Винуватці української драми мають бути покарані
- 05 березня 2015
- Відгуків: 0
- Переглядів: 286
-
Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон про позбавлення проклятого Януковича — московської маріонетки, неука, корупціонера, злодія і вбивці тисяч українців — звання Президента України. Нагадаю: відповідно до чинного законодавства після закінчення терміну повноважень президентське звання, а також багато пільг (висока пенсія, державна дача, охорона, броньований автомобіль, високоякісне безкоштовне медичне обслуговування тощо), які фінансуються з державного бюджету, зберігаються за особою довічно. Правильне, але запізніле рішення! Проте незрозуміло, чому так довго зволікали нардепи з його прийняттям? Навіть «антиянуковицькій» Верховній Раді потрібно було для цього майже 3 місяці.
Переконаний: новообраний парламент має виявити наполегливу послідовність і зобов’язаний ухвалити низку аналогічних рішень з позбавлення президентських звань, а з ними і всіх пільг, також Кравчука, Кучми і Ющенка. Бо ніхто з цих діячів не впорався з обов’язками глави держави, так і не ставши гарантом додержання Конституції, прав і свобод українців. Усі вони цинічно порушили дану на Біблії присягу. Отже, зрадили Бога й український народ. Жоден не виконав навіть частини виборчої програми. Перебуваючи на високому державному посту, вони, як правителі, продемонстрували цілковиту бездарність, відсутність волі, безпорадність, некомпетентність, рідкісну політичну й державотворчу імпотентність. У жодного з них не вистачило ні духу, ні мудрості попросити в українського народу вибачення за змарнований час, за втрачені сподівання.
Кадрова політика колишніх президентів ніколи не ґрунтувалася на залученні до влади розумних, порядних професіоналів-патріотів. Під час перебування на посту вони оточили себе сірими посередностями: аморальними кар’єристами, підлабузниками, вискочками, загребущими пристосуванцями, казнокрадами, кумами, сватами й корисливими «любими друзями». У найближчому до них оточенні перебувало чимало агентів спецслужб чужої держави. Колишні президенти винні у злочинній «прихватизації», у появі в Україні групи олігархів—мільярдерів, які, ставши монопольними власниками цілих галузей промисловості, «зароблені» в нашій державі гроші безперешкодно вивозили в офшори. Замість вкладати їх у модернізацію вітчизняних підприємств, інвестували розвиток економік чужих країн. У часи їхнього правління шаленими темпами зростали негативні суспільні явища, небачених масштабів досягла корупція.
Ніхто з тих осіб, будучи Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил, не дбав про обороноздатність держави. Навпаки — всі вони злочинно нищили її військовий потенціал, наживалися на продажі за тіньовими схемами зброї, такої потрібної нині Україні. Зруйнували один з найпотужніших у світі військово-промислових комплексів, продукція котрого могла б використовуватися на переозброєння нашої армії, а також іти на експорт. Крім того, це давало можливість зберегти десятки тисяч робочих місць, приносило б Україні щороку мільярдні прибутки. Через це сьогодні, щоб захиститися від нахабного, жорстокого і підступного агресора, П. Порошенко принизливо просить зброї в Обєднаних Арабських Еміратах, країні, яка ніколи її не виробляла. Отож, підриваючи обороноздатність України, всі колишні президенти ослаблювали її перед зовнішнім ворогом, зраджували національні інтереси України.
Українське законодавство дуже недосконале й нечітке в частині юридичної відповідальності керівних осіб (обраних чи призначених) за непрофесіоналізм, бездарне урядування, помилки і злочинні рішення, за невиконання програм. Фактично відсутній механізм позбавлення за народною ініціативою мандатів чи відкликання з посад політиків, які не впоралися з обов’язками депутата, Президента, керівника відомства. Тому позбавлення колишніх бездарних і ледачих очільників звань і всіх пільг стане формою притягнення їх до політичної і моральної відповідальності. Такий нормативно-правовий акт парламенту був би уроком як для нинішніх керівників, так і для всіх майбутніх. У разі його ухвалення в нас стане менше претендентів на керівні крісла і булави. А у владі поменшає кількість брехунів, шахраїв, неуків, злодіїв і корупціонерів. В Україні не повинно бути ні недотОрканих, ні недоторкАнних!
Роль особи в історії дуже велика. Люди усвідомили це ще в давні часи, коли всі безперервно воювали проти всіх. Від мудрості, волі, мужності, кмітливості, харизматичності, енергійності вождів залежала доля племен, народів і держав. Згадаймо, кого і за які заслуги обирали українські козаки гетьманами й кошовими отаманами. Під час воєнних дій вони, як справжні лідери, особисто керували військом, свідомо брали перед Богом і громадою тягар особистої відповідальності за життя й забезпечення кожного воїна озброєнням і всім потрібним спорядженням. У разі зради, боягузтва чи вияву бездарності їх нещадно карали.
Позбавлення звань і пільг повинно стосуватися також усіх колишніх керівників Уряду, їхніх заступників, міністрів, керівників Верховної Ради, нардепів та інших чиновників. Адже всі ці упиряки-кровопивці різною мірою стали винуватцями нинішніх проблем і бід України. Одні, перебуваючи на посадах, не проводили назрілих реформ, розкрадали бюджетні кошти, брали хабарі. Інші, нібито правоохоронці, хоч і знали про ці неподобства, але не реагували на них, не протестували, не притягували до відповідальності злочинців. Іноді потурали їм, від страху за свої нікчемні шкури. Загалом, більшість колишніх високопосадовців передусім дбали тільки про добробут своїх родинних кланів, підло зрадивши український народ, якого вони не знали і ніколи не любили.
Жодна влада не має права вважати себе безгрішною, а свою політику — єдино правильною. Щоб робити менше помилок, її керівники повинні мати безперервний зв"язок з народом, відчувати настрої суспільства, знати правдиві оцінки громадськістю їхніх слів і дій. І своєчасно вносити в них корективи. На жаль, ми й нині цього не бачимо. Навіть Президент П. Порошенко, освічена людина й досвідчений політик, іноді робить необдумані заяви, дає обіцянки, яких потім не виконує, не пояснює суспільству способів розв’язання гострих проблем, довго тримає на відповідальних посадах осіб, і неспроможних упоратися зі своїми обовязками. Це помічають також закордонні друзі нашої держави Вони прямо вказують на відсутність в Україні справжніх реформ (тому не поспішають з фінансовою допомогою), на професійну слабкість військового керівництва (тому не надають нашій армії сучасної зброї).
Суспільство не розуміє, чому П. Порошенко навіть через 9 місяців після обрання Президентом не позбувся свого бізнесу. Не може чи не хоче? Але цього вимагає від нього закон! Сидіти одночасно на двох віддалених один від одного стільцях, якими є влада і бізнес, дуже незручно. В умовах ворожої агресії Президент зобов’язаний 24 години на добу бути цілком зосередженим тільки на державних справах.
Нерозуміння викликає інформація про те, що між головами адміністрацій Порошенка і Путіна щодня відбуваються телефонні розмови. Що обидва президенти хоча б один раз у 10 днів теж спілкуються в телефонному режимі. Очевидно, на початку розмови чемно бажають один одному доброго дня, а наприкінці—ще й доброго здоровя. Звісно, за таких обставин наш гарант, бажаючи недолугому Януковичу на віки-вічні горіти в пекельному вогні, не додав, що в одному котлі зі смолою разом із цим виродком має перебувати ще й агресор Путін зі своїм кремлівським шоблом — усі найлютіші вороги України, найголовніші винуватці нинішніх трагічних подій у нашій державі.
Неможливо уявити, щоб під час Другої світової війни, коли німці бомбардували британські міста, руйнували економіку й топили пасажирські кораблі, Черчіль і Гітлер передзвонювалися між собою. Чи щоб на території ворожої Німеччини функціонували цукеркові фабрики президента США Рузвельта. І справді, чому б П. Порошенку, не «закрити» це питання, подарувавши свою липецьку шоколадну фабрику одному з товариств українців у РФ? Тоді всі немалі прибутки від її діяльності були б використані на створення в сусідній країні україномовних радіо-телепрограм, на організацію курсів з вивчення нашої мови, на придбання українських книг для бібліотек, для матеріальної допомоги хворим і нужденним землякам, яких лиха доля закинула на чужину. Багато людей не знаходять відповіді на численні «Чому?».
Усі, хто прагне керівних посад, хай затямлять: влада це не тільки мяке крісло під тобою, це ще й гострий меч над головою! Так, саме той Дамоклів меч, що висить на тонкій волосинці вістрям донизу над кожним правителем. Блиск його гартованого леза має щомиті нагадувати можновладцям про колосальну відповідальність за Україну, за безпеку й добробут народу, який обрав їх своїми провідниками.
Переконаний: новообраний парламент має виявити наполегливу послідовність і зобов’язаний ухвалити низку аналогічних рішень з позбавлення президентських звань, а з ними і всіх пільг, також Кравчука, Кучми і Ющенка. Бо ніхто з цих діячів не впорався з обов’язками глави держави, так і не ставши гарантом додержання Конституції, прав і свобод українців. Усі вони цинічно порушили дану на Біблії присягу. Отже, зрадили Бога й український народ. Жоден не виконав навіть частини виборчої програми. Перебуваючи на високому державному посту, вони, як правителі, продемонстрували цілковиту бездарність, відсутність волі, безпорадність, некомпетентність, рідкісну політичну й державотворчу імпотентність. У жодного з них не вистачило ні духу, ні мудрості попросити в українського народу вибачення за змарнований час, за втрачені сподівання.
Кадрова політика колишніх президентів ніколи не ґрунтувалася на залученні до влади розумних, порядних професіоналів-патріотів. Під час перебування на посту вони оточили себе сірими посередностями: аморальними кар’єристами, підлабузниками, вискочками, загребущими пристосуванцями, казнокрадами, кумами, сватами й корисливими «любими друзями». У найближчому до них оточенні перебувало чимало агентів спецслужб чужої держави. Колишні президенти винні у злочинній «прихватизації», у появі в Україні групи олігархів—мільярдерів, які, ставши монопольними власниками цілих галузей промисловості, «зароблені» в нашій державі гроші безперешкодно вивозили в офшори. Замість вкладати їх у модернізацію вітчизняних підприємств, інвестували розвиток економік чужих країн. У часи їхнього правління шаленими темпами зростали негативні суспільні явища, небачених масштабів досягла корупція.
Ніхто з тих осіб, будучи Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил, не дбав про обороноздатність держави. Навпаки — всі вони злочинно нищили її військовий потенціал, наживалися на продажі за тіньовими схемами зброї, такої потрібної нині Україні. Зруйнували один з найпотужніших у світі військово-промислових комплексів, продукція котрого могла б використовуватися на переозброєння нашої армії, а також іти на експорт. Крім того, це давало можливість зберегти десятки тисяч робочих місць, приносило б Україні щороку мільярдні прибутки. Через це сьогодні, щоб захиститися від нахабного, жорстокого і підступного агресора, П. Порошенко принизливо просить зброї в Обєднаних Арабських Еміратах, країні, яка ніколи її не виробляла. Отож, підриваючи обороноздатність України, всі колишні президенти ослаблювали її перед зовнішнім ворогом, зраджували національні інтереси України.
Українське законодавство дуже недосконале й нечітке в частині юридичної відповідальності керівних осіб (обраних чи призначених) за непрофесіоналізм, бездарне урядування, помилки і злочинні рішення, за невиконання програм. Фактично відсутній механізм позбавлення за народною ініціативою мандатів чи відкликання з посад політиків, які не впоралися з обов’язками депутата, Президента, керівника відомства. Тому позбавлення колишніх бездарних і ледачих очільників звань і всіх пільг стане формою притягнення їх до політичної і моральної відповідальності. Такий нормативно-правовий акт парламенту був би уроком як для нинішніх керівників, так і для всіх майбутніх. У разі його ухвалення в нас стане менше претендентів на керівні крісла і булави. А у владі поменшає кількість брехунів, шахраїв, неуків, злодіїв і корупціонерів. В Україні не повинно бути ні недотОрканих, ні недоторкАнних!
Роль особи в історії дуже велика. Люди усвідомили це ще в давні часи, коли всі безперервно воювали проти всіх. Від мудрості, волі, мужності, кмітливості, харизматичності, енергійності вождів залежала доля племен, народів і держав. Згадаймо, кого і за які заслуги обирали українські козаки гетьманами й кошовими отаманами. Під час воєнних дій вони, як справжні лідери, особисто керували військом, свідомо брали перед Богом і громадою тягар особистої відповідальності за життя й забезпечення кожного воїна озброєнням і всім потрібним спорядженням. У разі зради, боягузтва чи вияву бездарності їх нещадно карали.
Позбавлення звань і пільг повинно стосуватися також усіх колишніх керівників Уряду, їхніх заступників, міністрів, керівників Верховної Ради, нардепів та інших чиновників. Адже всі ці упиряки-кровопивці різною мірою стали винуватцями нинішніх проблем і бід України. Одні, перебуваючи на посадах, не проводили назрілих реформ, розкрадали бюджетні кошти, брали хабарі. Інші, нібито правоохоронці, хоч і знали про ці неподобства, але не реагували на них, не протестували, не притягували до відповідальності злочинців. Іноді потурали їм, від страху за свої нікчемні шкури. Загалом, більшість колишніх високопосадовців передусім дбали тільки про добробут своїх родинних кланів, підло зрадивши український народ, якого вони не знали і ніколи не любили.
Жодна влада не має права вважати себе безгрішною, а свою політику — єдино правильною. Щоб робити менше помилок, її керівники повинні мати безперервний зв"язок з народом, відчувати настрої суспільства, знати правдиві оцінки громадськістю їхніх слів і дій. І своєчасно вносити в них корективи. На жаль, ми й нині цього не бачимо. Навіть Президент П. Порошенко, освічена людина й досвідчений політик, іноді робить необдумані заяви, дає обіцянки, яких потім не виконує, не пояснює суспільству способів розв’язання гострих проблем, довго тримає на відповідальних посадах осіб, і неспроможних упоратися зі своїми обовязками. Це помічають також закордонні друзі нашої держави Вони прямо вказують на відсутність в Україні справжніх реформ (тому не поспішають з фінансовою допомогою), на професійну слабкість військового керівництва (тому не надають нашій армії сучасної зброї).
Суспільство не розуміє, чому П. Порошенко навіть через 9 місяців після обрання Президентом не позбувся свого бізнесу. Не може чи не хоче? Але цього вимагає від нього закон! Сидіти одночасно на двох віддалених один від одного стільцях, якими є влада і бізнес, дуже незручно. В умовах ворожої агресії Президент зобов’язаний 24 години на добу бути цілком зосередженим тільки на державних справах.
Нерозуміння викликає інформація про те, що між головами адміністрацій Порошенка і Путіна щодня відбуваються телефонні розмови. Що обидва президенти хоча б один раз у 10 днів теж спілкуються в телефонному режимі. Очевидно, на початку розмови чемно бажають один одному доброго дня, а наприкінці—ще й доброго здоровя. Звісно, за таких обставин наш гарант, бажаючи недолугому Януковичу на віки-вічні горіти в пекельному вогні, не додав, що в одному котлі зі смолою разом із цим виродком має перебувати ще й агресор Путін зі своїм кремлівським шоблом — усі найлютіші вороги України, найголовніші винуватці нинішніх трагічних подій у нашій державі.
Неможливо уявити, щоб під час Другої світової війни, коли німці бомбардували британські міста, руйнували економіку й топили пасажирські кораблі, Черчіль і Гітлер передзвонювалися між собою. Чи щоб на території ворожої Німеччини функціонували цукеркові фабрики президента США Рузвельта. І справді, чому б П. Порошенку, не «закрити» це питання, подарувавши свою липецьку шоколадну фабрику одному з товариств українців у РФ? Тоді всі немалі прибутки від її діяльності були б використані на створення в сусідній країні україномовних радіо-телепрограм, на організацію курсів з вивчення нашої мови, на придбання українських книг для бібліотек, для матеріальної допомоги хворим і нужденним землякам, яких лиха доля закинула на чужину. Багато людей не знаходять відповіді на численні «Чому?».
Усі, хто прагне керівних посад, хай затямлять: влада це не тільки мяке крісло під тобою, це ще й гострий меч над головою! Так, саме той Дамоклів меч, що висить на тонкій волосинці вістрям донизу над кожним правителем. Блиск його гартованого леза має щомиті нагадувати можновладцям про колосальну відповідальність за Україну, за безпеку й добробут народу, який обрав їх своїми провідниками.
Анатолій Ковальчук