Будьмо християни за назвою і за сутністю
- 10 квітня 2015
- Відгуків: 0
- Переглядів: 267
-
Давно помічено: перші особи держави при кожній нагоді полюбляють демонструвати свою побожність. Особливо у дні великих християнських свят, коли телебачення на всю Україну демонструє їхню участь в урочистих Богослужіннях у найвідоміших храмах Києва.
Склалася традиція, за якою новообраний Президент урочисто складає присягу народові не тільки на Конституції Україні, але й на Євангелії. Це означає, по-перше, те, що особа, якій українці довірили керувати державою, добре обізнана з «буквою і духом» текстів обох цих книг й усвідомлено поділяє закладені в них ідеї, правові норми й моральні цінності. Якщо це справді так, тоді слова присяги мають завжди стояти перед духовним зором глави держави. Вони, як молитва, повинні бути закарбовані в його памяті. По-друге, це означає, що Президент зобов’язаний виконувати свої повноваження тільки в законний і моральний спосіб. Що цей високопосадовець і призначені ним чиновники мають бути для суспільства взірцем моральності, законнослухняності, патріотизму, щоденного невтомного служіння народові й державі. Служіння настільки ретельного, сумлінного й бездоганного, щоб воно отримало також схвалення Вседержителя. Адже у преамбулі Конституції України міститься пункт про відповідальність влади за свою діяльність перед Богом.
Тому будь-який, навіть найменший відступ глав держави у своїй політиці від слів присяги, порушення ним Конституції і законів, а також євангельських приписів має кваліфікуватися як зрада Бога й Українського народу. Отож спитаймо себе: хто з чотирьох попередніх президентів уник цих злочинів і гріхів, хто не зганьбив себе клятвопорушенням? Правильно: ніхто! Всі винні. Але чому? Бо всі вони виявилися не вартими народної довіри, професійно й морально не готовими очолювати Українську державу в перехідний період її історії, не дбали про благо Вітчизни і добробут Українського народу, не обстоювали прав і свобод громадян, не виконували обов’язків в інтересах усіх співвітчизників, не підносили авторитет України у світі.
Очільники нижчих рівнів, беручи приклад з вищих керівників, намагаються не відставати від них у показній побожності. А насправді – у злочинному лицемірстві. Багато-хто освячує свої кабінети, встановлює в них картини релігійного змісту або ікони. А найзаможніші серед них влаштовують у своїх маєтках (збудованих за вкрадені в народу гроші) домашні церкви чи каплиці, хваляться відвіданням святих місць. Хоча в їхніх пихатих і темних душах жодних святощів ніколи не було й нема. У жодній цивілізованій країні не побачиш такого цинічного богохульства. Там релігія будь-якої особи, навіть найвищих посадовців, є її особистою, приватною, навіть інтимною справою. Чиновники не виставляють напоказ свою віру, свої релігійні почуття.
Якби всі ті посадовці, хто виставляє напоказ свою побожність, були справді людьми віруючими, то поводили б себе так, як того вимагає Євангеліє - першоджерело віри всіх християн. Тоді ніхто б не сприймав їх за лицемірів. Народ своїм глибинним національним інстинктом усвідомлює, що самозакохані владоможні злодії, брехуни, шахраї, пройдисвіти, казнокради, корупціонери -- великі грішники. А не учні Ісуса Христа. Насправді вони -- послідовники сатани, ворога Божого й людського: джерела зла, ненависті, неправди, загребущості, здирництва, людинозневаги і всякого паскудства.
Через негідну, цинічну поведінку багатьох владоможців деякі нестійкі люди втрачають довіру до влади взагалі. І навіть до Української держави, яку ця влада уособлює. На виборах дуже часто голосують не за принципом компетентності, патріотизму й порядності кандидата. А за того, хто роздає дармову гречку, цукор, олію або за гроші. При цьому кажуть: «Усі вони однакові, всі рвуться до корита, обіцяють багато, але ніхто з них для людей нічого доброго не зробив і ніколи не зробить. Ідуть у владу, що нас гнобити, обкрадати, обманювати. Тому проголосую за того, хто більше заплатить уже сьогодні. Або за того, чия брехня про любов до України й народу найсолодша».
Очевидно, саме в нашій зневірі в можливість назавжди подолати суспільне зло й несправедливість (або значно зменшити їхні масштаби) міститься відповідь на болісне запитання, яке понад 20 років ставлять нормальні люди. «Невже в Україні з її 46-ти мільйонним населенням не знайдеться хоча б 3-5 тисяч громадян—освічених, компетентних у справах управління, патріотичних, порядних і моральних осіб, без комплексів мародерства, грабіжництва й хабарництва, які, так би щиро любили Бога, Україну і наш народ, що, зайнявши на всіх рівнях влади керівні посади, дуже швидко докорінним чином на краще змінили б її моральне обличчя й політичний характер?». Маємо впевненість, що тільки за цих обставин влада стала б справді народною, патріотичною і гуманною. Це необхідна й обов’язкова умова відродження і процвітання України.
Отож, з нагоди світлого й радісного Дня Воскресіння Христового раджу всім вдумливо прочитати першоджерело нашої християнської віри. Дляясного усвідомлення того, якими повинні стати ми, як нація й людська спільнота, щоб нарешті мати в державі владу, яка любить Український народ і по-батьківськи дбає про нього. Владоможцям раджу зосередитися на тих місцях Писання, де містяться моральні настанови щодо здійснення владних повноважень. А також ніколи не забувати, що може зробити змучений, пригноблений тягарем несправедливості народ зі своїми гріховними правителями, які немилосердно знущаються з нього й не каються у своїх злочинах. Отже станьмо нарешті реально тими, ким є покищо тільки номінально, за назвою: християнами й українцями!
Склалася традиція, за якою новообраний Президент урочисто складає присягу народові не тільки на Конституції Україні, але й на Євангелії. Це означає, по-перше, те, що особа, якій українці довірили керувати державою, добре обізнана з «буквою і духом» текстів обох цих книг й усвідомлено поділяє закладені в них ідеї, правові норми й моральні цінності. Якщо це справді так, тоді слова присяги мають завжди стояти перед духовним зором глави держави. Вони, як молитва, повинні бути закарбовані в його памяті. По-друге, це означає, що Президент зобов’язаний виконувати свої повноваження тільки в законний і моральний спосіб. Що цей високопосадовець і призначені ним чиновники мають бути для суспільства взірцем моральності, законнослухняності, патріотизму, щоденного невтомного служіння народові й державі. Служіння настільки ретельного, сумлінного й бездоганного, щоб воно отримало також схвалення Вседержителя. Адже у преамбулі Конституції України міститься пункт про відповідальність влади за свою діяльність перед Богом.
Тому будь-який, навіть найменший відступ глав держави у своїй політиці від слів присяги, порушення ним Конституції і законів, а також євангельських приписів має кваліфікуватися як зрада Бога й Українського народу. Отож спитаймо себе: хто з чотирьох попередніх президентів уник цих злочинів і гріхів, хто не зганьбив себе клятвопорушенням? Правильно: ніхто! Всі винні. Але чому? Бо всі вони виявилися не вартими народної довіри, професійно й морально не готовими очолювати Українську державу в перехідний період її історії, не дбали про благо Вітчизни і добробут Українського народу, не обстоювали прав і свобод громадян, не виконували обов’язків в інтересах усіх співвітчизників, не підносили авторитет України у світі.
Очільники нижчих рівнів, беручи приклад з вищих керівників, намагаються не відставати від них у показній побожності. А насправді – у злочинному лицемірстві. Багато-хто освячує свої кабінети, встановлює в них картини релігійного змісту або ікони. А найзаможніші серед них влаштовують у своїх маєтках (збудованих за вкрадені в народу гроші) домашні церкви чи каплиці, хваляться відвіданням святих місць. Хоча в їхніх пихатих і темних душах жодних святощів ніколи не було й нема. У жодній цивілізованій країні не побачиш такого цинічного богохульства. Там релігія будь-якої особи, навіть найвищих посадовців, є її особистою, приватною, навіть інтимною справою. Чиновники не виставляють напоказ свою віру, свої релігійні почуття.
Якби всі ті посадовці, хто виставляє напоказ свою побожність, були справді людьми віруючими, то поводили б себе так, як того вимагає Євангеліє - першоджерело віри всіх християн. Тоді ніхто б не сприймав їх за лицемірів. Народ своїм глибинним національним інстинктом усвідомлює, що самозакохані владоможні злодії, брехуни, шахраї, пройдисвіти, казнокради, корупціонери -- великі грішники. А не учні Ісуса Христа. Насправді вони -- послідовники сатани, ворога Божого й людського: джерела зла, ненависті, неправди, загребущості, здирництва, людинозневаги і всякого паскудства.
Через негідну, цинічну поведінку багатьох владоможців деякі нестійкі люди втрачають довіру до влади взагалі. І навіть до Української держави, яку ця влада уособлює. На виборах дуже часто голосують не за принципом компетентності, патріотизму й порядності кандидата. А за того, хто роздає дармову гречку, цукор, олію або за гроші. При цьому кажуть: «Усі вони однакові, всі рвуться до корита, обіцяють багато, але ніхто з них для людей нічого доброго не зробив і ніколи не зробить. Ідуть у владу, що нас гнобити, обкрадати, обманювати. Тому проголосую за того, хто більше заплатить уже сьогодні. Або за того, чия брехня про любов до України й народу найсолодша».
Очевидно, саме в нашій зневірі в можливість назавжди подолати суспільне зло й несправедливість (або значно зменшити їхні масштаби) міститься відповідь на болісне запитання, яке понад 20 років ставлять нормальні люди. «Невже в Україні з її 46-ти мільйонним населенням не знайдеться хоча б 3-5 тисяч громадян—освічених, компетентних у справах управління, патріотичних, порядних і моральних осіб, без комплексів мародерства, грабіжництва й хабарництва, які, так би щиро любили Бога, Україну і наш народ, що, зайнявши на всіх рівнях влади керівні посади, дуже швидко докорінним чином на краще змінили б її моральне обличчя й політичний характер?». Маємо впевненість, що тільки за цих обставин влада стала б справді народною, патріотичною і гуманною. Це необхідна й обов’язкова умова відродження і процвітання України.
Отож, з нагоди світлого й радісного Дня Воскресіння Христового раджу всім вдумливо прочитати першоджерело нашої християнської віри. Дляясного усвідомлення того, якими повинні стати ми, як нація й людська спільнота, щоб нарешті мати в державі владу, яка любить Український народ і по-батьківськи дбає про нього. Владоможцям раджу зосередитися на тих місцях Писання, де містяться моральні настанови щодо здійснення владних повноважень. А також ніколи не забувати, що може зробити змучений, пригноблений тягарем несправедливості народ зі своїми гріховними правителями, які немилосердно знущаються з нього й не каються у своїх злочинах. Отже станьмо нарешті реально тими, ким є покищо тільки номінально, за назвою: християнами й українцями!
Христос Воскрес! Воістину воскрес!
Анатолій Ковальчук,
голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка