(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

«Буря» на Балканах: як 20 років тому хорвати покінчили із Сербською Країною

  • 29 жовтня 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 403
  • Автор: admin
  • 0
Цьогоріч виповнюється 20 років з моменту проведення збройними силами Хорватії блискучої операції «Буря», що відновила територіальну цілісність країни та знищила ракову пухлину сербського сепаратизму — так звану республіку Сербська Країна, прообраз «Новоросії», — і в кінцевому підсумку поставила хрест на планах Слободана Мілошевича про створення балканської міні-імперії. Ми пропонуємо згадати, як це було. Згадати і проаналізувати наші можливості зі знищення так званих ДНР і ЛНР.
Історичний контекст
Практично з моменту отримання незалежності від Османської імперії в XIX столітті крихітна Сербія демонструє любов до націоналізму й імперіалізму. Кількість перейшла в якість у червні 1903: група праворадикалів вбиває короля Олександра і його сім’ю. З цього моменту вся влада переходить до організаторів перевороту, одержимих ідеєю створити слов’янську міні-імперію на заході Балканського півострова. Наслідком політики експорту сербського терору стало серед іншого вбивство ерцгерцоґа Фердинанда в Сараєво в 1914 році, з якого почалася Перша світова війна. Одним з локальних наслідків Першої світової якраз і стало утворення маленької, але вкрай агресивної і шовіністичної «імперії» під назвою Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, пізніше перейменованої в «Югославію». У цій державі серби насильно об’єднали під своєю владою ряд слов’янських і неслов’янських народів різного віросповідання: хорватів, словенців, боснійських мусульман, македонців, албанців. Спочатку в унітарній, а після закінчення Другої світової війни і встановлення комуністичного режиму маршала Тіто — у федеративній формі країна проіснувала до 1990–1991 років. У той же час при проведенні адміністративних кордонів до складу Хорватії, а також Боснії і Герцеґовіни були включені великі території, компактно населені сербами (а до складу Сербії та Македонії — землі, населені албанцями).
Крах комунізму і розпад Югославії
Криза комунізму в Європі не обійшов стороною і Союзну Федеративну Республіку Югославія. У 1989 році в країні було дозволено створення політичних партій, а в квітні-травні 1990-го в Югославії пройшли перші за багато років багатопартійні вибори. У Хорватії, Боснії і Герцеґовині, Словенії, Македонії до влади прийшли сили, що вимагають незалежності для своїх народів. Разом з тим у Белграді класичний югославський комунізм трансформувався в комуно-націоналістичний режим президента Слободана Мілошевича, поглиненого ідеєю «Великої Сербії».
Першою серед складових частин Югославії практично безкровно незалежною стала Словенія. Словенцям пощастило: у них не було ні спільного кордону із Сербією, ні значної сербської меншини. У Хорватії ж та Боснії події стали розвиватися за іншим сценарієм.
19 травня 1991 у Хорватії відбувся референдум про незалежність, на якому 94 % виборців висловилися за створення суверенної держави. 25 червня була прийнята Декларація незалежності. Режим Мілошевича відреаґував на легітимний вибір хорватського народу так, як він пізніше реаґував майже на всі проблеми, — послав до Хорватії регулярну югославську армію. У той же час на усіляких «сходах» і «мітингах» було оголошено про автономію населених сербами районів Хорватії. Оскільки державні інститути Хорватії, в тому числі силові, були на стадії становлення, то протистояти одній із найбільших армій в Європі і озброєним до зубів місцевим сербам-ополченцям могла лише територіальна поліція і щойно сформована Національна гвардія Хорватії. Через місяць після проголошення незалежності агресор контролював близько 30 % території (причому не тільки населеної сербами) Хорватії і продовжував наступ. Серби обложили і регулярно обстрілювали з важкої зброї пам’ятку ЮНЕСКО Дубровник; неодноразово бомбили столицю Хорватії Загреб; після тривалої облоги захопили місто Вуковар і влаштували масову різанину військовополонених і мирних жителів.
До початку 1992 Хорватія отримала міжнародне визнання, і сили офіційної югославської армії поетапно покинули територію країни. Але захоплені території продовжували залишатися під контролем місцевої «Новоросії» — маріонеткової «республіки Сербська Країна» зі столицею Кніном. У 1992–1993 роках хорватські збройні сили проводили ряд локальних операцій з метою відновлення контролю над населеними хорватами територіями країни, у тому числі для відновлення виходу до Адріатичного моря і деблокування Дубровника. Оскільки югославська армія не брала участі в бойових діях, більшість цих операцій були успішними.
Паралельно — і це найважливіше — в Хорватії проводилися масштабні економічні реформи. На відміну від українських «мудреців», які списують на війну всі прорахунки і використовують бойові дії як привід нічого не робити, хорвати в найкоротші терміни завершили перехід економіки на ринкові рейки, з нуля створили ефективний державний апарат і сучасні збройні сили. Лідери країни на чолі з президентом Франьо Туджманом розуміли, що інакше вони просто не виживуть, що другого такого шансу отримати і відстояти свою свободу історія може і не дати.
1994 був роком відносного затишшя. Хорвати були зайняті переозброєнням армії (у 1991-му було введено ембарго на постачання зброї країнам колишньої Югославії, і закуповувати його можна було лише манівцями), серби зосередилися на війні в сусідній Боснії і Герцеговині. Тим часом наприкінці січня 1995 світове співтовариство й ООН розробили план мирного врегулювання «Z-4» («Zagreb-4»), який передбачав інтеґрацію Сербської Країни до Хорватії і надання сербам культурної автономії (такий собі «особливий статус» для непідконтрольних Загребу територій). Однак керівництво країнських сербів відмовилося від обговорення мирних ініціатив.
Військові дії відновилися в травні 1995-го, коли оновлена, повністю реформована хорватська армія продемонструвала високий клас в ході операції «Блискавка». Усього за кілька днів був відновлений конституційний порядок в краї Західна Славонія, причому втрати в ході операції були приблизно 1:5 (серби втратили вбитими 283 людини, хорвати — 60. Ще 1500 сербських «ополченців» потрапили в полон). Серби відповіли масовими обстрілами Загреба. Влітку того ж року хорватським військовим вдалося серйозно порушити наземне сполучення між сербською та боснійською «народними республіками» — так званими Сербською Країною і Республікою Сербською.
Операція «Буря»
У той же час президент Туджман вирішив дати генеральну битву й остаточно відновити територіальну цілісність Хорватії. У липні 1995 у всіх реґіонах країни була проведена загальна мобілізація. Крім основного складу хорватської армії в 50 тис. осіб, було призвано близько 100 тис. резервістів. Бойовий дух збройних сил був високим, дисципліна, виучка і координація дозволяли проводити масштабні операції. Також було закуплено і складовано достатню кількість зброї та боєприпасів.
4 серпня 1995 о 2.00 ночі хорватський представник офіційно сповістив командувача миротворців французького генерала Жанвьера про початок операції з відновлення конституційного порядку на територіях, тимчасово зайнятих сербськими збройними формуваннями. Повідомлення про це було направлено і командирам миротворчих секторів, що у свою чергу повідомили про атаку сербських сепаратистів.
Сама операція почалася о 5.00. Хорватська артилерія й авіація завдали масованого удару по військах, командних пунктах, тилах і комунікаціях сербів, а також по всіх великих населених пунктах. Потім почався сухопутний наступ одночасно у 30 напрямках по всій лінії 630-кілометрового фронту, у ряді місць — за підтримки десантів, які висадилися із вертольотів.
Протягом першого дня операції глибина проникнення хорватських військ склала від 5 до 15 кілометрів, а опорні пункти ворога були взяті в кільце або напівкільце. Вже 5 серпня було виконано до 80 % бойових завдань. Того дня хорватські збройні сили звільнили міста Констайніца, Петрина, Глина, Слунь, Ґрачац, Оборвац, Дрніша. Вранці 5 серпня після масованої артпідготовки сербські частини покинули місто Кнін — «столицю» сепаратистського анклаву. О 9.30 туди увійшла хорватська армія. 6 і 7 серпня збройні сили Хорватії продовжували звільняти територію країни від незаконних збройних формувань. Велика частина сербських угруповань цими днями більш-менш організовано відступила на територію Боснії і Герцеґовіни.
О 18:00 7 серпня міністр оборони Хорватії Гойко Шушак оголосив про закінчення операції «Буря».
8-9 серпня хорватські збройні сили і поліція проводили активну зачистку місцевості. Подекуди спалахували перестрілки між силовиками і залишками сербських «ополченців». Вже за тиждень після завершення «Бурі» почалася демобілізація здебільшого підрозділів, які брали участь в операції.
Значення
Операція «Буря» — яскравий і видатний зразок військового мистецтва. За суттю, протягом трьох днів був зліквідований сепаратистський анклав, що займав третину території Хорватії. Анклав, озброєний до зубів, створений і підтримуваний значно більш населеною і потужною у військовому відношенні країною, ніж сама Хорватія. Це стало можливим насамперед за рахунок консолідації хорватської нації навколо ідеї побудови незалежної держави, проведення під час війни глибинних економічних, адміністративних і військових реформ. За рахунок того, що до влади в країні прийшли гідні люди: президент Франьо Туджман не грався у «президента світу» і не вів цукерковий, вугільний, електричний та інші види бізнесу з агресором. Усе було підпорядковано єдиній меті, яка, врешті-решт, була досягнута.
Україна просто зобов’язана вчитися не тільки на своїх помилках, а й на чужих успіхах. Приклад реформування та реінтеґрації Хорватії — безумовно, один із таких.
politeka.net
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.