Коротко та відверто

Наша сьогоднішня розмова з керівником міської організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода», першим номером у списку кандидатів у депутати до міської ради та кандидатом на посаду міського голови Ігорем Петренком відбувається напередодні місцевих виборів. Часу на розмови не так багато, як запитань, тому почнемо.

 

Сьогодні у Борисполі проживає багато нових людей, котрі цікавляться Вашою політичною силою та Вами, як людиною і кандидатом. Можна коротко про себе.

Я народився 1968 року в Борисполі. Мій батько був родом з гайдамацького краю – Черкащини, а мама походила з бориспільської української родини. Тобто, я належу до корінних бориспільців. На жаль, моїх батьків вже немає сьогодні поруч. 

В часи мого дитинства Бориспіль був меншим і значно чистішим, я досі сумую за зеленими левадами і маленькими озерцями, що залишились від Альти. Зараз все це зникає під забудовами. 

Я закінчив восьмирічну школу №2, яка знаходилася у приміщенні теперішньої вечірньої школи, навчання у старших класах пройшло в школі №1. На щастя, бачу живими і здоровими багатьох своїх шкільних вчителів, деякі з них досі працюють. Дай, Боже, їм здоров’я та довгих років.

Далі була служба в армії, зміна кількох місць роботи, навчання. Спершу я навчався у політехнічному, але зрозумів, що це не моє. Покинув і вважаю, що зробив правильно. Навчався на вечірньому відділенні Київського державного економічного університету, який закінчив з відзнакою у 1996 році. 

Працював у рекламі, займався прямими продажами, але хотілося робити щось своє. І у 2000 році разом з Віталієм Васильовичем Вашецьким ми почали реалізовувати власні рекламні та інформаційні проекти. У 2002 році виникла ідея зробити власну рекламну газету для нашого міста. Так на світ з’явився «Ринок Бориспіль», редактором якого я продовжую буди дотепер. Газета давно переросла рекламний формат і стала повноцінним щотижневиком.

 

— Як ви прийшли до політики? Зокрема, до «Свободи»…

— Я завжди мав українські погляди і переконання, але активно зацікавився діяльністю Всеукраїнського об’єднання «Свобода» у 2008 році. Мене підштовхнула до цього боротьба за збереження Комсомольського озера, якому загрожувала забудова. Вперше прочитавши програму партії, я зрозумів, що хочу жити саме в такій Україні, яка там описана. Але щоб жити у нормальній затишній хаті, цю хату треба самому будувати. Так і з країною – без боротьби нам ніхто нічого не дасть і не подарує. Тому я, Вадим Шапошніков та ще двоє людей створили тоді перший осередок «Свободи» у Борисполі, який через кілька місяців перетворився на повноцінну організацію. З  того часу товариство довірило мені керівництво організацією.

Переконаним націоналістом я став уже в «Свободі». Цьому сприяло те середовище, в якому я опинився, і той величезний шар правдивої інформації про визвольну боротьбу українського народу, яка в часи мого навчання була недоступною. Тепер я сам стараюсь поширювати правду в тому числі на сторінках своєї газети.

— Багато людей не розуміють, чим відрізняється націоналізм від патріотизму…

— Ми трактуємо поняття нації, як кровно-духовної спільноти всіх поколінь. Тому націоналіст прагне, щоб на українській землі жили українці, щоб тут панувала українська мова, українська культура та звичаї, щоб наша країна була сильною і розвинутою економічно. Патріотом може бути людина іншої національності, якій тут просто добре та комфортно живеться. Такі люди хочуть зберегти свій дім, свою ділянку землі, свої статки, свій спосіб життя, але їм може бути абсолютно байдужою українська національна духовність та український світогляд з його цінностями. Тобто, націоналіст – завжди патріот, але патріот далеко не завжди буде націоналістом. Взагалі це тема для окремої розмови або навіть великої статті, яку я давно маю намір написати.

— Тоді давайте ближче до Борисполя. П’ять років тому Вас і Вадима Шапошнікова було обрано депутатами міської ради. Якими були ці роки?

— Це були дуже складні роки. Націоналісти вперше увійшли до складу міської ради. Скажу відверто: нам не раділи. Часто було повне несприйняття та ігнорування з боку підконтрольної «регіоналам» більшості. На нас і далі не зважали, навіть коли ми висловлювали свою незгоду з тими чи іншими рішеннями, оскільки маємо лише два голоси. Але особисте ставлення у багатьох депутатів з часом почало мінятися, вони стали поважати нас та непохитність нашої політичної позиції, вірність своїм поглядам і дотримання слова.

Ми ніколи не брали участі в якихось брудних оборудках і домовленостях, не йшли проти власного сумління. Ми нічого не взяли, нічого не «надерибанили» у свого міста. Я їжджу на тій же машині, якій вже десятий рік, живу в тій самій батьківській хаті, де сам роблю постійні ремонти і перебудови. Мені немає чого ховати від людей, як і моєму побратиму Вадиму Шапошнікову.

— Які проблеми міста на Вашу думку є найважливішими сьогодні?

У міста є цілий комплекс проблем. Спробую виділити найактуальніші. Звичайно, це стан довкілля. Нам сьогодні негайно потрібно приймати міри по закриттю сміттєзвалища та шукати інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу. Необхідно шукати можливості закриття міста для проїзду транзитного транспорту, спрямовувати транспортні потоки на об’їзні дороги у вихідні дні, адже вулиця Київський шлях перевантажена, місто просто задихається. Я сам це відчуваю, як кажуть, на власній шкурі, оскільки живу біля цієї дороги.

Треба припинити висотну забудову в центральній частині міста і розвивати інфраструктуру на околицях. У нас немає програми розвитку каналізаційної мережі міста у приватному секторі. Вигрібні ями часто збудовані з порушення санітарних норм, і їх вміст просочується у грунт та потрапляє у грунтові води. 

Актуальними  є проблема нових дитсадків і шкіл. Якщо місто буде рости, а кількість шкіл не змінюватиметься, то в нас діти скоро в нічну зміну вчитимуться. А дефіцит місць у дитсадках породжує побори та корупцію, яку ми маємо намір нещадно припиняти.

Про проблеми міста можна багато говорити. І я, як адекватна людина, розумію, що всі питання вирішити відразу просто неможливо, але найдовша дорога починається з першого кроку і її здолає лише той, хто йде. Потрібно переглянути витратну частину бюджету. Думаю, там легко можна знайти додаткові кошти, якщо відрубати корупційні схеми. Впевнений, що бюджет міста при правильному використанні дозволить зробити значно більше, ніж робиться сьогодні. І обійтися при цьому без зайвої показухи та піару.

— Нещодавно депутат Ярослав Годунок на засіданні регламентної комісії міської ради звинуватив діючого міського голову А.Федорчука у придбанні квартири в Криму вартістю у $500 тисяч. Що Ви можете сказати з цього приводу?

— Я був на засіданні цієї комісії. Хоча було зібрано підписи 21 депутата за проведення позачергової сесії, міський голова і секретар відмовилися її скликати. Подана Ярославом Годунком інформація має бути перевірена правоохоронними органами. У разі її підтвердження виникне питання про походження цих коштів, адже на придбання такої дорогої нерухомості зарплатні міського голови явно не вистачить. В будь-якому разі пан Федорчук мав би дати хоч якесь пояснення і депутатам, і громаді міста, а не ухилятися від відповіді. Остаточні висновки поки що робити зарано.

— Як, на Вашу думку, має працювати міська влада?

— У нас сьогодні все в місті робиться від імені однієї людини – діючого міського голови. Наче без нього і сонце не сходить, і вода не святиться. Часто чуєш: Федорчук зробив і те, і інше. Насправді все, що робиться в місті, робиться за рахунок міського бюджету, тобто за кошти громадян міста, які платять податки, оренду за землю і т.п. А цей бюджет має розробляти і затверджувати міська рада, а не одна особа.

Я хочу, щоб всі роботи в місті виконувалися за планом, згідно прийнятих і забезпечених фінансуванням програм, незалежно від  того, хто займає посаду міського голови. При цьому всі витрати мають бути прозорими.

— Дякую за змістовну та відверту розмову. Бажаю успіху на виборах 25 жовтня Вам та всій «Свободі»

— Дякую за розмову та щирі побажання.

Запитувала

Діана Городецька­