декларував Майдан. Якраз у цьому супротиві це народжується. Це один із принципів Буття! У нас є особливий шанс виправдати усі наші невдачі за останню тисячу років. Має народитися абсолютно новий принцип взаємовідносин між людьми: взяти, те, що було найкраще у наших пращурів і творити далі.

— Які настрої у військових? Яке їхнє ставлення до перемир’я, влади, Росії?..

— З одного боку, перемир’я — це нормальний хід, спрямований на зменшення жертв цієї непотрібної війни. Це виправдовує нашу владу в очах європейських демократів, сприймається позитивно. І Порошенко якраз грає на цьому, шукаючи якоїсь підтримки у світових спільнот. А з іншого боку — це повне безглуздя, яке для воїнів, для людей сили абсолютно неприйнятне! Адже є достатня кількість людей, які готові знищити ворога! Війна завжди несе із собою кров, насилля і хаос. Але треба боронити свою землю. Народ має впливати на владу, а влада має приймати адекватні рішення. І економічних важелів, мені здається достатньо, для того, щоб закрити питання Донбасу. Окрім того, негайно потрібно вимкнути населенню зомбоящик і ввімкнути українське ТБ…

Зараз відбуваються процеси повернення на рідну землю українців. Я знаю хлопці повертаються з Сахаліну, Владивостоку в Україну, йдуть воювати на війну за нас. Вони мають інакшу думку з приводу України. На них заводяться в Росії кримінальні справи… Відбувається якась певна компенсація за тих убитих хлопців на Майдані, у боях на Сході. Ми перетягуємо свідомих, мислячих людей з Росії, які не піддалися зомбуванню. Там також обдурені люди, які щиро вірять у путіна-месію. Але скоро цей дурман розвіється, прозріння настане, і не думаючим людям буде важко жити у реальному світі.

— Ти теж думаєш, що на Донбасі відбувається геноцид українців?

— Можливо, комусь із гравців цього б дуже хотілося… Але насправді війна між українцями і тими, хто хоче загарбати наші землі, здається, ніколи і не припинялася… 

— Серед військових, зокрема у добровольчих загонах, часто звучить російська мова. Чи це є неусвідомлена зрадницька позиція?

— У мене раніше теж було багато критичних думок на цю тему, коли я був у Києві, на Майдані. Ми сварилися з цього приводу… На війні немає значення, якою ти мовою розмовляєш, у якого бога ти віриш. На війні людей об’єднує відчуття своєї Вітчизни і готовність її захистити; там відбувається єдність по відношенні до Батьківщини. Фундамент жертовності і сили волі не базується на мові чи на вірі. 

— Чи дратують тебе і бійців на війні байдужість значної кількості людей? 

— Сприймає кожен по-різному. Найбільше чув дві думки. З одного боку, дратує… А з іншого — вони за те і воюють, щоб був мир, щоб люди жили звичайним життям! Просто люди не зовсім це цінують. Одних війна не зачепила, а інші байдужі або живуть в своєму відокремленому світі. Та це добре, що в Україні є й мир! Сидіти усім у депресії немає сенсу.

— Ми переможемо? Чи буде Крим і Донбас українським?

— Звичайно. Але це буде тоді, коли українці доведуть собі і світу, що вони здатні жити вільно, як заповідали їм предки. Є всі умови, щоб навчитися бути вільними і перемогти!

Донецька і Луганська область — це не Схід України. Етнічні українські землі лежать значно далі на схід, і вони колись повернуться у межі нашої держави.

— Що ти можеш сказати про мешканців Донбасу, з якими довелося спілкуватися?

— Перш за все, треба розуміти, що це за люди, яке їхнє етнічне самоусвідомлення. Але основне — це обдурені люди, плоди минулої системи, тоталітарного режиму. Я спілкувався з тими людьми, які залишилися там і живуть під обстрілами у зруйнованих селах біля Донецька. Вони насправді побачили і зрозуміли, хто такі добровольці, ЗСУ. З ними проблем немає. Серед них є люди ініціативні, вони створюють нову владу, розділяють допомогу, яку дають добровольці (отримавши від волонтерів). Це є початок створення українського Донбасу. Люди на Донбасі, особливо в селах, — українці, вони просто мають включитися в рух боротьби проти окупанта. 

Наприкінці минулого року ми з друзями їздили по навколишніх селах на межі Дніпропетровщини і Донеччини. Там дуже гарно нас, козаків, сприймали, і насамперед діти. Бо діти — це основна рушійна сила. Діти відкрили у собі Україну за рахунок військового конфлікту. Там споконвічні українські села, люди говорять переважно українською мовою, мають українську духовність! Побачивши все на власні очі, ти розумієш, що Донбас — це наш край! Це нащадки козацьких родів. Адже то землі війська запорізького. Тому там є за що і за кого воювати!

До речі, я вперше потрапив на Донбас саме під час війни. 

— Ти їздиш на Донбас і бачиш руйнацію, яку несе війна… Але, попри все, дивишся на ситуацію оптимістично.

— Можна бути байдужим, намагатися жити осторонь від подій, все життя скиглити про негаразди і когось у цьому звинувачувати. А можна просто вірити у добро і щось добре робити. Нехай те добро маленьке, але у великому казані українства воно свою вагу має. Чаша добра наповниться і буде нашою! 

На фото: Козак Ватра з побратимом Люлькою

Лариса ГРОМАДСЬКА