Знай свій рідний край
- 22 січня 2015
- Відгуків: 0
- Переглядів: 326
-
УТВЕРДЖЕННЯ КУЛЬТУ БРАТІВ БОРИСА І ГЛІБА
Після канонізації церквою Бориса і Гліба в 1072 році, а потім перенесення їх останків 1115 року з дерев’яної в новозбудовану кам’яну церкву у Вишгороді культ братів-мучеників не просто утвердився, а й набув поширення в Русі й за її кордонами. Їх вшановували в Чехії, Болгарії, Вірменії, Візантії. У народі їх любили і шанували як добрих братів, що стали покровителями селянської праці. За церковним календарем братів поминали 2 травня за старим стилем. Не забарилася і народна приказка: «Борис і Гліб сіють хліб», бо саме в ці строки весняного місяця у хліборобів завершувалася сівба ярих культур. День Бориса і Гліба перетворювався у велике народне свято пошанування перших святих мучеників. Особливої величі й урочистості воно набувало на місці вбивства Бориса.Білоруси вважали Бориса покровителем землеробства і тваринництва, тому 2 (15) травня займалися обробітком землі, готували ділянки для вирубки. На Поліссі обрядодійство проводили біля джерел, вода в яких вважалася цілющою для хворих очей.
За народним календарем день Бориса і Гліба в Білорусі відзначається 24 липня (6 серпня). Цього дня заборонялося виконувати тяжку землеробську працю «На Бариса за серп и касу не бярыся, — говорить народне прислів’я. Вважалося, що порушнику цієї заборони загрожувало каліцтво, а худобі, яка їла цього дня скошену траву, — хвороба та нездоровий приплід. Складене цього дня сіно в копиці або скошений хліб, звезений на тік, могли бути спалені блискавкою. Цей день вважався останнім днем купання.
Досить цікавою є легенда, пов’язана з Борисовими каменями — монументальними пам’ятками епіграфіки ХІІ століття на території Білорусі і в районі Західної Двіни. Відомі 7 каменів з вирізьбленими написами «Господи, допомоги рабу своєму». До прийняття християнства вони вважалися язичницькими святинями. Неврожай і голод на початку ХІІ ст. змусили населення повернутися до об’єктів язичницького поклоніння і пошанування каменів, біля яких раніше молилися за урожай. Щоб об’єднати язичницьку і християнську культури, піднести перших руських святих Бориса і Гліба і прославити своє ім’я, полоцький князь Рогволод Всеславич (після хрещення — Борис) наказав висікати на валунах хрести і написи з іменем Бориса. Вважають, що написи вирізьблені в день Бориса і Гліба 1128 року. На сьогодні збереглися три камені в музеї-заповіднику «Коломенское» (Москва), біля Софійського собору в Полоцьку і в поселенні Друя Браславського району.
В Україні день Бориса і Гліба знаменував завершення дозрівання хлібів, що відбилося в таких народних прислів’ях: «Борис і Гліб сіють хліб», «Прийшов Борис і Гліб — встиг у полі хліб», «На Бориса і Гліба берися до хліба».
У пам’ять князів будуються храми на Альті, місці загибелі Бориса, в Переяславі Руському, в Ростові, Чернігові, Рязані, Пскові, Гродні, Полоцьку, Новгороді та інших містах. Храм на Альті, збудований Володимиром Мономахом 1117 року, був один з перших на терені Русі. Це була кам’яна церква на місці, де була пролита кров святого Бориса. Але закладена вона в честь обох мучеників Бориса і Гліба. Це був улюблений храм київського князя Володимира Мономаха. Така увага до культу перших руських святих свідчить про глибоку любов народу, який повірив у їхню велику жертовність за віру в Бога. Брати Борис і Гліб стали першими провідниками людей до остаточного утвердження християнства, запровадженого їхнім батьком Володимиром Святославовичем ще в 988 році.