(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Волонтери. Серця, об'єднані любов'ю

  • 04 листопад 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 122
  • Автор: admin
  • 0
У нашій країні йде війна. Хай там як її називають — чи то гібридною, чи взагалі АТО, щодня на сході гинуть люди. Найкращі люди. Війна, немов лакмусовий папірець, проявила і висвітлила кожного — на фронті і тут, у мирній частині України. І в той час, як про героїв передової ЗМІ згадують чи не у кожному випуску новин, люди, які щодня своєю наполегливою працею підтримують солдат на фронті, незаслужено залишаються поза увагою. Хоча, на мою думку, вони теж — справжні герої. Це волонтери. В умовах важкого матеріального становища вони не опускають рук, своєю щоденною працею полегшують життя та побут хлопцям на передовій. Наше місто також активно долучається до волонтерського руху: хтось плете маскувальні сітки, хтось шиє тактичні рукавички солдатам, хтось відвідує поранених у шпиталі — несе їм домашню випічку, страви, підтримує добрим словом. 
Хочеться розповісти про дивовижних дівчат — жительок Борисполя, які вже ось понад рік сушать овочі на борщ солдатам, щоб полегшити нашим захисникам процес приготування їжі у важких польових умовах. Організувала групу «Сушимо борщі солдатам» бориспілька Любов Гегер. Дівчата лагідно називають її «мама Люба». Жінка-пенсіонер стала рушійною силою і об’єднуючим ланцюжком для багатьох, таких різних людей. Якось вона сказала: «Не дай Бог мені сісти на лавці під під’їздом, склавши руки, й обговорювати із сусідами бездарних політиків!».
Люба живе активним волонтерським життям, вболіває за кожного, вкладає у цю справу душу, запалює інших своїм прикладом. Неможливо залишитися байдужим, коли спілкуєшся з такими людьми! Відразу хочеться допомогти, підтримати бодай маленькою дещицею. Молоді жінки, що мають сім’ї, дітей, роботу, щосуботи приходять до міського парку, щоб пофасувати насушені вдома овочі — буряк, моркву, капусту, а також горішки, печиво, навіть солодкі цукати з гарбузів та кабачків — хлопцям на «смаколики». Майстрині на всі руки вони всіляко намагаються догодити нашим захисникам, щоб вони відчули хоч краплину домашнього тепла і затишку. Тепер «Бориспільський борщ» знають на багатьох блок-постах Донбасу.
Велика радість бути серед цих дівчат. Їхні обличчя світяться, їхні серця горять і запалюють інших, своїм прикладом спонукають робити добрі справи. Вони мають мету і сенс у житті — допомогти тим, кому зараз набагато важче, ніж нам тут, у мирному місті. Дівчата фасують борщі та супи, жартують, підтримують одна одну. Тут панує особлива атмосфера спільноти людей, об’єднаних однією корисною справою. Є така приказка: «Дорогу пройде той, хто ЙДЕ!». Неофіційно ця волонтерська спільнота називає себе «Бджілки». На мою думку, це дуже влучна назва. Адже українці — немов бджоли у вулику — живуть своїм мирним життям, піклуються про свій рідний рій, зносять у свій вулик солодкий мед. Але, не дай, Боже, комусь зачепити це тихе мирне життя! Українці, немов ті розлючені бджоли, накинуться разом на кривдника і за будь-яку ціну відстоять свій вулик.
Незважаючи на невеликі зарплати та пенсії група працює. До дівчат долучаються інші небайдужі мешканці міста та району. 
Щоразу дивуюся: що змушує їх жертвувати особистим часом, відпочинком і йти працювати заради інших, зовсім незнайомих людей, що десь там, далеко від нас, на передовій? Але нещодавно я прочитала оповідання Лариси Денисенко «Прагматики» і знайшла пояснення. Артем, герой оповідання, запитав у благодійника-волонтера, що регулярно допомагав армії: «Чому Ви це робите?». Той відповів, що просто «виплачує кредит за життя». 
Багато людей, зайнятих роботами, господарством, своїми особистими клопотами знаходять час і бажання допомагати волонтерам теж із суто прагматичних міркувань: допоможу армії сьогодні, щоб ворог не прийшов на моє подвір’я завтра.
Але, як на мене, все-таки рушійною силою волонтерства є гарячі, добрі серця, об’єднані любов’ю. Любов’ю до Батьківщини, до рідного міста чи села, до свого двору і до людей. До всіх людей. Пишаюся своїми земляками, їх працьовитими руками, завзятою вдачею і великими, від8критими душами!
Катерина РОСІНСЬКА,
учениця 10 класу Бориспільського НВК «Ліцей «Дизайн-освіта» ім. П. Чубинського.
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.