Перелік назв вулиць Борисполя, що підлягають перейменуванню

21. Тухачевського —

Сергія Жигалка

Жигалко Сергій Йосипович — український письменник, член ВУСПП. Народився 6 жовтня 1902 року в Борисполі, у великій селянській родині. Навчався в земській чотирикласній школі (1913–1917 рр.), у Бориспільській гімназії, яку закінчив у 1920 році. Того ж року вступив до Київського інституту народної освіти на літературний факультет. Працював у Києві, в редакції газети «Мартен» при заводі «Більшовик» літературним редактором. Був членом спілки письменників «Гарт», а з 1927 року — член ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). З середини 20-х років ХХ ст. виходять друком його оповідання «Ранкові роси», «В санаторії», «Обніжок», «Степом» (1924, 1925 рр.), «Єдиний постріл» (1927 р.), «Тіні в завулках» (1929 р.), «Липовий цвіт» (1930 р.). Невиданими залишилися в 30-му році романи «Ванда» та «Земля». Молодого письменника спіткала трагічна доля більшості українських літераторів, що потрапили у вир сталінських репресій: 16 січня 1935 року С. Жигалко був заарештований, звинувачений у «контреволюційній діяльності» (винним себе не визнав) і засуджений до 5 років ув’язнення у таборі суворого режиму в селищі Малмис на Амурі. У 1939 році був розстріляний. Реабілітований у 1959 році.  

 

22. Петра Запорожця —

Галини Каленченко

Каленченко Галина Іванівна (1924–1994) — самодіяльна художниця. Народилася у Дударкові на Київщині, у бідній селянській родині. У п’ятирічному віці стала інвалідом, а через три роки — сиротою — у 1932 р. помер батько. До школи не ходила, залишилася неграмотною. На життя заробляла шиттям. Багато і красиво вишивала. Великий хист мала до вишивання рушників, сорочок. Малювати стала вже у зрілому віці. Перші її роботи датуються поч. 70-х років ХХ ст. На картинах Галини Калениченко бачимо і диво-птахів, і різних тварин, і безліч квітів. Художниця залишила нащадкам живлющий дивосвіт землі, її рослин, квітів, птахів.

 

23. Бєлінського —

Антона Калити

Калита Антон Федорович — активний діяч національного відродження України, талановитий співак, актор. Народився у Борисполі 16 січня 1874 року в заможній селянській родині. 1888 року вступив до української трупи Карпенка-Карого, який дуже високо поціновував співочий талант молодого актора. 1889 року, після гастролей, Антон Калита повертається до Борисполя. Бере активну участь у громадському житті міста, проводить велику просвітницьку роботу. Разом із кількома ентузіастами знайомить молодь з українською літературою, історією, піснями. А для композитора Миколи Лисенка А. Калита став найактивнішим помічником: збирав і записував пісні рідного краю. Лисенко теж відзначав рідкісне обдарування юнака, а також називав його «апостолом правди й науки». 1899 року А. Калита організував у Борисполі народний хор, що часто виступав із концертами й перед київською громадою. Про виступи бориспільців (останній — 1907 р.) згадує українська письменниця О. Пчілка. Брали участь хористи і в «народних чтениях с туманными картинками», що їх проводив лікар С. Бахницький. За участь у цих читаннях А. Калита на півроку потрапив до в’язниці. Відомо, що деякий час А. Калита працював завідувачем земської метеорологічної станції. Помер 2 березня 1912 року від туберкульозу легенів. Київський журнал «Огни» вмістив замітку-некролог «Памяти А. Ф. Калиты» (№ 14 за 31 березня 1912 року), де були, зокрема, й такі рядки: «Молодое украинство многим обязано Калите как носителю и популяризатору идей родного края. Родное містечко многим обязано ему как работнику, поднявшему его культуру и самосознание».

 

24. Арсенальна —

Михайла Калмикова 

Калмиков Михайло Федорович — машиніст екскаватора УМБ-17, Герой Соціалістичної Праці. Народився 11 лютого 1927 року в Оренбурзькій обл. З березня 1957 року — помічник машиніста екскаватора в спецуправлінні механізації м. Москви. З 1957 року працював у Борисполі в СУМ-17 (УМБ-17) машиністом екскаватора, отримав звання Героя Соціалістичної Праці (1966). Працював на прокладанні магістралей газопроводу «Дружба», етиленпроводу Угорщина–Калуш Івано-Франківської обл. Помер і похований в Борисполі.

 

25. Петровського —

Сергія Камінського

Камінський Сергій Васильович (1975–2014) — учасник Антитерористичної операції на сході України (російсько-української війни), майор Збройних сил України. Народився у м. Ямполі (Вінницька область). Навчався у Київському інституті Військово-повітряних сил ЗСУ. Після завершення навчання, з 1997 року, — на військовій службі у 15-й окремій бригаді транспортної авіації «Блакитна стежа» (Бориспіль). Працював техніком, бортовим інженером-оператором, старшим техніком-інструктором, заступником командира транспортної авіаційної ескадрильї з виховної роботи. Загинув 6 червня 2014, будучи членом екіпажу транспортного літака Ан-30Б, який здійснював спостережний політ у зоні бойових дій та був збитий бойовиками над Слов’янськом. Літак став падати у напрямі житлових кварталів Слов’янська, пілоти ціною власного життя скерували його за межі міста. Сергій Камінський похований у Борисполі на території Книшового меморіального паркового комплексу. Нагороджений посмертно орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
 

Підготував до друку

Ярослав КОСТІН,

старший науковий працівник Бориспільського державного історичного музею

 

Далі буде