Про перелік бориспільських вулиць, що підлягають перейменуванню

9 квітня був прийнятий, а 21 травня набув чинності Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». 

Частина 1 ст. 3 Закону: «Пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму та заборонена законом». До символіки комуністичного тоталітарного режиму Закон відносить, зокрема, назви «…населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, […] річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)».

8 червня топонімічна комісія, яка діє при Бориспільській міській раді, на своєму черговому засіданні вирішила підготувати матеріали на перейменування деяких вулиць міста Борисполя. До списку назв, які мають бути змінені вже найближчим часом, увійшли 52 назви вулиць, названих на честь діячів комуністичного режиму та символіки тоталітарної доби, а також — пов’язані з країною-агресором.

Кожний населений пункт вправі вирішувати самостійно: повернути історичну (докомуністичну назву), найменувати вулицю, інший об’єкт іменем котрогось із діячів місцевого, всеукраїнського або світового масштабу, визначної події, явища чи надати назву, що відображає якусь місцеву специфіку тощо. У першу чергу, комісією пропонується повернути вулицям їхні історичні назви. Працівники Бориспільського музею зібрали і систематизували назви вулиць, що побутували в Борисполі до середини минулого століття.

Решта вулиць, що отримали свої назви вже після Другої світової війни на честь комуністичного режиму та його діячів, отримає назви на честь видатних бориспільців, всеукраїнських діячів, загиблих учасників війни на сході України тощо. 

На виконання рекомендацій топонімічної комісії, працівники Бориспільського державного історичного музею підготували перелік з 52 вулиць, які будуть перейменовані, та короткі біографічні довідки про осіб, імена яких пропонується надати «декомунізованим» вулицям. 

Цей перелік надається усім депутатам міської ради для ознайомлення, опрацювання і проведення відповідної роботи у себе на округах.

Пропозиції можна наддавати у відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю кім. 215, тел. 6-07-44, e-mail: admin@borispol-rada.gov.ua).

 

Газета «Ринок Бориспіль» продовжує публікувати Перелік бориспільських вулиць, що підлягають перейменуванню (початок див. у попередньому числі «РБ»).

 

11. Куйбишева — Катерини Бранки

Бранка-Кривуцька Катерина Кирилівна (1906–1990) — актриса, режисер, учитель мистецького слова. Народилася у Воронькові (дівоче прізвище — Придатко). Середню освіту здобула в Борисполі, потім навчалася в музично-театральному інституті ім. Лисенка. Акторську діяльність розпочала на Харківщині, працювала в театрах: «Березіль», «Музичної комедії», «Революції», «ім. Шевченка». Грала героїчні, ліричні, характерні і комедійні ролі, що свідчить про широкий діапазон її творчості. У передвоєнні роки разом з чоловіком переїздить на Західну Україну — працювала в театрі малих форм «Веселий Львів». Після війни родина переїздить до Мюнхена (1946 р.), а згодом — до Америки (1949 р.) у м. Детройт. Там багато працювала як майстер художнього слова на ниві українського просвітництва, була режисером-постановником літературних вистав, вечорів тощо. Твори Олександра Олеся, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського — це програма лише одного виступу актриси (школа українознавства, 1966 рік). Актор, режисер, декламатор і вчитель живого українського слова в одній особі — це велика праця, що її проводила Бранка-Кривуцька в школі українознавства. Вона завжди знаходила час і сили, щоб передати свої знання й уміння молоді, збудити любов до українського слова. 

 

12. Ворошилова —

Гетьмана Виговського

Іван Виговський — (бл. 1608–1664) — український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Наддніпрянській Україні (1657–1659). Народився у родині православного шляхтича на Овруччині (нині — Житомирська область). Випускник Київської братської школи. Працював спочатку на адміністративних посадах на Київщині та Волині. Згодом вступив до кварцяного (найманого) війська Речі Посполитої, де став ротмістром. У Визвольній війні 1648–1657 рр. починав на боці урядових військ, потрапив до татарського полону, але викуплений Богданом Хмельницьким та працював спочатку його особистим писарем, а з 1650 — на посаді військового генерального писаря. Сформував і очолив при гетьмані козацький уряд — Генеральну військову канцелярію. Брав участь у всіх значних битва війни, займався розробкою текстів та був присутнім при укладенні Зборівського, Білоцерківського та Переяславського договорів. Після смерті Хмельницького був обраний гетьманом. У 1658 році уклав Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою, згідно з якою козацька Україна — Велике князівство Руське — ставала третьою національною адміністративно-територіальною одиницею Речі Посполитої. У 1659 році в ході українсько-московської війни Виговський з допомогою кримського хана вщент розбив московитів під Конотопом. Через конфлікти з опозицією передав булаву Юрію Хмельницькому та продовжив діяльність на посаді київського воєводи та у польському війську. У 1664 році виступив співорганізатором антипольського повстання на Правобережній Україні, за що був заарештований та страчений.

 

13. Якіра — Ярослава Гашека

Я́рослав Матей Франтішек Га́шек (1883–1923) — чеський письменник-сатирик. Народився у Празі у родині вихідців із селян. Навчався у початковій школі, потім — в гімназії та торгівельному училищі. Почав працювати службовцем у банку, але через любов до піших мандрівок був звільнений і відтоді жив з літературної праці. Написав велику кількість творів — віршів, гумористичних оповідань, фейлетонів. З початком Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії. У серпні 1915 року його було нагороджено срібною медаллю за відвагу. Однак у вересні того ж року він добровільно здався у російський полон (ще у довоєнні роки його політичні погляди були спрямовані проти австро-угорської монархії). Гашек долучився до Чехословацького легіону, що воював на боці Російської імперії. Один із загонів Чехословацького легіону базувався деякий час у Борисполі. Знаючи про літературний талант Ярослава Гашека, керівництво легіону направило його працювати в газету «Чехослован», яка друкувалася в Києві. Через непорозуміння з російськими офіцерами (образив російського офіцера вищого рангу) Ярослав Гашек потрапляє за ґрати у містечку Бориспіль. Пробув тут недовго, але саме з Борисполем було пов’язане друге народження Швейка (1912 року в Празі вийшла книжка оповідань «Бравий солдат Швейк та інші історії»). Після війни Гашек працював деякий час на різних посадах у Червоній армії, а в 1920 році повернувся на батьківщину, де продовжив роботу над своїм найвідомішим твором. Однак четверті частині «Швейка» побачити світ не судилося — письменник помер у місті Липніце. 

 

14. Котовського — Глибоцька

Глибоцька — історична назва вулиці. Це одна з найдавніших вулиць у Борисполі, що сполучає вул. Київський Шлях із західною околицею міста. Давність таких назв, як Глибоцька, на думку дослідників, підтверджується суфіксами -цьк, -ськ. Згадується у документах XVIII ст. Назва прозора і не викликає плутанини: її могли дати через назву села Глибокого, в напрямку якого простягається вулиця.

 

15. Павліка Морозова —

Академіка Глушка

Глушко Валентин Петрович (1908–1989) — академік Академії наук УРСР та АН СРСР, вчений у галузі ракетно-космічної техніки. Народився в Одесі. Навчався в Реальному училищі імені Св. Павла (IV професійно-технічна школа «Метал» ім. Троцького), Ленінградському державному університеті. Також здобув музичну освіту. У 1929 році почав роботу у Газодинамічній лабораторії в Ленінграді. Під його проводом тут було розроблено перший у світі електротермічний реактивний двигун. Глушко своїми розробками започаткував нову добу ракетного двигунобудування. З 1934 працював у Москві, Казані, радянській зоні окупації Німеччини та у підмосковних Хімках, де продовжував конструювати ракетні двигуни. З 1974 року очолив радянську космічну програму. Завдяки цим двигунам СРСР досяг значних висот в освоєнні Космосу, на них нині працюють багаторазові ракетно-космічні комплекси «Енергія», «Буран», космічні кораблі «Восток», ракети-носії «Протон». Брав участь у створенні орбітальної станції «Мир». Став ініціатором створення у Полтаві Музею авіації і космонавтики. Помер і похований у Москві.

Підготував до друку

Ярослав КОСТІН,

старший науковий працівник Бориспільського державного історичного музею

 

Далі буде.