«Слався, слався Ярило, щоб все добре родило!»

Подай, Ярило, ключі і замки

Одімкнути Красну Весну,

Красну Весну, тепле Лiтечко,

Тепле Лiтечко, спіле житечко!

 

Весна. Наші славні Пращури уявляли Її в образі краси і юності — в образі молодої дівчини, в образі ластівоньки, що приносила з собою весну. Тисячі літ тому праукраїнці обожнювали Природу, всі її явища. Весну уявляли в образі молодої гарної дівчини, Богині кохання, любові та одруження — Лади; весняний ласкаючий вітерець в уявленні Предків був легенем — юнаком, хлопцем, то «сірим-білим білозорчиком», що лине по Дунайчику, то жайворонком, то соловейком. Не дивно, що в наших далеких пращурів тисячоліттями було таке глибоке обожнювання в сили Природи. 

Весна. Після довгої зимової сплячки відроджується вся Природа, тануть сніги, оживає вода, дзюрчать-шумлять струмки, розливаються ріки. Починають оживати й зеленіти ліси, що до того часу були мертві, голі... Зашуміли поля, ліси, гаї, луки, очерети. На ріках, озерах, ставах, розлилися-залунали голоси різноманітного птаства, загули-загуділи жуки; ожили жаби й своїм різноманітним, але ритмічним концертом наповнюють повітря у вечірній час — усе ожило... 

Весна. Під впливом цієї чудодійної пори ожило й заспівало село. Заметушились господарі, зчиняють галас діти, пожвавішала молодь — дівчата й хлопці.

У весняну пору в людини з’являється творчий дух, натхнення до праці, до життя; у молоді — до кохання, до одруження... 

Хто ж натхненник цієї радості, хто посилає благодійне тепло? Та Його Величність Сонце!

У наших Предків кожної пори року воно називалося по-різному. Взимку його іменують Божичем Колядою, у день Літнього сонцестояння — Купайлом, на Осіннє рівнодення — Світовидом. А навесні і також влітку його називають Ярилом. Набирав же своєї сили Бог весняного Сонця Ярило саме в квітні і за це його вшановують 23 квітня. 

Тож на початку свята можна було почути:

 

До нас, Ярило, до нас!

Щоб було у нас гаразд.

І ти, Ладо-Мати,

Просимо до хати!

 

Проте урочистості починаються ще 22 квітня — на свято Великої Лади (Богині Матері), яку вшановує увесь слов’янський світ. Їй, Богині шлюбу, весілля покровительці дощу й урожаю приносять в жертву білого півня, задобрюючи перед весіллям, щоб шлюб був щасливим. На честь Лади дівчата водять хороводи, грають у весняну гру «А ми просо сiяли». Свято продовжується і 23 квітня — День Лелі (доньки Лади). На Ладу i Лелю дівчата спiвають пiснi, якi називаються «ладовиці», а сам обряд має назву «ладування». Це дівочі хороводи навколо прикрашеної берізки. Вони мають на меті упорядкування хаосу, встановлення рівноваги в природі, в душах людей. Обряди ЛАДУВАННЯ супроводжуються ритуальними обідами на природі — в полі, в лісі, біля священних дерев та джерел. Це жіночі й дівочі свята.

Чоловіки 23 квітня відзначають одне з великих сонячних свят Кола Сварожого — ЯРИЛА. Слово Яр — це не тільки продовгувата заглибина земного рельєфу. Воно має ще кілька значень: Яр — весна; Яр — мужність, відвага; Яр — гнів, бойовий порив; Яр — пристрасть, плодючість. У цей день чоловіки (без жiнок) влаштовують БРАТЧИНИ, тобто обіди в лісі, в полі з ритуальним півнем і пивом. Напій бризкаютъ на вогонь, на трави, посіви — це є жертва Богові Плодючості й Весняного Розквіту — Ярилу.

У цей день Весняні Боги вiдчиняють Небо і зелені Трави. До схід сонця умиваються цілющою росою ті, хто хоче бyти здоровим і красивим. Хлібороби обходять ниви з хлібом, палять ритуальні (очисні) вогнища. Дівчата обирають найкращого парубка, квітчають вінком, саджають на коня і водять від хати до хати з побажанням родючості. 

У ці святкові дні звучать молитви і співаються обрядові пісні з таким змістом:

 

Тобі, Ладо, святий Боже, Ладо,

слухай нас, Ладо!

Пісні, Ладо, співаєм тобі, Ладо,

слухай нас, Ладо!

Серця наші схиляєм к тобі, Ладо,

слухай нас, Ладо!

Волочився Ярило по усьому світу:

Полю жито родив,

людям діток плодив.

А де він ногою — там жито копою,

А де він походить,

там колос уродить!

 

Гей, Ярило! Гей! 

Бери ключі золотії,

Веди коня вороного, 

Виїзди у чисте поле

Одімкни сирую землю,

Пусти трави на всю Весну,

На всю Весну зеленую!

А на трави — пусти роси,

Пусти роси медянії!

 

У квітні наші славні Предки відзначали ще й такі такі свята

11 квітня — свято Водяника. Розлиття річок, повені. Жертви Водянику, щоб не затопив хату, город, будiвлi тощо. 

15 квітня* — Рахманський Великдень, або Права Середа. Це Свято Прави — світу Богів, Божественного закону, за яким живе Всесвіт. Пускають на воду шкаралупу з великодніх писанок та крашанок для «paхманів» (може, брагманiв). За повір’ями, вона допливе до них на Купайла i сповістить, що у людей вже настав Великдень. 

15 квітня — Яровит — загальнослов’янський Бог війни й одночасно Бог весняного пробудження Природи, плодючості. Також вважається джерелом несподіваних благ i багатств. Йому присвячують веселощі, танці, пicні. Гойдалки, ритуальне качання по землі. 

17 квітня — Пасіка (весняне свято бджолярів). Освячення пасіки, моління за бджолині poї, винесення вуликів. 

Кінець квітня – початок травня — весняне свято слов’янського Бога Велеса. Це перший вигін худоби на пасовища, під час якого вшановують Велеса — покровителя худоби, багатства, мистецтва і торгiвлi. 

Жрець ВОГНЕДАР

(За матеріалами народознавчих праць Г. Лозко та С. Килимника)

 

* — свято, яке має непостійну дату, відзначається на 25-ий день після язичницького Великодня, тобто у середу.