(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Перелік бориспільських вулиць, що підлягають перейменуванню

  • 01 липня 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 487
  • Автор: admin
  • 0
Як уже повідомлялося у попередньому числі газети «Ринок Бориспіль», 8 червня топонімічна комісія, яка діє при Бориспільській міській раді, на своєму черговому засіданні вирішила підготувати матеріали на перейменування деяких вулиць міста Борисполя. До списку назв, які мають бути змінені вже найближчим часом, увійшли 52 назви вулиць, названих на честь діячів комуністичного режиму та символіки тоталітарної доби, а також — пов’язані з країною-агресором.
 
Зої Космодем’янської — Павла Алеппського
Алеппський Павло (Халебський Павло, араб. Бульос аль Халябі ібн аз Заїма аль Халябі; бл. 1627–1669) — архідиякон, мандрівник, письменник. Син Антіохйського патріарха Макарія. Народився в м. Халебі (Алеппо) в Сирії. Подорожував разом з батьком з Дамаска через Анатолію, Стамбул, Констанцу до Московського царства. Протягом 1654–1656 років П. А. разом з батьком двічі побував в Україні. Автор твору «Подорож патріарха Макарія», який містить цінний матеріал про тогочасне політичне становище України, культуру, звичаї і побут українського народу в середині XVII ст., зокрема щодо Борисполя: «Прибули у торгове містечко з цитаделлю, на ім’я Бориспіль...».
 
Комуністична — Данила Амеліна 
Амелін Данило Павлович — краєзнавець. Одним із перших у післявоєнні роки (1955 р.) став досліджувати історію Бориспільського краю. Колишнього військового-фронтовика спонукав до цього не показний, а істинний патріотизм, бажання у найменшій справі докопатися до істини, пізнати історію. Саме з його ініціативи Бориспільський партійний комітет (1962, 1963 рр.) прийняв спеціальну постанову про написання історії Бориспільського району і затвердив редколегію у складі 20 осіб, яку й очолив Д. Амелін. Зібравши достоту даних, Данило Павлович опублікував серію статей про села району в газеті «Соціалістичні лани». Майже весь зібраний ним матеріал Д. Амелін передав у 1972 році до бориспільської бібліотеки, будучи вже тяжко хворим. Архів краєзнавця містив картотеку, 8 зошитів з нотатками, папка з фото та опубліковані матеріали з історії міста Борисполя.
 
Степана Разіна — Байди-Вишневецького
Дмитро Іванович «Байда» Вишневецький — український шляхтич, козацький ватажок, гетьман. Близько 1550 року король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов’язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця. Її він став будувати власним коштом 1553 року на острові Мала Хортиця. Саме з цією фортецею та іменем Вишневецького частина дослідників пов’язує появу першої Запорозької Січі.
 
Мануїльського — Бандуристів 
Бандура — український народний струнно-щипковий музичний інструмент. У Борисполі капела бандуристів діяла при Будинку культури із середини 1920-х років. Керував капелою справжній ентузіаст цієї справи Дем’ян Максимович Кошман. Першими учасниками колективу були вчителі та службовці: К. Конопліч, М. Клещенко, С. Шараєвський, С. Яцюта. Це були талановиті, музично обдаровані люди. Перші виступи капели відбувалися в місцевому клубі і селах. Потім стали концертувати і в інших містах і селах Київщини, Полтавщини. Пізніше до колективу приєдналися Я. Басанець, Р. Ошумок, М. Щеголь, В. Жупиця, Ф. Лисиця, І. Краснопір та інші.
Наприкінці 20-х років капела припинила своє існування. Новий етап творчого життя колективу місцевих бандуристів почався з осені 1932 року. Дуже швидко слава капели відродилася. 1935 року капела бориспільських бандуристів виступила на обласній олімпіаді художньої самодіяльності, де завоювала перше місце. Призове місце колектив зайняв і на республіканській олімпіаді, був нагороджений грамотою Комітету в справах мистецтв України. 1936 року капела брала участь у Першому всесоюзному радіофестивалі, отримала перше місце серед вокально-інструментальних колективів і була премійована творчою поїздкою до Москви, де виступала у Колонній залі Будинку спілок, у Великій залі консерваторії, у палацах культури. Значна частина бандуристів, які стали професійними музикантами, була репресована у другій половині 30-х років.
 
Артема — Лікаря Бахницького
Станіслав Антонович Бахницький — бориспільський земський лікар, громадський діяч, який був одним із тих діячів, які несли в народ ідеї національного відродження. Він започаткував у містечку народні читання, де знайомив своїх земляків з рідною літературою, історією, піснями свого народу. Зокрема, на цих зібраннях співав хор А. Калити.
 
Дзержинського — Бежівка
Історична назва вулиці. Нині поки — Дзержинського. Назву місцевий переказ пояснює так. Першими поселенцями тут були вихідці з Бежова, населеного пункту у житомирському повіті. Вони привезли з собою не лише своє майно і родини, а й назву власного поселення.
Історичні документи засвідчують також, що на початку ХVII століття до Борисполя переселилися вихідці з цього населеного пункту, які втекли від утисків польської шляхти. Переселенці могли назвати місце, де поселилися, близьким їм словом, що нагадувало рідну землю. Хоча ніхто вже не скаже, чи назвали вулицю так, як себе називали прибульці, чи самі вони прилучалися до її називання.
Зважаючи на суфікс присвійності -ів, можна також висловити припущення про походження назви від прізвища або прізвиська першопоселення Беж(а): чий хутір? — Беж -ів. Про існування такого імені у слов’ян свідчить назва населеного пункту, згаданого вище.
А. С. Шульга подає її опис у ХХ ст.: «Тільки вона одна у Борисполі була викладена каменем. Там Баталін та інші землевласники скооперувалися і проклали до своїх земель цю дорогу. А дід Лящ, хата якого стоїть й досі на Бежівці (№ 17), хвалився, що цю дорогу він зробив».
 
Клари Цеткін — Олеся Бердника
Бердник Олесь (Олександр) Павлович — український письменник-фантаст, філософ, політичний діяч. Народився 25 грудня 1927 року в с. Вавілові Снігурівського району Миколаївської області. Перші дитячі враження майбутнього письменника пов’язані з дніпровськими луками Кийлова, куди сім’я незабаром переїхала. У 16 років добровольцем пішов на фронт. Після війни деякий час працював в районній газеті. 1949 року закінчив драматичну студію при театрі ім. Івана Франка, проте на сцені працював недовго. Почалося табірне життя: був засланий на Далеку Північ, потім в Казахстан. В Київ повернувся у 1955 році. У 1957 році побачив світ перший твір письменника — «Поза простором і часом». У 1971 році — «Зоряний корсар». А між ними — «Сини Світовида», «Шляхи титанів», «Стріла часу», «Подвиг Вайсавати» тощо. 60-тисячний наклад роману «Зоряний корсар» як «идейно порочное произведение» було вилучено, автора виключено зі Спілки письменників (1974 р.). У 1978 році за участь в Українській Гельсінській спілці отримав новий строк — 6 років в’язниці й три роки заслання. Через 5 років Бердника було амністовано і поновлено у Спілці письменників України. Твори письменника отримали всесвітнє визнання і популярність, перекладені багатьма мовами світу. Останні роки життя О. Бердника пройшли у селі Гребенях на Київщині, де великий фантаст і знайшов вічний спочинок навесні 2003 року. 2 серпня 2005 року тут встановлено пам’ятник письменнику.
 
Жукова — Миколи Березового
Березовий Микола Вікторович, позивний «Береза» (1976–2014) — учасник Антитерористичної операції на сході України (російсько-української війни), боєць батальйону міліції спеціального призначення «Азов», громадсько-політичний діяч. Народився в Горлівці Донецької області. Навчався в Українському інституті розвитку фондового ринку Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана, Міжнародному університеті фінансів при «НТУУ «КПІ». Працював на посадах начальника управління комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради», провідного спеціаліста ТОВ «Пріоритет», керівника філії ТОВ «Конкорд капітал», помічника-консультанта депутата Верховної Ради Андрія Шкіля, спеціаліста ТОВ «Корона», інженера-теплотехніка ВАТ «Стирол». У травні у 2014 року добровольцем пішов захищати Донбас.
Став командиром 2-ї чоти 3-ї сотні батальйону міліції спеціального призначення «Азов». Загинув від кулі снайпера 10 серпня 2014 під м. Іловайськом Донецької області, намагаючись врятувати пораненого товариша. Похований у Борисполі на території Книшового меморіального паркового комплексу. Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
 
Кірова — Ганни Берло
Берло Ганна Львівна — педагог, літератор, науковець. Народилася 5 вересня 1859 року у Воронькові. Навчалася в підготовчому пансіонаті фон Кремера у Борисполі. Через два роки, краще за всіх склавши вступні іспити, вступила до другого класу Київської дівочої гімназії. 1874 року отримала атестат про закінчення із золотою медаллю гімназії, де й залишилася на викладацькій роботі. 25 років Ганна Берло пропрацювала на педагогічній ниві, 1907 року вона була обрана дійсним членом Українського наукового товариства (УНТ), товариства «Просвіта». З 1919 року стала працювати в Академії наук України, спершу — в Комісії Словника живої української мови, згодом — науковим працівником в Комісії для складання Біографічного Словника діячів України. У жахливих умовах воєн і революцій Ганна Берло знаходить у собі сили не лише вести уроки в гімназії (тепер вже з української мови), а й працювати над підручником з української граматики (вийшов у 1919 році). Ганна Берло. зробила гідний внесок у справу освіти і виховання цілого покоління свідомих українок, у розвиток української філологічної науки, історії. А її підручник з української граматики отримав схвальні відгуки й нагороди та неодноразово перевидавався. Дата смерті невідома.
 
Тельмана — Дмитра Бортнянського
Бортнянський Дмитро Степанович (1751–1825) — український композитор, співак і диригент. Народився у Глухові. Навчався спочатку у Глухівській співацькій школі, згодом у Бальдасаре Ґалуппі, керівник придворної хорової капели у Петербурзі. Подальшу освіту протягом 10 років здобував в Італії, де і створив свої перші музичні твори. Працював у Петербурзькій придворній хоровій капелі, спочатку капельмейстером, потім — директором. У 1816 році композитора було призначено головним цензором духовних творів. Дмитро Бортнянський є автором 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів, а також нового типу хорового концерту. Помер у 1825 році в Петербурзі, де і був похований.
Підготував до друку
Ярослав КОСТІН,
старший науковий працівник Бориспільського державного історичного музею
 
Далі буде.
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.