(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Доля зрадників

  • 15 травня 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 1615
  • Автор: admin
  • 0
Зрада  — один з найогидніших вчинків, який може бути скоєний людиною. Зрадників зневажають всі, як ті, кого було зраджено, так і ті, хто отримав від зради певну вигоду. Чому так відбувається? Насправді все дуже просто: людина, яка одного разу зрадила своїх, без будь-яких вагань зможе знову зрадити будь-кого… Доля таких людей, як правило, трагічна, проте навіть ті, хто уникнув смертельного фіналу, навряд чи зможуть похизуватися тим, що прожили своє життя без постійного осуду оточуючих і невидимого тавра зрадника на своїй душі. Щоб докладніше зрозуміти, що саме чекає на таких людей, давайте розглянемо кілька найвідоміших прикладів зради від давнини і до наших днів. Розпочнемо, звичайно ж, з Юди Іскаріота.
Ім"я цієї людини служить вже близько двох тисяч років символом зради. Всім відома біблійна історія, коли Юда Іскаріот зрадив свого вчителя Христа за тридцять срібняків, прирікаючи його на муки. Поцілунок Іуди став класичним символом лицемірства, підлості і зради. Але, як стверджують дослідники Біблії, історія зрадника досить неясна і повна підводних каменів. Справа в тому, що Юда був зберігачем каси громади Ісуса та його учнів. Там було грошей набагато більше ніж 30 срібняків... Таким чином, маючи потребу в грошах, Юда міг просто вкрасти їх, не зраджуючи свого вчителя. Не так давно світ дізнався про існування «Євангелія від Юди», де саме Іскаріот зображений єдиним і вірним учнем Христа. А саму зраду було скоєно нібито саме за наказом Ісуса, причому Юда взяв на себе відповідальність за свою дію. Згідно з легендою Іскаріот наклав на себе руки відразу ж після свого діяння. Образ цього зрадника багаторазово обіграється в книгах, фільмах, легендах. Розглядаються різні версії його зради і мотивації. Сьогодні ім"я цієї людини дають тим, кого підозрюють у зраді. Наприклад, Ленін називав Троцького «Іудушкой» ще в 1911 році. Той же знаходив у образі Іскаріота свій «плюс» — боротьбу з християнством. Троцький навіть хотів встановити в кількох містах країни пам"ятники Юді…

Марк Юній Брут. Усім відома легендарна фраза Юлія Цезаря: «І ти, Брут?». Цей зрадник відомий нехай і не так широко, як Юда, але також відноситься до числа легендарних. Тим більше він здійснив свою зраду за 77 років до історії Іскаріота. Ріднить цих двох зрадників і те, що вони обоє покінчили з собою. Марк Брут був кращим другом Юлія Цезаря, згідно деяких даних це взагалі міг бути його позашлюбний син. Однак саме він і очолив змову проти популярного політика, взявши безпосередню участь у його вбивстві. Цезар обсипав свого улюбленця почестями і титулами, наділив його владою. Але оточення Брута змусило його взяти участь у змові проти диктатора. Марк опинився в числі кількох змовників-сенаторів, які з мечами накинулися на Цезаря. Проте, Юлій був не з боягузів і мужньо захищав себе, поки не побачив у лавах заколотників Брута... Зрозумівши, що зраджений тим, кого любив і захищав, Цезар сказав свою знамениту фразу і опустив меча…  Доля зрадника була безрадісною і жалюгідною: Брут помилився в своїх планах — Рим не підтримав його. Після низки громадянських воєн і поразок, Марк зрозумів, що залишився без усього — без сім"ї, влади, друга... Зрада і вбивство відбулося в 44 році до н.е., а через два роки Брут кинувся на свій власний меч...

Ванг Джингвей. У нас цей зрадник не настільки відомий, зате у нього дуже «гучна» слава в Китаї, найбільшій країні світу. Ванг Джингвей народився в 1883 році, коли йому виповнився 21 рік, він вступив до японського університету, там і відбулося його знайомство з Сун-Ят Сіном, відомим революціонером з Китаю. Той настільки сильно вплинув на молоду людину, що Джингвей став справжнім революційним фанатиком. Разом з Сіном він став постійним учасником антиурядових революційних виступів, тому й не дивно, що незабаром цей шлях привів його у в’язницю. Там Ванг відсидів кілька років і вийшов на свободу в 1911 році. Весь цей час Сен тримав зв"язок з ним, морально підтримуючи і опікаючи. В результаті революційної боротьби Сен і його соратники здобули перемогу і прийшли до влади в 1920 році. Але в 1925 році Сун-Ят помер, і на посаді керівника Китаю його замінив саме Джингвей. Але незабаром в країну вторглися японці. Ось тут-то Джингвей і скоїв справжнісіньку зраду. Він, по суті, не став боротися за незалежність Китаю, а просто віддав його загарбникам. Національні інтереси були принесені в жертву японцям. В результаті, коли в Китаї вибухнула криза, і країна найбільше потребувала досвідченого управлінця, Джингвей просто виїхав з неї, явно приєднавшись до завойовників. Однак гіркоту поразки він відчути не встиг, так як помер ще до падіння Японії. Але сьогодні ім"я Ванг Джингвея потрапило у всі китайські підручники, як синонім зради по відношенню до своєї країни…

Олдріч Еймс. Це високопоставлений офіцер ЦРУ робив блискучу кар"єру. Всі передрікали йому довгу і успішну роботу, а потім і високооплачувану пенсію. Але життя його змінилось, завдяки любові. Еймс одружився на російській красуні, яка, як виявилося, була ще й агентом КДБ. Жінка тут же стала вимагати від чоловіка забезпечити їй красиве життя, яке б повністю відповідало шаблону «американської мрії». Хоча офіцери ЦРУ і непогано заробляють, цього ніяк не вистачало на постійно «необхідні» нові прикраси і автомобілі. В результаті нещасний Еймс почав спиватися. Під впливом алкоголю йому нічого не залишалося, як починати розпродавати секрети зі своєї роботи. На них швидко знайшовся покупець — СРСР. У результаті за час своєї зрадницької діяльності Еймс передав ворогові своєї країни інформацію про всіх секретних агентів, які працювали в Радянському Союзі. СРСР дізнався також про сотні таємних військових операцій, що проводяться американцями. За цей час офіцер отримав близько 4,6 мільйонів доларів США. Проте все таємне коли-небудь стає явним. Еймса розкрили і засудили до довічного ув"язнення. Спецслужби пережили тоді справжній шок і ледь «зам’яли» скандал, адже зрадник став найбільшою їх невдачею за весь час існування. ЦРУ дуже довго відходило від тієї шкоди, яку завдав йому один-єдиний чоловік…

Андрій Власов. Цей радянський генерал-лейтенант прославився як головний радянський зрадник у роки Великої Вітчизняної війни. Ще взимку 41-42 року Власов командував 20-ю армією, внісши вагомий внесок у розгром фашистів під Москвою. У народі саме цього генерала називали головним рятівником столиці. Влітку 1942 року Власов зайняв посаду заступника командувача Волховським фронтом. Однак незабаром його війська разом з самим генералом потрапили у полон до німців. Власов був направлений у Вінницький військовий табір для полонених вищих військових чинів. Там генерал погодився служити фашистам і очолив створений ними «Комітет визволення народів Росії». На основі КВНР була створена навіть ціла «Російська визвольна армія» (РВА). До неї входили полонені радянські військовослужбовці. 12 травня 1945 року Власова затримали військові 25-го танкового корпусу 13-ої армії 1-го Українського фронту неподалік міста Пльзень в Чехословаччині при спробі перейти у західну зону окупації. Суд над ним був закритим, так як він своїми словами міг надихнути незадоволених владою людей. У серпні 1946 року генерал Власов був позбавлений звань і нагород, його майно було конфісковано, а сам він — повішений. На суді обвинувачений визнав, що визнає себе винним, так як «смалодушнічал» в умовах полону. Вже в наш час була здійснена спроба виправдати Власова, але з нього було знято лише малу частину звинувачень, основні з них залишилися в силі…

Павлік Морозов. Цей хлопчик довгий час в радянській історії і культурі був оповитий ореолом слави і проходив під першим номером серед дітей-героїв. Павлік Морозов потрапив навіть до книги пошани Всесоюзної піонерської організації, але історія про нього не зовсім однозначна. Батько хлопчика, Трохим, був партизаном і воював на боці більшовиків, однак повернувшись з війни, служивий кинув свою сім"ю з чотирма маленькими дітьми і став жити з іншою жінкою. Пізніше Трохим був обраний головою сільради, при цьому вів бурхливе життя — пиячив і бешкетував. Цілком можливо, що в цій історії зради більше побутових, ніж політичних причин. За легендою дружина Трохима звинуватила його в приховуванні хліба, правда, кажуть, що ображена і принижена жінка зажадала припинити видачу фіктивних довідок односельцям. В ході слідства 13-річний Павло просто підтвердив те, що сказала його мати. В результаті Трохим потрапив до в"язниці, а юний піонер у 1932 році був убитий своїми п"яними дядьком і хрещеним як зрадник. Але радянська пропаганда створила з побутової драми барвисту пропагандистську історію, адже «герой», який заради «світлих більшовицьких ідеалів» виказав власного батька, був дуже потрібним образом для наслідування трудящими…

Як бачимо, жоден з «видатних» зрадників минулого не закінчив своє життя в мирі і спокої. Але, як каже один філософський афоризм: «Основний урок історії полягає в тому, що ніхто не робить висновків з уроків історії». В наш час ми, на жаль, маємо неприємну можливість спостерігати появу нових зрадників. Можливо вони не такі «величні», як покидьки минулого, але від того їхні вчинки не стають менш огидними. Торік Україна не в змозі була воювати за Крим, бо не мала власної боєздатної армії. До того ж Росія у відповідь могла піти на повномасштабне вторгнення. За здачу території у Криму платили великі гроші: по 200 тисяч доларів начальникам частин за те, щоб вони закрили арсенали зброї. Чесні офіцери, що залишилися вірними присязі, трималися скільки могли, а потім покинули територію окупованого півострова. Більшість інших спокусилися на примарні обіцянки отримати вищі посади, квартири, чи просто пішли «на поводі» у дружин, тому й перейшли на сторону загарбника. Проте, доля тих, хто зрадив, — невтішна... В їх особисті справи записали  — «схильний до  зради батьківщини». Їх або звільняють зі збройних сил РФ або ж пропонують дворічне відрядження на Північний Кавказ або Далекий Схід… На території ж України проти них порушено кримінальні справи за статтею «Дезертирство і державна зрада». З’являться на нашій території  — будуть заарештовані… «Весела» ситуація чи не так? Кримські татари в свій час не знайшли в собі сили щоб рішуче виступити проти «зелених чоловічків» та проросійських сепаратистів на півострові, тому, можна сказати, що зрадили власні ідеали свободи та демократії, за що й розплачуються сьогодні приниженням, яке змушені терпіти від окупаційної влади… Дехто з жителів Східних регіонів України, спокусившись на «великі» російські пенсії, почав зрадницьки розмахувати чужим триколором на вулицях своїх рідних українських міст, чим дав змогу проросійським сепаратистам розв’язати справжню війну з тисячами жертв та страшними руйнуваннями…
Історію про зрадників та наслідки їх «діянь» можна було б вважати завершеною, якби не одна невелика деталь: сьогодні дехто з жителів Борисполя допускає думку (а декому навіть вистачає нахабства її озвучити), що чужі війська на нашій території «наведуть лад» і їх потрібно чекати і готуватися зустрічати з «хлібом-сіллю»… Хотілося б застерегти цих людей  від подібних думок про зраду свого народу, адже як доводить історія та нещодавні події, зрадник  — він зрадник для всіх сторін одночасно, і тому розплата за це неодмінно буде страшною та невідворотною…

Володимир Петренко

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.