(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

До першої річниці президентства Петра Порошенка

  • 22 травня 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 282
  • Автор: admin
  • 0
З нагоди першої річниці обрання Петра Порошенка Президентом України у ЗМІ зявиться низка публікацій з оцінками його діяльності. Їхній спектр буде широкий — від хвалебних до різко негативних. Траплятимуться серед них замовні, проплачені як прихильниками нинішнього глави держави, так і його ворогами. Серед опонентів будуть ті, що перебувають в України, а також і ті, що сидять у Кремлі. 
Апологети називатимуть П. Порошенка мудрим керманичем, рятівником Вітчизни, завдяки зваженим дипломатичним діям якого було зупинено активну фазу війни на сході. Вони хвалитимуть Президента за те, що ворог не захопив значно більшої території нашої держави. Адже представники п’ятої колони Лівобережної і Центральної України чекали й чекають приходу промосковських бандитів у свої міста і містечка. 
Опоненти П. Порошенка назвуть його нерішучим керівником, вкажуть на те, що слова Президента дуже часто не збігаються з його вчинками. Багато хто критикуватиме його кадрову політику. Звертаючи увагу на те, з яких осіб і за яким принципом сформував він свою адміністрацію. Адже іноді складається враження, що в цьому органі начисто відсутні люди з аналітичним і прогностичним складом розуму. 
Політологи звернуть увагу на те, що на керівних посадах у військовому відомстві, у Генеральній прокуратурі у відповідальний час перебували (перебувають) не тільки бездарні особи, непрофесіонали, а можливо, навіть і зрадники. Спитають, чому так мляво, здебільшого на словах, іде боротьба з корупцією. Чому казнокради, викриті у злочинних діяннях, у незаконному збагаченні (найчастіше не правоохоронцями, а чесними і сміливими журналістами) відбуваються добровільними відставками чи невеликим переляком. Але аж ніяк не заведенням кримінальних проваджень, судом, конфіскацією майна.
Прості люди, не маючи елементарних правових знань, не розуміють тонкощів положень Конституції і чинного законодавства. Не всі знають, хто з високопосадовців за що відповідає в державі, які владні повноваження мають Президент, Прем’єр чи Генеральний прокурор. Хто з них несе відповідальність за обороноздатність держави, за швидке і якісне оснащення нашої армії, за боротьбу проти корупції передусім у вищих ешелонах влади, за притягнення до юридичної відповідальності всіх шахраїв-скоробагатьків. 
Люди кажуть: з-поміж усіх названих очільників ми обирали тільки Президента. Він обіцяв подолати всі негативні явища, переможно завершити війну, зруйнувати стару корупційну систему, розслідувати злочини влади регіоналів, в тому числі, й пов’язані з розстрілами людей на Майдані, провести назрілі реформи, поновити в суспільстві справедливість, залучити інвестиції, відродити економіку, підвищити рівень життя громадян, позбутися свого бізнесу. Саму тому за інерцією всіх «дохлих собак» вішають на Порошенка.
Такі настрої посилюються на тлі зубожіння більшості українців і збагачення олігархів, одним із яких є Президент. На жаль, люди поки що не бачать навіть вогника від найменшої свічки у кінці темного тунелю. Тому катастрофічно падає довіра до влади. Це відбувається на тлі лавини ніким не спростованої інформації про зростання корупції, про казнокрадство чиновників, про безкарність новітніх упирів. 
 Президент за рік так і не навчився спілкуватися з народом. Усі пам’ятають його заяви про те, що війну проти прокремлівських бандитів можна переможно завершити впродовж декількох годин. Ніхто ще не забув провальної діяльності поставлених ним на посади Міністра оборони і Генерального прокурора. Суспільство не отримувало відповіді, чому таке могло статися, що у надзвичайно напружений і відповідальний час на ключових посадах опиняються гнилі, некомпетентні особи. 
Саме тому багато дорогоцінного часу і рідкісних шансів безповоротно втрачено. Президент не пояснив, чому не вжив усіх заходів для того, щоб підконтрольна йому депутатська більшість восени 2014 р. ухвалила обіцяний прогресивний виборчий закон, згідно з яким парламентські вибори мали відбутися за пропорційною системою, в основі якої лежав би принцип відкритих списків. 
Тоді ж був шанс не допустити до участі у парламентських виборах найбільш одіозних представників старого режиму — усіх, хто привів до влади януковичів, хто на догоду банді змінював Конституцію, хто з метою розправи над повсталим народом голосував за диктаторські закони.
 Колись Джорж Бернард Шоу писав, що не влада не розбещує людей. Це дурні, які пробралися на вершину влади, розбещують її. Нині на вершині української владі дурнів майже не залишилося. Принаймні їх там небагато. Зате є чимало розбещених безкарністю хитрих прагматиків, користолюбних пристосуванців і відвертих злодіїв. 
Незважаючи на те, що нинішня редакція Конституції завдяки зміненим до її тексту 15 травня 2014 року (чомусь ніхто не звернув уваги на річницю цієї події!) суттєво обмежила повноваження Президента, проте вони все одно залишаються значними. Справжні можливості П. Порошенка навіть більші від зафіксованих в Основному законі. Адже він має у Верховній раді «свою» депутатську фракцію, яка так і називається — фракція партії «Блок Петра Порошенка». У її складі 144 нардепи. Очолює Верховну Раду В. Гройсман, теж ставленик П. Порошенка. Отже, в руках Президента є вагомі важелі для проведення обіцяних суспільству реформ. Чому ж вони не відбуваються? На це вказують Президентові також закордонні політики з числа тих, хто щиро бажає допомогти Україні. Чого не вистачає — бажання, вміння чи політичної волі!?
Памятаю, як під час призначення В. Яреми Генеральним прокурором України, Президент, даючи тому «батьківські» настанови, як боротися проти злочинності, порадив насамперед «кинути за грати трьох своїх найближчих друзів, про яких він достеменно знає, що ті — закляті корупціонери». Звісно, Ярема нікого зі своїх друзів до буцегарні так і не кинув. 
Але чи не так само вчинив Головнокомандувач Збройних Сил України П. Порошенко, жодним чином не ініціювавши притягнення до відповідальності осіб, винних у поразках нашого війська на Донбасі? Зокрема, йдеться про двох генералів, братів Литвинів, які у важкий час зрадили Україну. 
Один із них так «пильно» охороняв східні кордони, що через них вільно проїжджали не тільки фури з контрабандою, але й автобуси з великими групами озброєних московських диверсантів. Другий Литвин ганебно втік під час наступу москалів біля Іловайська, залишивши напризволяще тисячі українських хлопців, якими командував. Багато хто з патріотів загинув, дістав поранення або потрапив у полон. Залишається додати, що обидва «наполеони» доводяться рідними братами третьому, більш відомому В. Литвину, який на посаді голови ВР багато років вірно служив злочинному режиму. Керована цим «професором історії» депутатська більшість ухвалила чимало шкідливих для України нормативних актів, зокрема, ратифікувала ганебні Харківські угоди. Причина такого вибіркового притягнення до відповідальності проста: П. Порошенко і В. Литвин — давні друзі. До речі, у гарячі і криваві дні розстрілу Небесної сотні, екс-скіпер В. Литвин влаштував своєму синові гучне весілля. Отож, у час, тисячі українців, передусім молоді патріоти, забувши про все особисте, проливали кров за Україну, родина Литвинів бучно веселилася. Цікаво, хто з нинішніх високопосадовців веселився разом із ними?
П. Порошенко став Президентом України в умовах війни. Прийшов до влади не тільки з бізнесу, якого всупереч законодавству не позбувся й досі, але і з великої політики, в якій перебував понад 15 років. Завдяки цьому нагромадив величезний досвід депутатської діяльності, роботи у виконавчій владі, банківській сфері, партійного будівництва тощо.
Проте через непублічність, відсутність харизми й ораторських здібностей тривалий час залишався маловідомий широкому загалу. За результатами соціологічних опитувань, проведених у жовтні 2013 р., П. Плорошенко через свою невідомість не мав шансів стати не тільки Президентом України (тоді мова про це ще не йшла), але навіть перемогти на виборах міського голови Києва. Його рейтинг становив 1,3 %, тоді як В. Кличко мав понад 30% підтримки. Й лише під час Революції гідності, коли П. Порошенко відкрито став на бік повсталого народу і виявив деякі позитивні свої якості політика-державника, суспільство пройнялося до нього певними симпатіями. Отже рік навчання на Президента , коли він мав право на помилки, закінчується. 
Колись П. Порошенко хвалився, що в навчанні й роботі завжди був відмінником. Якщо дати об’єктивну оцінку діяльності Президента і його команди за останній рік за п’ятибальною системою, то максимум на що вона заслуговує, це на трійку. 
Анатолій Ковальчук
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.