(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Катерина Бранка-Кривуцька

  • 17 лютого 2016
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 469
  • Автор: admin
  • 0
Із-за океанської далини долинув до нас її голос. Натхненно і самовіддано вона читає твори Івана Багряного, Олександра Олеся, Павла Тичини, Марка Черемшини, Юрія Федьковича. У кожного з цих класиків української літератури своя ритмомелодика, свій тембр звучання і пластичність слова. І декламатор своїм голосом і своєю душею передає всі барви слова. Понад половину життя провела на чужині, але вона дихала українським театром, українським словом, мистецтвом, — всім тим, що вона собою уособлює. Після її смерті близький приятель Степан Білий напише в газеті: «Бранка була дуже активною в нашій громаді і вела дуже корисну працю з молоддю. Вона навчала молодь рідної мови і збуджувала в ній любов до рідного слова» («Свобода». 1990, 23 березня). Весь свій талант віддавала українському слову.
Народилася Катерина Кирилівна Бранка-Кривуцька 11 грудня 1906 р. у Воронькові у заможній козацькій родині Кирила Григоровича Придатка та Єфимії Іванівни Коновал. Сім’я була багатодітною, хлопчиків і дівчаток — порівну — по четверо: Михайло, Федір, Василь, Іван і Мотрона, Марія, Ганна, Катерина. Рідний батьків брат Опанас Григорович, працюючи директором приходської школи, посприяв гарній освіті своїх племінників. Діти з малих літ привчалися до книги, до праці. В особливій пошані були твори українських класиків. Від домашнього оточення і від читання книг тут прищеплювали любов до рідної землі, до України. Невипадково старший брат Василь спершу служив керуючим у цукрозаводчика Терещенка, а потім воював у війську УНР і загинув під Проскуровом 1919 р. від більшовицької кулі. Івана розстріляли енкаведисти в 1944 р. Нелегкою склалася доля інших братів. 
У Катерини рано прокинувся талант актора. Здобувши середню освіту, продовжувала навчання у музично-театральному інституті ім. М. Лисенка. Як талановита випускниця не залишилася в Києві, а поїхала до Харкова, до столичних театрів, де пройшла випробування на мистецьку зрілість. Працювала в театрах «Березіль», «Музична комедія», «Театр революції», ім. Станіславського, ім. Т. Шевченка.
Уже на початковому етапі сценічного життя творить цілу галерею жіночих образів: Софії — у «Безталанній», Наташі — в «Суєті» І. Тобілевича, Марусі – в «Ой не ходи, Грицю», Проньки — «За двома зайцями», Марусі — в «Марусі Богуславці» М. Старицького, Мавки — в «Лісовій пісні» Л. Українки, Галі — в «Назарі Стодолі» Т. Шевченка. Діапазон її творчості широкий і вона з однаковим успіхом грає ролі героїчні, ліричні, характерні і комедійні. І що не роль, то поступ до творчого злету. П’єси з участю Бранки-Кривуцької привертали увагу культурної громадськості Харкова і знаходили відгук у періодичній пресі. Активний учасник літературного руху 20–30 років, письменник Аркадій Любченко відвідав не один спектакль на харківській сцені і писав у газеті «Харківські вісті» (1942 р.): «Є всі підстави говорити про те, що Бранка зростає в неабиякого майстра глибокої психологічної розробки образу. Образ Софії (у «Безталанній», який відтворила Бранка, є удачею спектаклю, він хвилює, захоплює своїми м’якими ліричними тонами, філігранною відшліфованістю». Про роль Наташі у драмі «Суєта» той же автор відзначав: «Треба мати багато художнього такту й уміння, щоб так натурально відтворити розлещену натуру аристократки, примхливу вдачу дорослої дитини, бездушну ляльку, перейняту панськими забобонами» («Українські вісті». 1990, 4 лютого).
Подальше життя в окупованому Харкові стало неможливим. Посилення гестапівського терору проти українських діячів змусили Катерину Бранку-Кривуцьку разом з чоловіком Володимиром Кривуцьким переїхати до Львова, де виступала в українських театрах, найчастіше — у театрі малих форм «Веселий Львів», у програмах якого були легкі пісні, танці, короткі п’єси, побудовані на гострих сценічних ситуаціях. В окупованому Львові театр був острівцем свободи українського духу і настрою. Але віхола війни обмежує виступи Катерини Бранки як драматичної актриси. Вона находить себе у театрі одного актора, бере участь у програмах, присвячених важливим історичним подіям українського народу та літературних вечорах в честь українських письменників. Один з таких вечорів відбувся у Львові з нагоди 40-річчя літературної діяльності видатного українського поета Олександра Олеся, творчість якого пройнята глибокими патріотичними мотивами і настроями й у передвоєнні роки була забороненою в Радянській Україні. Саме ці настрої в окупованому нацистами місті зуміла передати актриса як декламатор поетичних творів. Про цей вечір Володимир Куліш у газеті «Краківські вісті» відгукнувся такими словами: «Сповнені вогню і сили полум’яні поезії Олеся знайшли в майстерній інтерпретації своє повнокровне виявлення. Добре розуміння змісту і велике внутрішнє піднесення характеризувало декламаційний виступ Катерини Бранки. Із запалом і виразністю артиста зуміла підкреслити палкі заклики автора до свого народу і його непохитну віру у відродження рідної країни».
У вихорі Другої світової війни, в часи тривог, неспокою і переживань її талант не загубився, а вирізнявся, проявляючись все більше з кожним її виступом. У пародії «Ой не ходи, Грицю», написаній письменником-гумористом Іваном Керницьким, вона грала роль Марусі, й автор рецензії відзначив високу майстерність К. Бранки. Олена Климишин у місячнику «Наше життя» наводить такі слова з рецензії: «Ця сценка має величезний успіх не тільки завдяки помисловому, дотепному текстові і комічним ситуаціям, але й в неменшій мірі завдяки знаменитій грі усіх виконавців, зокрема арт. К. Бранки в ролі Марусі» (Олена Климишин. Катерина Бранка Кривуцька — мистець живого слова // Наше життя. 1976, вересень, с. 8).
Нетривале сценічне життя в Західній Україні залишило помітний слід у колах театралів, і практично кожен виступ талановитої артистки знаходив схвальний і щирий відгук критиків і рецензентів. Своєрідним підсумком тогочасних виступів є оцінка відомого театрознавця, педагога і театрального критика Валеріана Ревуцького: «Бранка-Кривуцька, без сумніву, талановита актриса — величезне почуття міри, голос, добра міміка, розумне, приємне тлумачення — такі риси здібної акторки» (Там само. — С. 8).
Виступи у Львові були практично останніми на рідній землі. У подальшому житті її ріднею стають українці-еміґранти, доля яких закинула у далекі від рідної Батьківщини краї. 1946 р. Катерина Бранка переїздить з чоловіком до Мюнхена і працює для української громади. Із студентами організовує вистави та літературні вечори на честь І. Франка, листопадових днів 1921 р., коли в містечку Базар були розстріляні 359 юнаків армії УНР. На чужині вона несе живе українське слово, яке гріло душу і гоїло тугу за полишеною батьківщиною, голосом полеглих героїв за незалежність України вселяла віру і впевненість у прийдешній день.
Після трирічного проживання в Західній Німеччині 1949 р. переїздить до Америки і поселяється в Детройті (Канада). Відразу поринула в громадське життя: як митець живого слова бере участь в авторському вечорі поетів О. Веретенченка і Б. Нижанківського, у вечорах, присвячених пам’ятним датам, веде театральну студію при осередку «Союзу української молоді», ставить «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Лісову пісню», «Іфігенію в Тавриді», «Одержиму» Л. Українки, «Останній сніп» Л. Старицької-Черняхівської, співпрацює з жіночими організаціями, зокрема «Союзом українок Америки». Керівництво цієї організації організувало вечір «Свято героїнь», програму якого уклала К. Бранка під назвою «Де не лилися сльози жіночі». Програма, представлена уміло і по-мистецьки майстерно, була з ентузіазмом сприйнята публікою, особливо молоддю. 
1966 р. при школі українознавства в Детройті батьківський комітет організував вечір художнього слова і пісні. У програмі вечора виступила Катерина Бранка-Кривуцька, взявши для читання поезії і новели В. Симоненка, Григорія Кириченка, Ліни Костенко, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. Вірші і прозові тексти читала по пам’яті і читала так, що слухачі були захоплені талантом артистки. Свою мистецьку діяльність поєднувала з фізичною працею для заробітку, а в позаробочий час віддавала свої знання і силу молоді, співпрацювала з українськими організаціями «Союз українок», «Спілка української молоді», «Пласт», «Рідна школа». Своєю діяльною участю вона пригорнула до себе молодь з тим, щоб прищепити любов до рідного слова. Для літературних монтажів і вистав на сцені брала твори Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Котляревського, С. Васильченка, І. Кочерги, М. Куліша та інших класиків. 
Зі своєю програмою Бранка виступала на запрошення товариства м. Гамільтон, а з членами гуртка — у Клівленді, Віндзорі. В останніх двох виступала з «Оргією» Л. Українки. Цю п’єсу взяла тому, «що ідея твору підходила до сьогоднішніх часів, в яких служба культурі гнобителя-окупанта є теж зрадою народу» (Наше життя. 1976, вересень, с. 9).
З часом К. Бранка-Кривуцька працювала тільки з дітьми, а коли роки брали своє, вона оживляла казки для дітей про тваринний світ, записувала на магнітну стрічку казочки про котика, лисичку-сестричку, мишку, вовчика-братика, комарика, півника та інших. Діти любили слухати записи цих казок у музичному супроводі, які замінили читання книжок. Її голос звучав голосами комашок, лісових звірів, домашніх тварин, різних птахів і людськими голосами різного віку. І цими голосами володіла одна людина — артистка Бранка-Кривуцька. Казки для дітей, награні на магнітній стрічці, випускалися цілими тиражами і розповсюджувалися серед українських громад та організацій українців Канади. 
Своєю довгорічною працею Катерина Бранка-Кривуцька, як актор і режисер, заполонила українську громаду живим словом українських письменників і поетів, а як педагог, режисер і декламатор пронесла через усе життя любов до рідного слова і прищепила її молоді.
Останні роки життя провела у тяжкій недузі і померла на 84-му році життя 29 січня 1990 р. на руках своєї опікунки Емілії Пилип. Похована в м. Детройті на кладовищі Андрія Первозванного.
Коли талановита артистка відійшла у вічність, над Україною лише починала світитися зоря Свободи, зоря Незалежності. Про неї вона мріяла і сповідувала всім своїм талантом митця. Завдяки українському товариству «Просвіта» в Україну надійшли касети із записами її голосу і друковані видання про неї. Таким чином життя і діяльність нашої землячки стали відомі широкій громадськості. 
 
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець 
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.