(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Віталій Омельченко: «Донбас — це козацький край!»

  • 28 травня 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 299
  • Автор: admin
  • 0
З Віталієм Омельченком, старшим прапорщиком Прикордонних військ України, патріотом з Донбасу, ми познайомилися в госпіталі.
 
«Ще у травні минулого року у прикордонні села Донеччини зайшли «русские казаки», поставили свої блокпости. Українські прикордонні війська були передислоковані на поля між села, щоб тримати оборону і не постраждали місцеві мешканці. Натомість у селах порядкували вороги, — стискуючи кулаки, розповідає Віталій Омельченко. — Кордони з Росією у нас ніколи не були повністю закритими…»
А ще більше болить чоловікові зрада друзів: багато прикордонників залишилося служити іншій державі. Віталій Омельченко у Прикордонних військах України служить 16 років. Віталія виказав колишній друг, і він мало не потрапив у полон. Прикордонник хвилювався за свою сім’ю, яку дивом, переховуючи машину у сусідньому селі, вдалося вивезти з окупованої території. Бо і його 16-річного сина у школі зустрічали вороже: у той час, коли всі говорили про єднання з Росією, він у школі відкрито виступав за цілісну Україну. Із сумом розповідає, що російська пропаганда зробила свою страшну справу, що велике зло йде від вчителів у школах: «Наведу такий приклад: вчителька варить на вогні «мівіну», бо немає у будинках ні води, ні світла, ні газу… і каже: «Ничего, переживем! Скоро будет у нас маленькая Швейцария!». Вони там чекали «визволителів» з Росії, вірили, що знову, як у часи Союзу, буде дешева ковбаса... А найбільше там бояться бандерівців і «Правого сектора». 
Народився і виріс Віталій Омельченко у селі Дмитрівка Шахтарського району Донецької області, що розташовується за 10 кілометрів від славнозвісної Саур-Могили. У рідному селі жив з родиною і служив прикордонником. Віталій дуже любить свій Донецький край, звідки тягнеться батьківський рід — козаки з діда-прадіда; добре знає історію України.
«Мій дядько дослідив, що він козак у восьмому поколінні!», — з гордістю розповідає Віталій гарною українською мовою, якій ніколи не зраджував, навіть тоді, коли тимчасово перебував на службі за кордоном. Ще у підлітковому віці великий вплив на формування його особистості мав друг з Рівного, який наприкінці існування совєцької імперії (80-ті роки ХХ ст.) приїздив до рідних у Дмитрівку і привозив Віталієві патріотичні книги.
«У селах Донбасу живуть переважно українці. Багато хто говорить українською мовою, іноді звучить суржик. Мешканці сіл майже не мають роботи (за винятком соціальної сфери), тож, щоб вижити, селяни займаються вирощуванням городини і продають її у навколишніх містах», — ділиться мій співбесідник.
Прикордонники, де служив В. Омельченко, 5 червня прийняли перший бій з ворогом на українській землі. Саме тоді він виводив свою родину у безпечне місце. Поранення ніби спокутувало його провину перед товаришами, які гідно боронили прикордонні села… 
Віталій розповідає, що більшість людей і сьогодні вірять, що обстрілюють населені пункти, стирають з лиця землі села (зокрема, с. Степанівку) на Донбасі українські війська, а не сепаратисти чи російська армія, ніхто не хоче бачити, що снаряди летять з території Росії. Брак інформації, нікчемність, не бажання знати правду, на його думку, і призвели до ідеологічних протистоянь, до нинішньої війни.
Прикордонник отримав тяжке поранення від вибуху протитанкової міни: пошкоджено руку, тазостегновий суглоб, ногу… 39-річний чоловік прикутий до ліжка. Лікарі говорять, що незабаром буде ходити. Він переніс багато операцій. Спочатку лікувався у шпиталі одеському, тепер близько півроку — у столичному. Молодий чоловік, незважаючи на постільний режим, займається фізичними вправами, відновлює м’язи рук і спини. Ще до війни, перебуваючи на службі, Віталій завжди тримав гарну фізичну форму: кожного дня підтягування на турніку, грав у футбол. 
Воїн і його мама розповідають, що залишили на пограбування рідні домівки, майно, нажите десятиліттями, про масове мародерство, а сьогодні всі рідні змушені поневірятися по винайманих квартирах… Та найбільше ятрить душу розлука з рідними місцями, зрада знайомих і друзів… Звичайно, там залишилися і ті українці, які щиро сподіваються на визволення своєї землі від москалів. Люди залишилися жити на Донбасі, як колись у роки Другої світової, в окупованих селах і містах. 
Незважаючи на тяжкі поранення і неможливість фізично захищати свою Батьківщину, Віталій Омельченко свято вірить у перемогу України, говорить, що боротиметься з ворогом у тилу. Він переконаний, що «люди на Донбасі прозріють, але для цього потрібен час».
Лариса ГРОМАДСЬКА.
Фото автора
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.