(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Один із перших…

  • 10 грудня 2015
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 261
  • Автор: admin
  • 0
Петро Волянюк прийшов до Бориспільської міської організації ВО «Свобода», як українець, якому була небайдужа доля України і який розумів, що тільки об’єднавшись навколо ідеї народовладдя у своїй державі, українці зможуть почуватися господарями на свої землі! Незабаром ми зауважили, що до нас прийшов справді дієвий, розумний, завзятий і водночас урівноважений палкий український націоналіст. Відданість українській справі Петро Волянюк підтвердив своєю активністю у тих численних акціях, які влаштовувало Всеукраїнське об’єднання «Свобода» на усіх рівнях — чи то поїздки на пікетування, відзначення роковин українських національних героїв, зустрічі з письменниками та видатними діячами, поширення преси та участі у виборах... А особливо Петрові, як і усім «свободівцям», подобалися поїздки навесні до Холодного Яру, куди він їхав у вишиванці на вшанування національних героїв — козаків-холодноярців...
 
Мені ж особливо запам’яталося пікетування столичного Українського Дому у липні 2012 року після прийняття Верховною Радою сумнозвісного закону Ківалова-Колісніченка про мови. Як нині кажуть, це було тоді вже прелюдією Майдану. Коли мені зателефонував голова бориспільської «Свободи» і сказав, що потрібна підмога, то, приїхавши з однопартійцями В. Шапошніковим, Б. Хахудою і пройшовши крізь оточення міліції, перших, кого помітили зі своїх, були Ігор Петренко і Петро Волянюк. Від них дізналися про те, що, незважаючи на виставлені владою кордони, пікетувальники так і не дали виступити Януковичу в Українському Домі. Про напруженість ситуації свідчила й каска в руках Генадія Москаля, яку він відняв у «беркутівця» і потрясав нею як доказом проти злочинця, що побив журналіста. Петро ж розповів, як вони не дали зіштовхнути авто депутата Олеся Донія.
Незважаючи на липневу спеку, вирішили з Петром бути тоді до кінця подій, адже біля Дому залишалися голодуючі депутати — Вячеслав Кириленко, Ліля Григорович та інші. А киян щось дуже поменшало, і ми обурювалися, як можуть кияни бути такими байдужим, невже не розуміють: чия мова — того й держава?
Вже десь під вечір сталося так, що ми з Петром, тримаючи прапори «Свободи» опинилися по обидва боки імпровізованої трибуни, біля якої згодом розташувалися кореспонденти та телебачення... Так під прапорами «Свободи» і між двома Петрами виступали політики А. Яценюк, А. Гриценко, М. Катеринчук та ін. Ми ще тоді з Петром пожартували: мабуть, це є знаковим, що під прапорами «Свободи».
З часом так і сталося: події кінця 2013 і початку 2014 років стали апофеозом того, про що тоді тільки мовилося політиками. Але, на превеликий жаль, Петро Волянюк цього вже не побачив... Свій патріотичний обов’язок він виконав у листопаді-грудні 2013 року, коли став на захист студентів, коли вирішив, що його місце там, на Майдані!
Він зробив свій вибір просто, без зайвого пафосу й галасу. Навіть коли ми востаннє бачилися, він і словом не обмовився, що його було жорстоко побито «беркутнею» під час чергової спроби розгону мирного протесту біля Українського Дому!.. Поговорили про останні події, прогнозували, що з того вийде?! На прощання я йому дав чергове «чтиво» — книгу, яку купив для нього, знаючи що історична тематика йому до вподоби.
Взагалі книги для нього були тим надбанням, на яке він нічого не шкодував, — ані грошей, ані часу. Його домашня бібліотека мала широке тематичне наповнення, проте військово-історична тематика, мабуть, переважала. І не тільки книги. А ще й цікаві статті та журнали — акуратно підшиті — вони були його інтелектуальними супутниками. Його обізнаність у подіях української минувшини завжди приємно вражала. Тож з Петром було цікаво поспілкуватися і разом відшукати історичну правду. А ще він був великим майстром, як кажуть, «на всі руки». Якщо ремонт квартири, то якісно, зі смаком і своїми руками...
І раптом ранковий дзвінок від Ігора Петренка: «Петра нема...».
Не хотілося вірити... Що, як, коли???!.. А дійсність така, що чуйне серце не витримало тієї майданівської напруги, яка через місяць назветься «Революцією гідності», а її загиблих учасників наречуть Небесною Сотнею… А потім у Борисполі встановлять стелу з її іменами, але… без імені на ній Петра Волянюка — одного з перших, хто поліг на Майдані, хто мав би бути гідно вшанований, адже він — бориспілець!
Минає два роки, як не стало Петра Волянюка. Проте він завжди з нами — з усіма тими, хто пережив ще недавні події, хто завжди пам’ятатиме свого героя-земляка, який боровся за Україну і за майбутнє якої він поліг. Один із перших...
Петро СТЕПОВИЙ
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.