(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Декомунізація у Бориспільському районі

  • 04 лютого 2016
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 307
  • Автор: admin
  • 0
Голова Бориспільської РДА Дмитро Воронін у своєму виступі перед журналістами місцевих видань повідомив, що на Бориспільщині повністю проведено процес декомунізації. Та, як вдалося з’ясувати, ще в деяких селах є вулиці Леніна і пам’ятники, присвячені тоталітарному режиму. 
 
Наприкінці минулого — на початку цього року у Бориспільському районі відбулися сесії сільських рад, на яких вирішувалося питання виконання закону про декомунізацію, підписаного президентом України ще 15 травня 2015 року. Інститут національної пам’яті у жовтні підготував список із 520 осіб, що підпадають під дію законів про декомунізацію.
Чотири села мають нові назви
Згідно із законом, на Бориспільщині перейменовано чотири села: Кірове, Жовтневе, Ленінівка і Петровське. Нескладно було знайти заміну Кіровому і Жовтневому, яким повернули їхні давні назви. Сучасне село Кірове під назвою Кучаків згадується у писемних джерелах ще 1615 року. 1937 р., після убивства соратника Сталіна, революціонера Сергія Кірова (справжнє прізвище — Костриков), село перейменували, щоб увіковічнити його пам’ять. Селу Жовтневе (Вороньківська сільська рада), яке засноване ще на поч. XVI ст. на території Київського воєводства Речі Посполитої, повернули його справжню назву — Жереб’ятин.
Село Ленінівка (Ревненська сільрада), засноване 1925 р. як комуна імені Леніна, спочатку мало назву Ленінка (вона зберігається ще у паспортах деяких мешканців). Місцеві депутати вирішили назвати це маленьке село Затишне, хоча й розкинулося воно посеред поля...
Петровське, що знаходиться на території Вишеньківської сільської ради, донедавна було лише хутором. Офіційну назву на честь комуніста, одного з ініціаторів ВЧК і організатора Голодомору в Україні 1932–1933 рр. Григорія Петровського отримало лише 1992 року. Місцеві мешканці вирішили перейменувати село на Петропавлівське. Саме так називається храм у селі.
Цікаво, що депутати Кіровської сільради залишили не перейменованим село Артемівку, мотивуючи, що назву населений пункт отримав на честь першого переселенця Артема Кацана, який оселився тут 1929 року. Та виникає питання: чи могли комуністи допустити, щоб було увіковічено ім’я чоловіка, який нібито відмовився вступати до колгоспу? Ймовірно, що Артемівка була названа на честь революціонера, засновника Донецько-Криворізької Радянської Республіки Федора Сергеєва (псевдо — Артем), після смерті якого (1921 р.) в колишньому СРСР масово почали називати його ім’ям вулиці і населені пункти. До речі, чи не звідси беруть початок сепаратистські настрої на Сході України, сьогоднішня війна на Донбасі та створення псевдореспублік? 
З’являються вулиці Вишнева, Калинова, Центральна…
Якщо сьогодні змінюються назви не лише сіл, а й міст, зокрема обласних центрів, наприклад Кіровограда і Дніпропетровська, нові імена присвоюють великим проспектам, то у деяких селах Бориспільського району зміну вулиць зустріли негативно, а то й вороже. Зокрема, у Великоолександрівській, Головурівській і Сеньківській сільських радах ще триває процес громадського обговорення, тоді як виконати закон мали ще до 21 листопада минулого року. Мешканці Великої Олександрівки розповідають, що депутати збирають підписи, аби не змінювати вулиці молодогвардійки Любові Шевцової, Чкалова, Матросова, Артема тощо, які потрібно перейменувати. Хоча ще до прийняття закону про декомунізацію на території сільської ради було перейменовано декілька вулиць, зокрема Червоноармійську — на Героїв України, а Леніна — на Київський Шлях. А ось у Сеньківці, за словами мешканців, ще й досі залишаються вулиці Леніна, Воровського, Брусиловського (прокурор, який сприяв голодомору 30-х років ХХ ст.).
Ще донедавна чи не в кожному населеному пункті району була вулиця Леніна, багато вулиць носили імена Кірова, Воровського, Щорса, називалися Комуністичними, Комсомольськими, Радянськими тощо. Після перейменування вулиці на Бориспільщині знову ж отримали чимало однотипних назв. У багатьох селах з’явилися вул. Вишнева, Центральна, Калинова, Шкільна, виникли і подібні назви: Садова, Щаслива, Лісова, Соснова, Паркова, Джерельна, Яблунева, Березнева, Озерна, Дружби, Миру, Народна… У деяких селах увіковічнили у назвах давні назви урочищ чи кутків. Замість комуністичних назв з’явилися нові українські назви: Козацька, Незалежності, Соборності, Українська, Дніпрова, Заповітна, Єдності України. 
До речі, Бориспіль відзначився більшим патріотизмом. Адже депутати міської ради підтримали перейменування вулиць на честь Степана Бандери, Євгена Коновальця, Небесної Сотні… У місті увіковічено низку відомих українців і мешканців Бориспільського краю. Проте у чотирьох селах з п’яти Кіровської сільської ради є вже вулиці Гетьмана Івана Сулими; з’явилися вул. Івана Франка, Богдана Ступки, Ярослава Мудрого, Ліни Костенко. Вулиці Івана Богуна, Олександра Довженка, Івана Котляревського з’явилися у Рогозові; Юрія Вербицького, Гетьмана Сагайдачного — у Гнідині; Героїв Майдану — у Щасливому; Тараса Шевченка — у Сошникові…
У Сулимівці буде музей тоталітаризму?
Та, як з’ясувалося, у Чубинському ще й досі є пам’ятник «воїнам 4-ої дивізії НКВС, які тримали оборону у вересні 1941 року, прикриваючи відступ радянських військ». Виконавчий комітет Великоолександрівської сільради прийняв рішення «змінити символіку та напис на табличці меморіального знаку» на «Захисникам Вітчизни та мешканцям сіл Велика та Мала Олександрівки, загиблим у роки Другої світової війни». Свій запит вони направлять до Українського інституту національної пам’яті, аби там пояснили доцільність таких дій.
Та чи не найцікавіше те, що у період проведення в Україні масової декомунізації депутати Кіровської сільської ради наприкінці минулого року прийняли рішення про створення на базі колишнього панського парку (де є рідкісні види рослин) у селі Сулимівка музею тоталітаризму. Тут вже є і перший експонат — пам’ятник Леніну. За словами Кіровського сільського голови Миколи Дженжебіра, вони планують звернутися до мера Києва Віталія Кличка, аби із столиці до музею під відкритим небом віддали пам’ятник Щорсу. Сільрада буде звертатися до інших громад з проханням віддати їм для експозиції символи комуністичного періоду. «Ми створюємо музей тоталітаризму, як це зробили в одній із країн Прибалтики, щоб привабити туристів до нашого краю, щоб отримати можливість заробити кошти, — пояснив сільський голова. 
— Концтабір «Освенцім» чомусь же залишили у Німеччині? Нам треба зберегти пам’ятники тоталітарного режиму для майбутніх поколінь, щоб таке більше ніколи не повторилося. Бо народ, який не знає своєї історії, не має майбутнього.»
Постає питання: невже Бориспільська земля не має справжніх українських героїв, достойних ушанування? Можливо, варто відкривати музеї не катам українського народу, а нашим землякам — Гетьману України Івану Сулимі, письменнику із світовим ім’ям Олесю Берднику, автору Гімну України Павлу Чубинському, і саме на цих іменах виховувати майбутні покоління?
Лариса ГРОМАДСЬКА
i-visti.com/publications/02_811/11459
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.