Російська православна Церква і спецслужби

З’явилися нові докази того, що найбільша у світі Православна Церква тісно пов’язана з розвідувальними органами Російська ФСБ відкликала свого агента з Української Православної Церкви (Московського патріархату) і заарештувала «за державну зраду». Ця колоритна шпигунська історія стала відомою завдяки публікації російської журналістки Ольги Романової.

Вона оприлюднила інформацію про офіцера ФСБ Євгена Петріна, якого «переводом відправили служити в РПЦ, потім від РПЦ відрядили в Україну, відкликали в Москву і заарештували, звинувативши у зраді Батьківщини».

Увагу до цієї історії вирішив привернути сам агент Петрін — звернувся до правозахисників з проханням захистити його від свавілля слідства, яке, мовляв, зумовлене внутрішньою конкуренцією різних груп у спецслужбі.

За версією слідства, Петрін в Україні вийшов на агентів, яких запідозрив у шпигунстві на користь США і став... передавати їм інформацію про діяльність Російської Православної Церкви, пов’язану із розвідувальними цілями.

А це вже — скандал. Бо хоч підозри, що Кремль використовує Російську Православну Церкву для своїх потреб, були давно, доказів цього бракувало. І ось — нові докази.

Втім у Росії є дослідники, які свого часу докладно обгрунтували свої твердження і показали, як штатні працівники служби безпеки Росії стають священнослужителями  найбільшої у світі Православної Церкви.

Газета «Експрес» запросила до розмови знаного у світі російського правозахисника, виконавчого директора всеросійського руху «За права людини» Льва Пономарьова. На початку 90-х він очолював комісію Президії Верховної Ради Російської Федерації з розслідування причин і обставин путчу ГКЧП. Одним з напрямів роботи слідчої комісії була, власне, тема, надтісної співпраці РПЦ з радянськими спецслужбами.

— Розкажіть, будь ласка, які документи досліджувала комісія і які факти встановила?

— Справдi, у вереснi 1991 року я очолював парламентську комiсiю, i конкретно напрям, який стосувався вiдносин спецслужб i Церкви, професiйно вiв священик i дисидент Глiб Якунiн, — каже росiйський правозахисник Лев Пономарьов. — На жаль, мiй друг чотири мiсяцi тому вже вiдiйшов у засвiти. Вiн теж був депутатом i мав змогу працювати в архiвах КДБ СРСР. Зокрема, працював iз документами 5-го управлiння КДБ, яке займалося не зовнiшнiми ворогами держави, а було, по сутi, полiтичною полiцiєю iз широко розвинутою агентурною мережею в суспiльствi.

Там вiн i знайшов документи, за якими все (!) керiвництво РПЦ виявилося завербованим КДБ. Серед iнших i тодiшнiй патрiарх Алексiй II. Вiн мав агентурний псевдонiм Дроздов, войовнича атеїстична влада нагородила його орденами Трудового Червоного Прапора i Дружби народiв. А 1988 року — навiть почесною грамотою КДБ СРСР... Правду кажучи, не тiльки православне керiвництво було просякнуте агентурою КДБ, а й мусульманське.

— Навiщо це було потрiбно Кремлю?

— Радянське керiвництво, зокрема, бачило, як згубно (за його трактуванням) впливала на уми громадян комунiстичної Польщi тамтешня значно незалежнiша вiд влади Католицька Церква. Тому в СРСР Росiйська Православна Церква була цiлковито взята пiд контроль спецслужбами, так би мовити, задля запобiгання можливим проблемам. Зрештою, почав це робити ще Сталiн, який спочатку майже цiлком знищив Церкву, розстрiлював, мордував i гноїв у неволi священикiв докомунiстичного перiоду в таборах. А потiм вiн же, пiд час Другої свiтової, побачивши, як люди на окупованих нiмцями територiях потяглися до храмiв, вирiшив поставити Церкву на службу радянськiй владi й дозволив вiдновлення РПЦ у пiдконтрольному комунiстам форматi.

У СРСР Церква була тiльки формально вiддiлена вiд держави, реально ж керiвний склад РПЦ моделювала спецслужба, i за кордон, вiдповiдно, мали змогу виїжджати лише перевiренi агенти.

Крiм того, як констатував у своїх розслiдуваннях отець Глiб Якунiн, у 1947–1948 роках сталiнська Православна Церква сподiвалася на проведення Всеправославного собору, на якому за допомогою незримо присутнього Мiнiстерства держбезпеки Московський патрiарх був би просунутий з нинiшнього п’ятого мiсця в iєрархiї патрiархiв на перше, тобто став би Вселенським. Тодi Москва знову була б проголошена Третiм Римом, а Йосип Сталiн — новим Костянтином Великим. Однак Бог не допустив такого блюзнiрства над християнством.

— Невже в московськiй Церквi радянського перiоду не було людей, непiдконтрольних МДБ-КДБ?

— На низовому рiвнi були. Але агентура КДБ активно вiдстежувала нелояльне духовенство в середовищi Церкви i в мiру можливостей — серед парафiян. Для цього не тiльки вербували i просували по iєрархiчнiй драбинi своїх агентiв, а й засилали на роботу в РПЦ людей у погонах — кадрових офiцерiв КДБ. Як випливає з нинiшньої скандальної iсторiї iз заарештованим нiбито за держзраду офiцером ФСБ, що працював у Церквi, з тих часiв мало що змiнилося, радянський чекiстський досвiд активно застосовує й нинiшня держава.

— Чи були до нинiшнього випадку з агентом Петрiним приклади публiчного зiзнання церковних агентiв у своїй таємнiй роботi?

— З iєрархiв Церкви лише Литовський архиєпископ Хризостом знайшов мужнiсть вiдкрито пiдтвердити своє агентурне минуле пiд прiзвиськом Реставратор. А ще агент КДБ з прiзвиськом Арамiс, що працював перекладачем у вiддiлi зовнiшнiх церковних зносин Московської патрiархiї (з 1989-го до 2009 року цей вiддiл очолював нинiшнiй Патрiарх РПЦ Кирило), вирiшив покаятися на сторiнках газети «Аргументи i факти» (№8, 1992 рiк). Вiн розповiв, що майже всi спiвробiтники вiддiлу зовнiшнiх церковних зносин працювали або на Московське УКДБ, або на союзний КДБ...

Взагалi, за пiдсумками роботи парламентської комiсiї з розслiдування обставин путчу ГКЧП, ми звернулися до керiвництва Росiйської Православної Церкви з вiдкритим листом, у якому закликали їх публiчно покаятися за цей бiк своєї дiяльностi упродовж майже пiвстолiття з часу укладення союзу РПЦ зi Сталiним. I запропонували надалi офiцiйно заборонити духiвництву таку дiяльнiсть. Однак цього не сталося, i, на мою думку, через вiдсутнiсть такого акту каяття РПЦ так i залишилася осколком тоталiтарної системи. Суспiльство, принаймнi у 90-х роках, демократизувалося, а в Православнiй Церквi цього не вiдбулася, i тепер вона стала вiрним союзником Путiна в демонтажi демократiї в Росiї, утвердженнi недемократичної влади та проведеннi iмперської мiжнародної полiтики.

— Чи мала якiсь практичнi наслiдки робота, проведена слiдчою комiсiєю парламенту, яку ви очолювали?

— Президент Єльцин, покликаючись, зокрема, на роль КПРС, яку ми встановили, у спробi державного перевороту 1991 року, розпустив на територiї Росiї оргструктури Комунiстичної партiї Радянського Союзу.

А от нашi висновки стосовно РПЦ не мали нiякого практичного наслiдку. Мало того, я вважаю, що нашу комiсiю розпустили саме тому, що Патрiарх Алексiй II прийшов до спiкера Руслана Хазбулатова i домiгся припинення нашої роботи ще до того, як вона вичерпала свої можливостi... На жаль, замiсть каяття й очищення своєї дiяльностi вiд спiвпрацi з Луб’янкою керiвництво РПЦ вирiшило залишити все, як є. I наступник Патрiарха Алексiя II йде тим самим шляхом.

Андрiй ГАНУС,

газета «Експрес»

До речi

Зi звiту священика Глiба Якунiна, члена Комiсiї Президiї Верховної Ради Росiйської Федерацiї з розслiдування причин i обставин ГКЧП:

«Про масштаби злиття церковних i чекiстських посад та завдань РПЦ i КДБ СРСР можна судити хоча б з таких матерiалiв зi звiтiв, що зберiгаються в Центральному архiвi КДБ СРСР.

У липнi 1983 року «у Ванкувер (Канада) на VI Генеральну асамблею у складi релiгiйної делегацiї СРСР (120 осiб), скеровано 47 (!) агентiв органiв КДБ з числа релiгiйних авторитетiв, священнослужителiв i технiчного персоналу» (Центральний архiв КДБ СРСР).

У липнi 1984 року в донесеннях 4-го вiддiлу 5-го управлiння КДБ мовиться: «До Швейцарiї в складi делегацiї Росiйської Православної Церкви на ЦК Всесвiтньої Ради Церков виїжджали агенти, що мали завдання на просування на пост Генерального секретаря ВРЦ прийнятного для нас кандидата. На цю посаду обраний Емiлiо Кастро, обрання якого, крiм РПЦ, пiдтримали церкви соцкраїн».

expres.ua