Коли об'єднається українське козацтво?

25 років тому у серпні 1990 р. на 500-річчя утвердження в Україні козацького устрою десятки тисяч українських патріотів з усіх куточків нашої Батьківщини зібралися в селі Капулівка Дніпропетровської області біля могили славетного запорозького лицаря Івана Сірка, а потім на острові Хортиця в Запоріжжі. Тоді, у дні святкування цього ювілею, його учасники, нащадки славетних лицарів-козаків за давньою традицією утворили козацьке коло й ухвалили відродити в Україні наші традиційні козацькі звичаї і козацький стан. 

15 вересня 1990 р. в актовій залі Київського університету ім. Тараса Шевченка відбулася перша установча Велика козацька рада. Учасники цієї ради з різних областей України одностайно оголосили про створення Всеукраїнської громадської організації «Українське козацтво».

1991 р. на ІІ Великій козацькій раді гетьманом відродженого українського козацтва було обрано видатного українського патріота, нащадка козацького роду В’ячеслава Чорновола. Козацький рух поширився по всій Україні. За короткий час козацькі структури організувалися практично в усіх областях, і всі вони, від Карпат до Донбасу, були єдиною структурою. І це викликало повагу, довіру українських патріотів до козаків. За недовге гетьманування Чорновола було утворено розгалужену згуртовану козацьку організацію з єдиним статутом і єдиною генеральною канцелярією. Під булавою гетьмана згуртувалися всі сотні, полки і товариства. 

На жаль, після загибелі В’ячеслава Чорновола не збереглася єдність козацьких осередків і відбувся поділ всієї козацької структури на окремі організації. Тут спрацювали, за словами виступаючих, спецслужби ін. держав, а також амбіції і бажання керувати багатьох отаманів у різних частинах України. Спрацював відомий вислів з історії: «Розділяй і владарюй!» Козацькі організації розділилися, розпорошилися… Якщо пригадати історію України, то саме розподіл козацтва на лівобережне і правобережне після смерті Богдана Хмельницького і призвів до періоду, який сьогодні називають Руїною. Козацтво Незалежної України, вірогідно, повторює ті ж самі помилки. Якщо у перші роки Незалежності на свято Покрови у столиці збиралося десятки тисяч козаків з усієї України, то сьогодні козацтво дуже розрізнене. Окрім того, наплодилося чимало козацьких генералів і полковників, очільників у лампасах, яких ніколи не було у давніх козацьких структурах.

На зібранні лунали пропозиції відкинути особисті амбіції й об’єднатися заради збереження цілісності України, а також скликати Всеукраїнську козацьку раду. «Козак — душа правдива, справедлива і незрадлива», — написано на козацьких іконах із зображенням козака-характерника Мамая. «Козацтво — душа України! І в єдності — наша сила!», — говорив духовний батько новітнього козацтва Іван Макарович Гончар. Саме такими і були наші далекі пращури козаки — охоронці рідної української землі. 

Можливо, і справді варто добитися надання статусу українському козацтву не громадської організації, а військово-патріотичного резерву держави?! Саме тоді можна буде заборонити принизливе, насмішкувате використання слова «козак» у ресторанах, на фестивалях, у назвах фірм, генделиків... 

Чи вдасться козакам об’єднатися сьогодні у нелегкі для України часи? Звісно, багато козаків нині воюють на Донбасі, захищаючи рідну землю від окупанта. Це справжні козаки-герої, патріоти України. Нинішні добровольці дійсно рятують честь і гідність козацького звання і саме вони прагнуть єдності нашої держави.

Лариса ГРОМАДСЬКА.

Фото автора