Кілька історичних фактів, які важко заперечити

Істерія прихильників штучно створеної ідеї «руского міра» інколи просто жахає своїм цинізмом, перекрученими та притягнутими «за вуха» фактами, але, чесно кажучи, й «відкриття» деяких наших українських «науковців» на кшталт «Україна — батьківщина білих слонів», інколи просто викликають сміх. Історія, як наука, потребує фактів, а не емоційно забарвлених вигадок, тож до вашої уваги кілька фактів, які важко заперечити.

 

1. Держава з назвою Московія була переіменована в Росію Петром І лише у 18 столітті, а точніше у 1721 році. Матеріал вільної інтернет-енциклопедії «Вікіпедія» підтверджує це, посилаючись на історичні документи, тому говорити про «давні» російські традиції не варто, бо їм менше ніж 300 років.

2. Плем’я Мокші називало свою річку Москва, що в перекладі з їхньої мови означало «брудна вода». Будь-які інші мови світу не мають перекладу слова Москва. Слово «кремль» татарське і означає укріплення на підвищенні. Ще радянський словник Шипової Н. Е. 1976 р. дає наступне визначення: «кремль, м., крепость внутри города, из тюркского karman, кермен «крепость», монг. kerem, калм. kert». 

3. В середні віки всі історики і картографи Європи проводили межу цієї самої Європи по кордону Русі (Русь – це територія сучасної України). Московія – це був улус, що разом з фінськими народами входив до складу Орди, тому європейські вчені і дослідники справедливо відносили її до Азії.

4. Московія платила данину кримському хану, який був її сувереном і господарем, оскільки Кримське Ханство було правонаступником Золотої Орди аж до 1700 р. Цар Московії зустрічав кримського посла на Поклонній горі, садив на свого коня, а сам пішим вів коня з кримським послом до Кремля, садовив його на свій трон і ставав перед ним на коліна… Цієї «традиції» дотримувалися всі правителі Москви до Петра І, який у 1700 р. вступив в змову з Туреччиною і, відчувши підтримку з її боку, відмовився платити данину Криму та оголосив себе царем московським. Незважаючи на всі намагання Петра І вилучити всі згадки про такий ганебний ритуал зустрічі посла, деякі згадки все ж таки збереглися. Праці сучасних дослідників підтверджують це. 

5. 1610 року в Московії на Борисі Годунові (мурза Гудун) закінчилася династія Чингізидів (родичів Чингісхана) і царювати посадили Михайла Федоровича Романова, який походив з німецького роду Андрія Кобили. Батько Михайла Федоровича, Федор Нікітич, почав використовувати прізвище Романов, коли отримав духовний сан патріарха. Церква створила легенду, що він ніби-то прибув з Риму через Візантію, щоб правити Московією. Родословна книга дворянських родів «Бархатная книга» містить згадку, що предок Романових, А.Кобила, був «из Немец», а в генеалогічній літературі, починаючи з Петра ІІІ, представники династії носять назву Гольштейн-Готторп–Романови , тому твердження, що династія московських царів є руською та й взагалі слов’янською «не зовсім» відповідає дійсності. 

6. Катерина ІІ після окупації останньої вільної Руської Держави — Великого Князівства Литовського (територія Білорусі) в 1795 р., ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази, тому вигідну для себе «базу» потрібно було створити. Отже існуючі письмові першоджерела було сфальсифіковано (на них і спираються сучасні московські дослідники), а оригінали знищено. Угро-фінські племена Московії «вирішено» називати якимись великоросами, а українців, справжніх русичів, іменувати малоросами. Проте літописи Польщі, Туреччини, Греції і навіть Ірану свідчать про те, що русичі жили якраз на території Київської Русі, а так звані «великороси» (племена мурома, меря, весь, мокша та ін.) не мали до Київської Русі ніякого відношення, тому будь-які байки про Великоросію та Малоросію можна сміло вважати фальсифікацією.

7. Ніхто і ніколи не бачив в оригіналі договір про возз’єднання Московії з Україною, що ніби-то був підписаний Б. Хмельницьким та царем О. Романовим! За матеріалами «Вікіпедії», що підтверджені історичними документами, під час публічної церемонії гетьман і козацька старшина присяглися на тім, «щоб бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно». Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. Однак Б. Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв"язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин, а посли залишились чекати у соборі. В ході наради полковники переяславський П. Тетеря та миргородський Г. Лісницький приходили і просили В. Бутурліна скласти присягу, але безуспішно. Одночасно керівник посольства двічі стверджував, що цар охоронятиме всі права України і заявляв, що «царское слово переменно не бывает». В. Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягає своїм підданим. Ніякого письмового договору в Переяславі укладено не було.

8. Вже кілька століть археологи Московії шукають артефакти, що могли б підтвердити достовірність Куликовської битви, але поки марно… Місця битви так і не було знайдено, не знайдено ні залишків зброї, ні масових поховань, а історичні хронічки дуже часто включають в опис Куликовської битви осіб, що жили набагато пізніше описаних подій. Проте ці «невеличкі» дрібниці не заважали і не заважають розспівувати на всі голоси байку про перемогу Д. Донського над Мамаєм, тим паче після того коли сам Микола І у 1850 р. запровадив всенародне свято на честь дня Куликовської битви…

9. Псковська, Новгородська, Смоленська області Росії — це колишні слов’яно-руські князівства, які до угро-фінської Московії не мали жодного відношення, аж поки Московія-Орда не окупувала їх у 1462, 1478 та 1654 роках. В інших областях Росії (Московії) ніколи не проживали слов’янські племена і народи.

10. Золота Орда та її «філіал» Московія — єдині країни світу, що тримали в рабстві власний народ. Саме цим пояснюється постійна відсталість багатої на природні ресурси Московії від порівняно обділених природними багатствами європейських країн, бо ефективність роботи вільних людей завжди вища ніж рабів…

Володимир Петренко