(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

«Якщо хочете миру, то зберемося біля Сакова»

  • 19 лютого 2015
  • Відгуки :0
  • Переглядів: 200
  • Автор: admin
  • 0
Городище поблизу села Проців виникло на місці укріплення, яке входило в оборонну лінію Києва на лівому березі Дніпра. Умови життя в цій місцевості історично склалися так, що поряд із землеробством, рибальством і мисливством жителі змушені були відбивати численні напади зовнішніх ворогів, які часто тривожили кордони давньоруської держави з її столицею Києвом. Тож виникла потреба мати укріплення, яке було б надійною опорою під час нападу ворогів, де в годину небезпеки можна було cховатися, зайняти кругову оборону і дати збройну відсіч нападникам.
 
Літописи згадують укріплення, яке неодноразово ставало місцем вирішення важливих державних питань київськими князями, особливо дипломатичних стосунків з їхніми войовничими сусідами — половцями. Деякі джерела називають їх кипчаками. Це були тюркські кочові племена, расово споріднені з печенігами, які на зламі Х і ХІ століть заселяли південну частину Середньої Азії. У другій половині ХІ століття вони прийшли з північно-західної частини Казахстану в причорноморські степи. Вели кочовий спосіб життя. Основним заняттям у них було кочове скотарство (коні, вівці, кози, верблюди і велика рогата худоба). Лише незначна частина їх займалася хліборобством, торгівлею і вела напівосілий спосіб життя. Вперше половці наблизилися до кордонів Русі в 1055 році. Тоді орда хана Блуша зустрілася з дружиною князя Всеволода Ярославовича, який змушений був укласти мир з ординцями і вони повернулися в степи.
На яких умовах було досягнуто миру, давньоруський письменник не повідомляє. Але це був перший мирний договір переяславського князя після смерті Ярослава Мудрого. Ще за життя він заповів своїм синам: «От я відходжу із цього світу, а ви, сини мої, живіть між собою в любові, бо всі ви брати від одного батька і матері. І якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами і підгорне під вас ворогів ваших, і будете мирно жити. Та коли будете в ненависті жити, в сварках і міжусобицях, то й самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим. Але слухайте брат брата, живіть мирно. Тепер же заповідаю стіл свій у Києві старшому синові моєму, братові вашому Ізяславу, його слухайте, як слухали мене, хай він замінить вам мене. А Святославу —Чернігів, а Всеволоду — Переяслав, а Вячеславу — Смоленськ». І ще найстаршому синові Ізяславу говорив: «Коли хтось захоче обидити брата свого, то ти помагай тому, кого обидять» (Повість времяних літ. — К., 1990. — С. 259).
Й ось настали для синів Ярославових нові випробування владою. У 1060 році брати Ізяслав, Святослав, Всеволод і Всеслав (Брячиславич), зібравши багато воїнів, рушили на конях і човнах проти торків. І ті, почувши і злякавшись, розбіглися, куди очі бачать. Гнані гнівом, вони померли від холоду, голоду і від мору, і «суду божого». Після цього торки вже не поверталися на Руську землю. Але були ще кочові племена половців. 
Року 1061 літописець повідомляє: «Прийшли половці вперше на Руську землю воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день. І сталася битва межи ними, і перемогли половці Всеволода, і, спустошивши землю, відійшли. Се вперше було лихо для Руської землі од поганих безбожних ворогів. Князем же був у них Сокал» (Літопис Руський. — С. 100). 
Поразка Всеволода і на сьогодні залишається без пояснення. Літописець не вказав її причини. Нема сумніву в тому, що напад був здійснений на землі Переяславського князівства, бо Всеволоду самому, а не спільно з братами, довелося протистояти нападникам. Чи то брати до цього часу розсварилися, чи то були заскочені зненацька нападом ворогів — відповісти важко. Більше всього, що напад половців був здійснений взимку. У таку пору, певно, ніхто не чекав зухвалого набігу кочівників, і військо не було готове протистояти їм. Та й нападники переважали силою.
1068 року Руська земля вкотре зазнала навали половців. Проти них вийшли з військом Ізяслав, Святослав і Всеволод. Вони стали проти нападників на Льто. «І коли настала ніч, рушили вони один проти одних… і побігли руські князі і перемогли половці» (Літопис руський. — С. 104).
У середині ХІ – початку ХІІ століть половці відзначалися своєю агресивністю і постійно здійснювали грабіжницькі набіги на руські землі. Вони спалювали міста і села, грабували худобу, забирали в полон людей. Лише в літописах згадано 46 набігів половців на Русь. 
Весною і влітку 1096 року їм двічі вдавалося прорватися до Києва. Тоді київський князь Святополк-Михайло Ізяславович, при наближенні їх до города Юр’єва (нині Біла Церква) викупом замирив їх. Але, постоявши на Росі ціле літо, половці не відмовилися від своїх грабіжницьких намірів і прийшли до Києва. Цього разу Святополк не міг протистояти половецьким ордам і «повелів рубати (будувати) город на Витичівському пагорбі, нарікши його своїм ім’ям Святополчградом. І наказав він єпископу (юр’євському) Марину з юр’євцями сісти тут, і засаківцям, і іншим з других городів. А пустий Юр’єв запалили половці» (Літопис Руський. — С. 138). 
Отже, засаківці — ніхто інший, як люди з околиць города Сакова (Саків — це село Сальків, яке нині увійшло в межі села Процева Бориспільського району).
Таким чином город Саків опинився в центрі політичних подій, що виникали в стосунках київських князів з половцями. Його призначення виходило за межі звичайного укріплення. Адже город стає резиденцією київських князів у їхніх дипломатичних стосунках з агресивними і непримиренними сусідами. Літописи не повідомляють про розміри цього города і про кількість його військової охорони. Але, судячи з усього, князі почувалися тут у безпеці, бо навколишня місцевість була важкодоступною і захищала від несподіваного нападу під час проведення переговорів.
1101 року брати Святополк, Всеволод, Давид, Олег, Ярослав зібралися на Золотчі і вели переговори з половцями. Тоді сказали князі руські: «Якщо хочете миру, то зберемося біля Сакова» (Літопис Руський. — С. 155). Тоді ж був підписаний мир з половцями. 
1150 року Ростислав Юрійович захопив біля Сакова турпіїв (тюрське плем’я — чорні клобуки. — А. З.) і погнав їх до Переяслава. Подальша доля цього города невідома. Певно, він був зруйнований половцями в 1154 році, коли ті напали на землі Переяславського князівства і наробили багато лиха, поруйнувавши та спаливши наявні укріплення та поселення. 
У 1146–1154 роках у Києві князював Ізяслав Мстиславович. Він проводив час у постійних походах і битвах, протистояв суздальському Юрію Долгорукому у його намаганнях добути великокнязівський престол. Їхні чвари аж ніяк не сприяли єднанню і згуртуванню руських князів у їхній боротьбі з половцями. Саме в цей час город Саків припиняє своє існування. На його місці лишилося зруйноване городище, яке у ХХ ст. привернуло увагу археологів.
Село Сальків влилося в Проців, тому досліджуване городище одержало назву «Процівське». Воно розташоване у лісі на відстані 2,5 км на північний захід від Процева в заболоченій заплаві Дніпра. Городище діаметром 40 метрів мало округлу, майже яйцеподібну форму, було оточене валом і ровом по периметру. У 20-х роках ХХ ст. східний край городища був зрізаний для підсипки дороги, що перетинає ліс. Висота валу від дна рову 2,5–3 метри, ширина валу — 9–10, рову — 8-9 метрів. На час свого існування воно було добре укріпленим, бо й через вісім століть археологи виявили такі значні розміри валу і рову. В’їзд у городище був зі сходу. 
1947 року городище вперше обстежив археолог І. М. Самойловський. Наступні дослідження провели археологи Д. Т. Березовець та М. П. Кучера в 1963 та 1964 роках. Вони довели, що Процівське городище існувало з початку ХІ до першої половини ХІІІ ст. У той час біля нього існували кілька давньоруських селищ. 
На думку дослідників, укріплення (за літописом город Саків) не витримало татаро-монгольської навали, бо під час розкопок було виявлено по краю городища один ряд дерев’яних клітей, на які спирався зовні насип валу, дуже обпалених і звалених у внутрішній бік, що свідчить про загибель укріплення під час жорстокого штурму. Відтоді укріплення втратило своє оборонне значення і життя на місці його розташування назавжди припинилося. Поруч із городищем існувало давньоруське селище, за 2,5 км на південний схід від городища — давньоруське селище площею 250 х 150 м, а на південь від городища, між селами Проців і Жовтневе, ще одне давньоруське селище (Н. І. Шендрик. Довідник з археології України. Київська область. — К., 1977. — С. 40).
Наявність такої кількості давньоруських поселень свідчить про зручність і вигідність цих місць для населення, де були придатні землі для занять сільським господарством, розвитку тваринництва, а водні джерела сприяли розвитку рибальства, ліс давав можливість займатися бортництвом. 

На фото: Схема Процівського городища
Андрій ЗИЛЬ
 
 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.