Павло Чубинський — видатний громадсько-політичний діяч другої половини ХІХ століття

Дослідники життя і творчості Павла Чубинського, акцентують увагу, як правило, на його науковій, педагогічній і літературній діяльності. Тому для більшості українців він відомий передусім як видатний учений-етнограф та автор вірша «Ще не вмерла України ні слава, ні воля..», текст першого куплету якого став Державним Гімном України. Якщо ж ідеться про громадську діяльність П. Чубинського, то здебільшого вона розглядається тільки в контексті його наукової діяльності. 

Проте маємо вагомі підстави вважати саме громадсько-політичну діяльність Павла Чубинського пріоритетною щодо всіх інших видів його багатогранної діяльності. Такого висновку доходимо, шукаючи відповідь на запитання: що було головною метою життя Чубинського, задля чого він багато і тяжко працював, зазнаючи поневірянь і страждань. Що спонукало його відмовитися від спокійного і ситого способу життя, звичного для середовища тогочасного дрібного дворянства. Крім того, як високоосвічена, енергійна й вольова людина він мав можливість зробити блискучу чиновницьку кар’єру, стати чільним високопосадовцем у структурі царської влади. Відмовившись прислужувати окупантам, Чубинський свідомо, з ідейних мотивів став на шлях щирого служіння Україні. Провідною зорею короткого його життя стала боротьба за визволення українського народу від національного і соціального гніту. За звільнення Вітчизни з-під московського ярма і перетворення України в Незалежну, Соборну державу. 

Під впливом яких чинників став молодий Павло на позиції українського самостійництва? Передусім він рано усвідомив не тільки кровну спорідненість з героїчним козацтвом, але й свою духовну спадкоємність козацької слави і честі. Тому як українець козацького роду добровільно поклав на себе громадянський обов’язок жити і працювати для добра рідного народу. По-друге, завдяки знайомству з високопатріотичними, революційними творами Тараса Шевченка і його подвижницьким, тернистим життєвим шляхом. Під час навчання в Київській гімназії від учителя латинської мови Івана Юскевича-Красковського, знайомого Т.Шевченка, Павло Чубинський дізнався про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. На навчання до Петербурзького університету 1857 року він приїхав національно свідомим юнаком. Тому став одним з найактивніших діячів тамтешньої української громади. Завдяки великій енергійності, природженій харизматичності П. Чубинський ввійшов до числа лідерів студентського демократичного руху.

Громадсько-політичну діяльність Павла Чубинського доцільно поділити на два періоди. Перший, розпочавшись у студентські роки, також інтенсивно тривав після повернення в Україну аж до його заслання на Північ. Цей період характеризувався участю Чубинського в русі «хлопоманів», «ходіннями в народ», під час яких він не тільки збирав етнографічні матеріали, але й активно проводив революційну агітацію серед народу. Довкола П. Чубинського, як лідера й організатора всіх заходів, склалася група радикально налаштованих студентів і гімназистів, яка проводила просвітницьку, агітаційну антиурядову діяльність серед селянства Київської, Чернігівської, Полтавської і Чернігівської губерній. Активна громадська діяльність П. Чубинського та його однодумців була спрямована на пробудження серед селян національної свідомості, людської гідності, нетерпимості до соціальної несправедливості. Поліційні документи вказували саме на П. Чубинського «як на головного порушника громадського спокою» у краї. Через неблагонадійність за ним було встановлено таємний нагляд. 

На початку громадсько-політичної діяльності Чубинський і його побратими щиро вірили в те, що наш народ уже готовий до масового повстання. Що його тільки треба організувати на боротьбу. Проте власний досвід спілкування із тисячами селян у різних місцевостях України наочно продемонстрував: попри існування в селянському середовищі протестних настроїв, вони, на жаль, мають стихійний характер. У цілому народ тоді ще не був готовим до рішучих збройних виступів проти окупантів і визискувачів. Його потрібно було ідеологічно, політично й організаційно підготувати до майбутньої переможної національно-визвольної революції. Зробити це мала патріотична українська інтелігенція. 

Кульмінацією першого періоду громадсько-політичної діяльності П. Чубинського стало написання вірша «Ще не вмерла України ні слава, ні воля..». На його ідейному змісті виразно відчувається вплив безсмертного Шевченкового «Заповіту». В цьому високопатріотичному творі автор закликає сучасників до рішучих революційних дій. Зокрема, стати «України славними синами», боротися «за свою свободу», «братися за діло», відгукнутися на заклики героїв-попередників, які «із могили нас зовуть на святеє діло», «пора встати, пора волю добувати!», брати приклад з тих народів, які вже «за зброю взялись». У вірші П. Чубинський відкрито назвав ворогів, проти яких треба виступити, щоб «вернути… волю» — «москалів поганих» і закликав: «Хай же гинуть вороги, хай воля настане!» Тобто, у вірші виразно лунає рішучий заклик до українців не миритися з тим, що в Батьківщині нахабно господарюють чужинці, а повалити владу визискувачів-окупантів і самим назавжди «запанувати у своїй сторонці». Закликом: «станьмо, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону» автор висловив тверду переконаність у тому, що на величезних просторах Європи, розділений між чужими державами, проживає один-єдиний український народ, всі представники якого є для нього рідними братами. Ці слова також символізують віру Павла Чубинського в неминуче постання єдиної, неподільної Соборної Української держави! Революційний пафос твору неабияк налякав тодішню окупаційну владу. Навіть якби П. Чубинський, крім цього вірша, жодного іншого противладного твору більш не написав, його було б достатньо, щоб царат розпізнав в особі автора непримиренного свого ворога. 

За діяльний патріотизм, активну просвітницьку роботу серед народу — «врєдноє вліяниє на уми простолюдінов», участь в українському визвольному русі, революційні заклики до повстання Павло Чубинський без суду і слідства, а лише за розпорядженням шефа жандармів, затвердженого царем, на початку листопада 1862 року висланий до Архангельської губернії, де мав перебувати довічно. Доречно зауважити, що хоч репресії окупантів торкнулися ще й інших громадівців, проте Павло Чубинський був покараний найжорстокіше. Отже, вважався найнебезпечнішим серед них.

Другий період громадсько-політичної діяльності Павла Чубинського розпочався після повернення із заслання в Україну і тривав аж доти, поки важка хвороба не прикувала його до ліжка. Цей період характеризується відмовою від політичного радикалізму, від закликів до прямих революційних дій, а також тим, що громадська діяльність Чубинського тісно перепліталася з науковою. Бо він усвідомив, що народ потрібно ідеологічно підготувати до майбутньої боротьби за волю. Його треба просвітити світлом науки, щоб пробудити почуття національної і людської гідності. 

Безперечно, на зміну тактики національно-визвольної боротьби вплинув розгром царизмом у 1863-64 рр. повстання, що вибухнуло в Польщі і частково перекинулося на Правобережну Україну. Жорстокість влади під час придушення виступу поляків продемонструвала її спроможність за допомогою військової сили придушити навіть добре організований масовий революційний рух. В Україні ж у той час не існувало передумов для виникнення такого руху. Їх потрібно було підготувати. П. Чубинський з властивою йому енергійністю взявся за це непросте завдання. Виконав його успішно і якісно. 

Своїми фундаментальними творами з етнографії, що отримали світове визнання, П. Чубинський неспростовно, аргументовано довів: українці — окремий словянський народ, який відрізняється від західних і східних сусідів великою сукупністю ознак: самобутньою мелодійною мовою, багатою оригінальною культурою, неповторним національним характером. Тому нарівні з іншими народами має невідємне, законне право на створення власної незалежної держави. Невтомною, подвижницькою громадсько-політичною і науковою діяльністю Павло Чубинський сприяв духовній, ідеологічній і політичній консолідації нашого народу. Вказуючи на спільність історичної долі всіх етнографічних груп українців, він вселяв їм непереборну віру у величезний державотворчий потенціал нації. І спрямовував на боротьбу за Незалежну Соборну Україну. 

Глибоко символічним є той факт, що автором музики до вірша наддніпрянця Павла Чубинського «Ще не вмерла України ні слава, ні воля..» став галичанин Михайло Вербицький. Відповідно до нещодавно ухвалених указу Президента України і постанови Верховної Ради на початку березня 2015 року на державному рівні відзначимо дві видатні події: 200-річчя від дня народження композитора М. Вербицького і 150-річчя першого публічного виконання пісні, яка назавжди стала Державним Гімном України.

П. Чубинський був молодшим сучасником Т. Шевченка і вважав його своїм духовним батьком. Він належав до тієї когорти видатних громадсько-політичних діячів другої половини ХІХ ст., які ідейно, світоглядно й теоретично озброювали сучасників і майбутні покоління українців, готуючи їх до національно-визвольної боротьби за Вільну Соборну державу.

   

Анатолій Ковальчук, 

голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського  товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка

 

тел: 067-76-97-352