Сержант 95-ї бригади Микола Шеремет: «Ми переможемо!»

Близько 35 тисяч військовослужбовців повернуться додому в рамках оголошеної в Україні демобілізації, що триватиме з 18 березня по 1 травня поточного року. Згідно з указом Президента Петра Порошенка, повертатимуться солдати, які були призвані 17 березня 2014 року. Серед них є багато наших, бориспільських хлопців.

 

37-річний Микола Шеремет пішов на фронт добровольцем. У Бориспільсько-Баришівському об’єднаному військоматі став на облік 14-го березня 2014 року, а 24-го — його зареєстрували в Житомирській військовій частині. Потрапив наш земляк у легендарну 95-ту аеромобільну бригаду Збройних сил України, яка під час бойових дій стала однією з найкращих у сухопутних військах, бо зробила найдовший рейд у військовій історії світу. На початку серпня минулого року солдати з 95-ої бригади прорвали лінію оборони сепаратистів, здійснили марш до Маріуполя, повернулися вздовж кордону, знищили кілька російських артилерійських батальйонів та здобули величезну кількість військових трофеїв. 

Спочатку Шеремет був відправлений на південь України до Миколаєва, потім — у  село Партизани (Херсонська обл.). Там розгорнули місце постійної дислокації. Частина бригади вирушила на Арабатську стрілку, решта залишилися на материковій частині України. Після цього бійці змінили кілька місць дислокації. Останнім місцем був Слов’янськ. Виконували бойові задачі у Гранітному, Степанівці, Дебальцевому, Пісках, у районі Донецького аеропорту, біля станиці «Луганська» — переважно в усіх гарячих точках.

Командир гармати 2С1 «Гвоздика», сержант Микола Шеремет нині представлений до ордена за знищення ворожих складів ГСН установки «Град». 

 

— Миколо Сергійовичу, що запам’яталося? Найвразливіші моменти бойових дій, картини, сюжети… Можливо, сталося щось таке, що змінило Ваші погляди на життя?

— Про щось погане згадувати не хочеться. А пам’ятаю хороше. Сам колектив... Хлопці, які були мобілізовані у першу хвилю, не знали, куди і навіщо йдуть. Був з нами «8.8.», «Сірий», «Брат», «Коляба». Перша хвиля була найміцніша… Якби ми зараз сиділи разом, то сміялися весело і голосно. Одна міська жителька подарувала нам курку. Курка жила разом з нами, несла яйця. Потім з’їли її. 

— Як перезимували? Кажуть, на Донбасі дуже суворий клімат: сухе повітря та сильні вітри…  

— Зима була гарною. При мінус 20 автомат покривався ожеледдю. Мерзли, але нічого… У полях спали, як доводилося. Каремат, спа-льник, у когось — обігрівач. Особовий склад першої батареї спав у бліндажах. Викопали окоп, клали щось зверху. Поступово звикаєш. Колись це було страшно, а потім звикаєш… Був бронхіт. Але ліків вистачало. Медичне забезпечення відмінне. Не одразу, але з’являлося поступово. Так само і бронежилети. 

— Чим під час бойових дій забезпечувало військовослужбовців Міністерство оборони?

— У 95-ій бригаді проблем із забезпеченням ніколи не було. Ми відчували труднощі, але вони були мінімальними і швидко вирішувалися. Скажімо, техніка стара — її ремонтували у Житомирі. До того ж вона страждала від бомбардування. Волонтери Міноборони надавали запчастини, ремонтували на місцях. Перший свій бронежилет, старий такий, називається «черепаха», у Добропіллі забрав у сепаратистів, бо спочатку його взагалі у мене не було. А потім дружина з колегами передала «Мультикам» та 2 пластини 4-го класу дав депутат. Пізніше отримав бронежилет від армії на композитних матеріалах, схожий на кераміку. І трофейні були.

— Якою була «фронтова» їжа? 

— Були труднощі з водою. Пляшку води об’ємом 1,5 літри видавали на дві доби, а це 900 грамів на день. А хотілося ще й випрати білизну. У перші три місяці тушонка та рибні консерви йшли «на ура», а потім так приїлося, що стали добувати м’ясо. Колись вполювали дикого кабана! Потім зайця спіймали без єдиного пострілу… А нещодавно волонтери придумали сухі борщі в кульочках. Водички додаєш, кип’ятиш, трішки тушонки і… смакуй на здоров’я!

— Як Ви отримували зарплату? 

— Суму не буду оголошувати. Нарахування відбувалися на картку «Приватбанку», за допомогою «Приват24» у телефоні я перераховував певну суму грошей дружині, а щось залишав собі. У Слов’янську проблем з отриманням готівки не було. Здійснювали покупки у магазинах. В інших населених пунктах краще при собі мати готівку. Деякі магазини працювали. Ми купували воду, м’ясо, рибу.

— Як ставилися до українських солдат тамтешні мешканці?  

— Люди дивилися, коли ми йшли колоною, і нас хрестили. Було чути, як вони молилися за нас, благословляли. А далі, ближче до сходу, навпаки, відхрещувалися від нас. Там своєрідне населення зі своїми поглядами. Мені здається, коли був Майдан, треба було пояснювати людям чіткіше, що відбувається на Майдані. Західна частина України зрозуміла, а східна не зрозуміла, що відбулося. Через це й розгорнулася війна. Це моя думка. Але я не політик.

— Ймовірно, це було упущення влади?.. 

— Людям було би простіше, якби представники нашої влади приїхали на Донбас та пояснили. Я можу й помилятися. Не знаю. 

— Доводилося чути від солдат, що на війні є певний хаос, немає злагоджених дій?..

— Бувало і таке. Свої били по своїх (як таке може бути?) Не можу коментувати. Якщо поставили завдання… Бачимо: танчик їде. Чий? Не знаємо. Наш — не наш?.. Команда: «Стріляй». Можливо, командири знають, але нам не доповідають. Куди влучили — невідомо. Я кажу, як солдат.

— Коли завершиться війна? Які прогнози?

— Думаю, вона могла закінчитися ще в серпні… Оці перемир’я, здається, були неправильним рішенням. За цей час супротивник передислокувався, набрався живої сили, оновив техніку. А ми просто чекали. Спостерігач каже: «Бачу, приїхав танк, готуються, маскуються, займають позицію. Що робити?». У відповідь: «Спостерігайте!» А ми могли би вдарити першими... І таких випадків було дуже багато… Прогнози давати складно. ПТН ПНХ … Що в нього в голові?

— Інформація, яку подають українські ЗМІ, відповідає дійсності? Чи дійсно прозоро та об’єктивно висвітлюється війна? Запитання, як до учасника бойових дій.

— Буває, по телебаченню розповідають одне, а було трішки інше. Тим більше, якщо з цим зіштовхуєшся.

— Як складається доля солдат з передової? 

— Хтось поїхав додому, хтось залишився на контракті. Думаю, 80–90 % солдат за потреби  повернуться у свої підрозділи. Ми — Gold (англ. — «золото») 95-ої бригади. Ми звикли, навчилися, робили, а зараз треба вчити новачків.

— Ваші побажання українцям. 

— Як сказав Тарас Шевченко, борітеся — поборете! Ми переможемо!

    

Запитувала Ольга ВІТЕР