(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Рядовий Павлов: «Хотів би, щоб наша молодь не бачила війни!»

  • 23 січня 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 260
  • Автор: admin
  • 0
— Пане Сергію, коли Вас знову призвали до війська?
— Я доброволець.
— А в армії служили?
— Так. Проходив строкову службу в артилерії. І мав певний військовий досвід. Після армії, перед тим, як потрапити в зону бойових дій, я служив в МНС. Улітку минулого року, коли контракт завершився, прийшов до військкомату, щоб стати на військовий облік… Та мені тут пояснили ситуацію… Тож пройшов медогляд… Запропонували йти до війська за контрактом. Погодився тільки добровольцем. 2 серпня мені зателефонували з військкомату, повідомили: якщо я не відмовляюся, то мене чекають. На другий день я прийшов і потім поїхав…
— На передову?
— Нас зібрали на ДВРЗ і потягом повезли на перепідготовку, яку проходили на базі військової частини в одній із західних областей України. Нині я служу в Окремій 128-ій гірсько-піхотній бригаді і є оператором системи ближньої розвідки.
— І що входить у коло Ваших обов’язків?
— Маю вчасно виявляти скупчення живої сили противника та техніки на близьких дистанціях від позицій українських військ — переважно у межах видимості — з допомогою спеціального променя з СБР-1 чи СБР-2…
— Не страшно було їхати на війну?
— Не страшно, бо до цього я працював у пожежно-рятувальній службі… Тобто якусь психологічну підготовку я вже мав.
— А чому саме добровольцем Ви пішли?
— Хочу, щоб Україна не стала колонією Росії, щоб нашу країну поважали у всьому світі. Окрім того, не хочеться, щоб ворожі солдати заходили до наших осель і вбивали наших рідних, ґвалтували і грабували… Батьківщина — це не лише територія, де ти проживаєш, а й рідні люди, які тебе оточують.
У службі за контрактом є свої переваги і свої недоліки. Якщо людина підписує контракт, вона стає фактично ніби прив’язаною до своєї роботи. А добровільні засади залишають за людиною право якогось вибору...
— А із забезпеченням у Вас як? Чи все довелося придбати за свої кошти?
— Польську каску купували батьки... Зброю і бронежилет видали на місці. Але, зазначу, бронежилет та каска — це лише якийсь додаток до своєї впевненості. Вони можуть убезпечити від осколків, які летять по дотичній. При прямому влученні не завжди рятують… А по-друге, це ж зайва вага… До того ж небезпека бронежилета полягає у тому, що куля, яка може пробити першу його пластину, не завжди може пройти через тіло навиліт, бо, зустрівши перешкоду у вигляді другої пластини, її може так «крутнути» по тілу…
— А Ви одружений?
— Розлучений…
— Дітей маєте?
— Дитину.
— Під обстріл потрапляли?
— Так. З першого ж дня.
— «Град»?
— Як правило... Там іде війна не піхоти з піхотою, а між артилеріями, а це переважно міномети, «Гради»…
— На Вашу думку, чому наша армія на перших етапах протистояння несла чималі втрати?
— Не було належної підготовки. Армія має бути професійною. Солдат не повинен фарбувати паркан чи виконувати інші роботи, які не стосуються бойової підготовки, як це практикувалося у нас. По-друге, має бути якісне матеріальне забезпечення.
— А з постачанням як нині?
— Зараз завдяки Міноборони і волонтерам — добре. Нашу бригаду підтримують волонтери з Київщини і західних областей України.
— Як щойно сказали, Ви є розвідником… Чи вдавалося виявляти противника і знищувати?
— Так.
— А важко було себе пересилити, щоб вистрілити і вбити ворога в людській подобі?
— Звісно, важко. Проте тут важливо усвідомлювати: якщо цього не робити, то вб’ють тебе або твоїх друзів-побратимів.
— Чому, на Вашу думку, Українська армія не переходить у наступ і не звільняє окуповані території?
— На це має надійти відповідний наказ…
— А Вам не видається дивним те, що Президент домовляється про всілякі «перемир’я», а наші хлопці все одно продовжують гинути?
— Видається. Ми вже знаємо, як тільки оголошується так зване перемир’я, потрібно чекати чергового «гумконвою» з Росії, у яких підвозиться нове озброєння та боєприпаси. Ці «перемир’я» дуже підступні, оскільки обмежують нас у відповідях на провокації «сепарів», які нас безкарно продовжують обстрілювати, а ми не можемо їм відповісти…
— Де Ви ночуєте?
— У землянках…
— Дуже холодно?
— Зараз ні. Дякуючи добрим людям, маємо «буржуйки», і дрова нам підвозять.
— На якій відстані від вас «сепари»?
— Від моєї позиції на відстані 2–2,5 кілометрів.
— Які потрібно мати якості, щоб вижити на передовій?
— Потрібно вміти бачити все на 360 градусів.
— Як гадаєте, коли має скінчитися ця незрозуміла війна?
— Вважаю, про це мають знати той же Президент України, Прем’єр-міністр та інші високопосадовці. Війни просто так не буває… Якби Росія хотіла напасти на Україну, вона би це зробила й окупувала б її повністю. Зараз Україну просто поділили на українців і сепаратистів.
— Чи бачили Ви полонених сепаратистів?
— Так. Це звичайні люди.
— Чому ж тоді воюють проти України?
— Вони воюють за гроші.
— І хто платник? Москва?
— Мені невідомо.
— А як Ви ставитеся до добровольчих батальйонів?
— Вважаю, що усім давно пора долучитися до Збройних сил України, аби уникати різнобою у своїх зусиллях.
— Кажуть, людина, яка потрапляє на війну, вона змінюється… Ви відчули якісь зміни у собі?
— Так. Після того, як повертаєшся з війни, мирне життя сприймається трохи по-іншому. Зараз мене розуміють лише двоє близьких друзів. А з іншими, з якими спілкувався до мого від’їзду на війну, я зараз майже не спілкуюся… Вони мені видаються тепер нещирими… Я вважаю це правильним, аби не наражати себе на якісь конфліктні ситуації.
— Що на війні найтяжче пережити?
— Загибель на очах твого побратима… Це дуже тяжко пережити…
— Користуючись нагодою, що б Ви побажали нашій молоді? До чого вона повинна себе готувати?
— Кожен чоловік, у разі потреби, повинен уміти взяти у руки зброю. Але я б дуже хотів, щоб наша молодь не бачила війни.
— Дякую за відповіді. Щасти Вам і повертайтеся живим!

Бесідував Вадим ШАПОШНІКОВ

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.