Вадим Шапошніков: «Не наступімо на ці «граблі»… втретє!»

Ось і надішли місцеві вибори. Добігла кінця чергова каденція Бориспільської міської ради, чия діяльність невдовзі вже стане історією. Тож якою була ця каденція для депутатів від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» і які враження залишилися від роботи у складі депутатського корпусу нашого міста — про це розповідає депутат-«свободівець» Вадим Шапошніков.

 

— Пане Вадиме, 5 років тому українські націоналісти, в особі Вас та Вашого побратима Ігора Петренка, вперше були обрані до Бориспільської міської ради. Якою була для вас ця депутатська каденція?

— Скажу відверто — нелегкою. Отримавши для проходження в раду лише два «свободівські» депутатські мандати та не маючи можливості створити «свободівську фракцію», впливати на доленосні рішення міськради особливо не випадало. Проте ми й не сиділи, склавши руки, а робили все, що було в наших силах. Особисто для мене як секретаря постійної комісії з питань охорони здоров’я, соціального захисту населення та екології ця каденція розпочалася зі скандалу з міською виконавчою владою та депутатською промерівською реґіональною більшістю, який розгорівся навколо Комсомольського озера та Сичової левади. Я тоді виступив з різкою критикою міських чиновників — проти варварських методів чищення водойм на вказаній території, внаслідок чого були вирубані понад півтори сотні дерев і повністю знищена екосистема Сичової левади. Будучи членом Всеукраїнської екологічної ліги, я з побратимами виступав за створення тут природоохоронного заказника місцевого значення, проте ця ідея міською виконавчою владою була буквально розтоптана у згаданий варварський спосіб. Тоді я зробив для себе висновок: чиновників без екологічної освіти ні в якому разі не можна допускати на керівні посади.

Загалом, не маючи тоді депутатського досвіду, ми близько двох років вивчали, як працює у нашому місті система місцевих депутатської і виконавчої влад. І зізнаюсь, одна річ — будучи лише кореспондентом газети, бачити діяльність міськради в одній площині, тобто те, що відбувається наяву, наприклад, на сесійних засіданнях, і зовсім інша річ — бачити місцеву владу зсередини, ставши депутатом і побувавши на погоджувальних радах перед сесіями. Це зовсім різні доступи до інформації, а отже, зовсім різні реалії.

— Що було найтяжчим у Вашій депутатській діяльності?

— Розгляд спірних земельних питань, з якими до нас зверталися бориспільці. Коли, наприклад, на одну й ту ж земельну ділянку є кілька претендентів, або коли господар втрачав свою земельну ділянку, вчасно її не приватизувавши. У таких ситуаціях доводилося залучати адвокатів, збирати відповідні докази і сприяти доведенню подібних справ до розглядів у судах. Іноді дехто скаржився на своїх сусідів через якісь дріб’язки. У таких випадках ми радили їм самостійно знайти компроміс і замиритися. Мирити між собою сусідів — не входить до компетенції депутата, бо, ставши на бік одного, станеш ворогом для іншого. А якщо конфлікт між громадянами відбувається з порушенням їх прав, то це вже компетенція правоохоронних органів.

— А що найбільше запам’яталося?

— Запам’яталася моя участь у розробці проекту рішення «Про затвердження переліку територій озеленення у місті Борисполі». Після його прийняття територія Комсомольського озера набула статусу загальноміської ландшафтно-рекреаційної зони, а частина Бориспільського міського парку — статусу території історико-культурного призначення. А нині дивишся — територія навколо вказаного озера продовжує заповнюватися приватними забудовами, а від міського парку залишилася тільки назва.

Також запам’яталося, як на одній із сесій я та ще п’ятеро моїх колег проголосували проти рішення перекваліфікувати культурно-мистецький та розважальний комплекс, що мав постати у парку, на сумнозвісний «БГЦ» (Багатофункціональний громадський центр).

Тоді виникло серйозне протистояння між громадою і міськими чиновниками разом з промерівською «реґіональною» депутатською  більшістю. Громада тоді програла, не отримавши спочатку сподіваного палацу культури у центрі міста, а потім — й обіцяну концертну залу, а отримала натомість нинішній торгівельний «курятник». Загалом я переконався, що реальна влада залишається у виконавчої влади. Наприклад, поки ми боролися проти незаконного будівництва «БГЦ», виконавчий комітет уже надав йому поштову адресу, хоча, як правило, такі речі робляться на сесії міської ради. Багато з депутатів дізналися тоді про це не відразу…

— Ви маєте одну із освіт, яка стосується культури та мистецтв. Як Ви оцінюєте теперішній стан культури і мистецтв у нашому місті?

— Вважаю, що він критичний. Після того, як був «оптимізований» міський відділ культури — його «злили» до молоді та спорту, нині маємо те, що маємо. Головний культурний заклад міста — Будинок культури — нині «на задвірках». Натомість у центрі тепер маємо лише «пітєйниє завєдєнія». Як фахівець, кілька слів скажу про розвиток хорового мистецтва. Ансамбль автентичної народної пісні «Травневі Роси» припинив своє існування внаслідок вимушеного звільнення його керівника. А керівник хорового колективу «Терниця» (що цьогоріч захистив звання «народний») мав би давно працювати на посаді й на окладі художнього керівника, натомість роками оббиває пороги чиновницьких кабінетів, «виклянчивши» собі лише посаду акомпаніатора. До речі, я чув, що цей хор також хотіли «оптимізувати», об’єднавши з іншим хоровим колективом. А це вже наводить на думку про некомпетентність чиновників, що «курують» культуру. І це ще далеко не всі факти гальмування розвитку культури у нашому місті.

— …А економіки?

— В економічній сфері Борисполя бачу, як витісняється з нього малий та середній бізнес. Для прикладу, зайдіть на «Новий» ринок, подивіться, скільки там уже порожніє торгівельних площ? А скільки зникло приватних магазинів у центрі Борисполя!? Їх витісняють супермаркети, яких безперешкодно запускає у місто нинішня виконавча влада і звісно, що не за «просто так». На сьогодні у Борисполі налічується вже аж 9 супермаркетів! Запитання: куди вони сплачують податки? Відповідь: туди, де зареєстровані їхні центральні офіси. Нині ці супермаркети разом з «рошенами» немов пилососом висмоктують гроші з міста. Бориспільці ж тепер у них скупляються… А гроші у місто не повертаються. Тож може дійти до того, що місту невдовзі загрожуватиме економічний колапс.

— А що можете сказати про оновлений вигляд центральної площі Борисполя?

— А що тут казати, якщо я і досі не можу збагнути, навіщо у центрі міста бетонно-плиткова пустка? Нині куди привабливіший має вигляд територія, яку ще плиткою не заклали, біля старого фонтану. У нормальних європейських містах, навпаки, намагаються робити все для людей — закладають нові парки, зелені зони, люди там відпочивають прямо на травичці.., а у нас — немов «пороблено» — усе вирубується, випилюється, «закатується» в асфальт, забудовується і на цьому збагачується… До речі, в архітектурному плані про новий фонтан я мав теж дещо інше уявлення. Але… Якось розговорився з працівником комунгоспу на тему, хто відпочиватиме біля цього фонтану у спеку — хоч би пару нормальних дерев біля нього посадили над лавочками. То почув у відповідь, що це ж зайвий раз листя потрібно буде вигрібати… Тож тепер зрозуміло, чому тут натикали якісь чудернацькі деревця по кутках навколо фонтанної території — мабуть, просто для «приколу».

— На Вашу думку, чи повернеться хтось до влади з команди нинішнього мера після цих виборів?

— За ідеєю, не повинен. Під час подій на Майдані ця «реґіональна» влада себе повністю дискредитувала. Взагалі-то, я був здивований, що ці «господарники» знову хочуть повернутися в свої крісла, як у свою «вотчину». У міськраді ми кілька разів хотіли створити люстраційний комітет, однак чинним законодавством не був передбачений механізм його функціонування. Пам’ятаю, як міський голова тоді натякав, що найкращою люстрацією будуть місцеві вибори... Тож 25 жовтня у бориспільців буде прекрасна можливість провести бюлетенями таку люстрацію. Адже голосувати за представників нинішньої, тепер уже прихованої, «реґіональної» влади — це голосувати за нові «БГЦ», БРСМи під житловими будинками, нові супермаркети, за відсутність очисних споруд, сміттєпереробного заводу… Слухаючи їхні обіцянки, ми вже двічі наступали на «граблі». На даймо ошукати себе ще й утретє! До речі, як на мене, результати голосування на цих місцевих виборах будуть для моїх земляків певним іспитом на їхню національну свідомість і громадянську зрілість.

— Ви балотуєтеся до міської ради на цих виборах… Чому?

— Так, балотуюся від Бориспільської міської організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» по 23 округу, до якого входять вулиці Шевченка: 1, 6А–6В; Братів Шило, Широка, Кибальчича, Деснянська, Корольова, Космонавта Комарова, Крилова, Максима Залізняка, Миколи Карпенка, Мусоргського, Рози Люксембург; Фрунзе, Червоноармійська: 8, 10, 12–118; Дніпровська, пров. Червоноармійський, вул. Будьонного та пров. Будьонного. Переважна більшість вулиць і провулків цього округу входили до значно більшого округу, де нині я є депутатом разом з Миколою Костянцем.

Чому балотуюся? Бо добре знаю цей округ і його проблеми, які ми ще не встигли розв’язати. Тому що вірю, що разом зі мною депутатами стануть мої побратими-«свободівці», які нині балотуються по інших округах міста, і ми увійдемо в міськраду міцною, сильною командою на чолі з новим міським головою — нашим лідером, українським націоналістом, корінним бориспільцем і побратимом Ігорем Петренком. Бо ми готові змінювати на краще нашу країну і наше місто, бо українці мають стати повноправними господарями на своїй, Богом даній землі.

Нагадую: наш партійний список у бюлетені під № 2, до облради — під № 11.

    

Запитував

Максим САВЧЕНКО