Технологія Біблійного пророцтва

У лабіринтах суспільної людської свідомості та підсвідомості є цілий космос можливого розвитку подій. Щаслива та нація, яка сама по собі здатна зробити правильний вибір майбутнього. І навпаки, горе тим, хто дозволяє здійснювати вибір долі стороннім пророкам.
 

Невдовзі після Чорнобильської катастрофи незабутній Олесь Гончар опублікував статтю «Звізда Полин», яка була чи не першою, що привернула увагу світу до біблійного пророцтва цього атомного Армагедону. Виникло запитання: а чи немає в суперкнизі пророкувань інших українських катастроф: як минулих, так і майбутніх. З’ясувалося, що є.

Коли Провидіння вказало автору цих рядків, що шукати аналогію голодоморів та колективізації українців треба саме в суперкнизі (див. кн. «Буття»), і коли ця дивовижна аналогія виявилася майже повною тотожністю, аж до ідентичності імен Йосипів — чужоплемінних правителів Єгипту та СРСР, стало зрозумілим, чому в середовищі єговообраних Київ фігурує під зневажливим назвиськом — Єгупець. Бо повторити катастрофічну долю Єгипту, маючи упродовж тисячі років перед очима в суперкнизі, повний сценарій його погибелі, це справді безприкладне тюхтійство і ганьба як служителів «святої» церкви, так і будь-якої іншої верстви нації, що претендує на титул провідника та просвітителя українців.

Ви тільки зверніть увагу на дивну символіку снів фараона, згідно з якими Йосип пророкує єгиптянам голодомор аж через сім врожайних літ. Не вовки ж пожирають корів, і не корови пожирають колосся, ні! Колоски пожирають колоски, і корів пожирають теж корови. Був у фараона такий сон, не було його — це діло десяте. Головне — записати цю нісенітницю до «святого письма» і здійснити далекосяжні, небезкорисливі заходи, вселивши у підсвідомість селян (колоски) та пастухів (корови) фатальний страх перед повсякчас можливими засухами та недородами, страх, який і без того завжди присутній у людей тяжкої праці. Тут же й зародок майбутнього антагонізму класової боротьби — взаємне пожирання товстих та худих. Заразом і натяк на вказівку — єгиптян — можна подолати тільки за допомогою самих єгиптян (колосся пожирає колосся). Фараона, ясна річ, необхідно заблокувати теж за допомогою самого фараона, відірвавши його од рідних радників шляхом дискредитації їх (адже ніхто, крім Йосипа, не «вгадав» дурного сну).

А далі — справа техніки: лжепророку доручаються всі важелі правління, і він без найменших перешкод втілює власне лжепророцтво в єгипетську (вавилонську, еллінську, персидську, латинську, індіанську, ефіопську, українську і т.д.) дійсність. За марновірство правителя народ розплачується свободою і власним безсмертям. Перед країною постає страхітливий привид голодної смерті, хоча засіки її переповнені запасами збіжжя «як морським піском», і нема числа для позначення його кількості. Після семилітнього вигрібання в народу добутого тяжкою працею зерна перший-ліпший неврожай неминуче обумовлює голод.

Тепер випадає нагода вигрібання, або, за біблійною термінологією, «вичерпування» в голодуючих інших коштовностей. У біблійному сценарії фігурує срібло. «Дай же нам (нашого) хліба, нащо нам помирати перед тобою, тому що в нас вичерпалося срібло», — звертаються єгипетські ходаки до єгипетського кагановича. Чому саме срібло так цікавило чорного пророка? А просто річ у тім, що срібло — добрий антисептик. Вичерпавши срібний посуд у єгиптян, Йосип забезпечив ним своїх одноплеменців, вберігши їх від можливих хвороб, і заразом прирік єгиптян на всілякі, до того невідомі їм епідемії, що й зафіксував наступний діяч, лютий ворог Єгипту Мойсей під виглядом «насланої» ним шостої кари єгипетської — різних страшних виразок на тілах нещасних.

Вражають не так «пророцтва» та «чудеса» єговообраних діячів, як догідлива традиція християн всіх конфесій поклонятися цим «чудесам». Отже, впродовж двох-трьох поколінь до того вільне, горде, щасливе, працьовите, красиве, цивілізоване, але надміру довірливе населення Єгипту було повністю деморалізоване, винищене, зведене до жалюгідного, варварського рівня, а в подальшому й до повної погибелі. А діячі, що запланували і здійснили цей злочин перед Богом і Космосом, піднесені єговообраними до рангу «пресвятих» благодійників.

У пошуках історичних аналогій до українських катастроф автор все ж не перестає дивуватись тому, що так невимовно туго сприймаються людьми очевидні речі. Раз по раз виникало питання: невже за 1000 літ християнського досвіду ніхто з дослідників суперкниги не звернув уваги на біблійну традицію планування й здійснення злочинів під машкарою пророкувань? Наприклад, єгипетські ієрогліфи, на відміну од китайських, — у повсякденній практиці не вживаються, бо знищений етнос, який ними користувався, а іврит — засіб спілкування «спасателів» єгиптян — з мертвої (чи штучної?) став державною мовою нової держави. Ось у якому «чуді» варто було б розібратися нашим просвітителям. […]

Є над чим замислитись українцям... 

  

Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ.

Газета «Молодь України», 18 березня 1997 рік

(скорочено)