«Свободівці» Бориспільщини вшанували козаків Вороньківської сотні

Захід відбувся 4 лютого у центрі Воронькова, у день нерівного бою Вороньківської та Баришівської козацьких сотень армії УНР з більшовицькими військами на річці Трубіж далекого 1919 року.

 

До учасників вшанування долучилися й місцеві селяни, як от один із ініціаторів встановлення у сільському парку обеліска на честь полеглих козаків, вороньківець Василь Ільчишин, колишній сільський голова Ігор Заборний та інші.

У 1919 році Вороньківській сотні було терміново наказано зупинити наступ більшовиків, що йшли залізницею з Харкова на Київ. Коли козаки дісталися мосту через річку Трубіж, де мали їхати більшовицькі війська, вони розібрали залізничну колію, заклали вибухівку та зайняли оборонні позиції. Тут до козацького загону долучилися добровольці з Баришівської сотні. Але пустити більшовицький бронепоїзд під укіс не вдалося, оскільки засідку козаків на чолі з вороньківцем Іваном Черпаком було викрито. 4 лютого 1919 року розпочався кривавий бій з озброєними до зубів більшовицькими військами. Він тривав два дні, але козаки, зазнавши значних втрат, були змушені відступити. Тоді, героїчно захищаючи Батьківщину, загинуло 70 українських воїнів. Але часу, на який воїни сотні затримали просування червоних на Київ, вистачило, щоб урядові установи евакуювалися зі столиці Української Народної Республіки до Житомира, а згодом до Вінниці й Кам’янця-Подільського для продовження боротьби проти окупантів.

Таким чином, бійці під командуванням Іван Черпака повторили подвиг Героїв Крут. За радянських часів подвиг, який здійснили козаки на річці Трубіж, залишався невідомим. І лише на початку 90-х рр. зусиллями місцевих краєзнавців з сіл Воронькова та Іванкова вдалося віднайти інформацію про цю сторінку нашої історії.

У заході взяли слово представники Бориспільських міської та районної організацій ВО «Свобода» Ігор Петренко (на фото ліворуч), Валерій Гордієнко, Світлана Тимченко. Їхні виступи були патріотично-оптимістичними. Вороньківські козаки були також вшановані хвилиною мовчання. Однак до не дуже веселих роздумів спонукав виступ вороньківського козака товариства «Чорних запорожців» Василя Ільчишина. Він зауважив, що заходи зі вшанування полеглих борців за волю України мали би проходити не під партійними, а під національними прапором, яким є не синьо-жовтий, а жовто-блакитний стяг. І під яким патріоти й націоналісти повинні були б єднатися. Оскільки наявність партій в Україні ділить моноліт української нації, лише послаблюючи його. Також, з його слів, не варто себе називати «бандерівцями», «петлюрівцями» чи «мазепинцями», бо це є калькою, яку присвоїли нам окупанти і яка також спрямована на поділ українців. Лише — українцями! Бо лише разом у Національно-визвольній боротьбі ми зможемо подолати внутрішніх окупантів.

«Дуже прикро, що ця історія нас нічому не вчить, — вів далі пан Василь. — Буквально недавно ми прийшли з АТО і побачили, як у Борисполі нагороджують грамотами з георгіївською стрічкою… А наша СБУ цього ніби й не бачить. А згадайте плакати при Януковичу на в’їзді у Бориспіль, на яких зазначена була річниця московського царя Олексія II. Хто за це відповів? Ніхто! Чому? Тому що вони, ці внутрішні окупанти, переконані у своїй безкарності і контролюють свідомість людей через оцю брехню по телебаченню, в газетах, в інтернеті, по радіо.

Хочу також пригадати й інший момент, коли я ще був депутатом Вороньківської сільської ради. Я ще тоді десятки разів закликав колег: давайте перейменовувати вулиці! А вони насміхалися. Уже й Майдан минув — далі крутять. Пригадую одну депутатшу з Жереб’ятина, яка запевняла, що перейменування с. Жовтневого відбуватиметься тільки «через її труп». І що тепер? Жереб’ятин є, а «трупа» немає… Виявляється, такі, як вона, знову «герої», знову повилазили і знову своєю отрутою обпльовуватимуть наших героїв. Та нині й досі половина села, а то й більше, каже, що Штурба (Іван Черпак) — бандит… А та наволоч, яка паплюжила й паплюжить, організувала три голодомори і винищила всіх підряд… Село Вороньків так само було знищене… Бо це козацьке село. Старі селяни говорять, що у нас козацьку традицію було окупантами перервано. Бо чимало вороньківців було примусово переселено на Кубань… І поки ми з цього всього не виберемося, і поки не зрозуміємо, що нас обдурюють і нищать далі, ми не матимемо перемоги. А перемога нам потрібна. Бо без неї не буде миру і не буде майбутнього для наших дітей!», — наголосив козак Василь.

Учасники вшанування відвідали також і кладовище, де похований Іван Черпак та його побратими. Завершився захід виконанням Національного гімну України.

 

Вадим ШАПОШНІКОВ

Світлини автора