(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Прапороносець пісні

  • 24 лютого 2016
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 308
  • Автор: admin
  • 0
То була знакова подія для Борисполя. 1990 року в залі засідань міської ради зібралося багато шанувальників пісні. Виступала самодіяльна хорова капел ім. Павла Чубинського. Всі бачили, як диригент з увагою підходить до виконання кожного твору, щоразу налаштовуючи камертоном необхідну висоту його звучання. А потім — легкий помах рук, і полилася пісня в душі слухачів, наче живильний струмок вологи на спраглу землю.
 
Виконувались акапельно твори української і зарубіжної класики. Пісня стихала і зала вибухала оплесками. Диригент низько кланявся, висловлюючи подяку слухачам.
Це був Олександр Дмитрович Зюзькін. Хоровий колектив під його керівництвом мав ще куценьку біографію своїх виступів, але всі знали, що співає він не так, як звикли сприймати інші самодіяльні колективи. Несподіваним сюрпризом для слухачів було виконання Національного гімну на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Бурхливим оплескам не було меж.
На той час Україна ще була в полоні радянських традицій, але пробудження національної свідомості вже назрівало і воно було пов’язане з маловідомою тоді ще піснею на слова П. Чубинського. Співали її нечасто, але завжди з піднесенням. Коли ж після концерту тиснули руку і дякували диригенту, він сказав: 
— Я — росіянин, і мене в націоналізмі важко запідозрити. 
Сказане тоді було для нього захисним щитом від нападів партійних ортодоксів, які були на владних посадах й остерігалися гучного розголосу Національного гімну. Та Олександр Дмитрович залишався цілеспрямованим і непохитним у своїх переконаннях. 
Народився він у родині військовослужбовця 9 лютого 1943 року в с. Молотовка Красноармійського району Кокчетавської області (Казахстан). Середню школу закінчував у Приморському краї. Відбувши військову службу, навчався в музичному училищі міста Петропавловськ-Камчатський, далі продовжував навчання у Далекосхідному інституті мистецтв. З 1980 року живе в с. Велика Олександрівка на Бориспільщині. Працював директором Бориспільської музичної школи.
1989 року у Великій Олександрівці створив музичну студію, яка стала базою для першої на Київщині сільської школи мистецтв з відділеннями музичним, театральним, хореографічним, художнім, декоративно-прикладного мистецтва. У той час організував хор виконавців народних пісень у супроводі баяна. До нього увійшли аматори з сіл Гора, Велика Олександрівка, Чубинське, а також з Борисполя — всього 56 учасників. Через два роки хор під керівництвом Олександра Зюзькіна здобув звання Народного колективу, а згодом набув статус капели ім. Павла Чубинського. 
Це було знамено пісні, знамено високого мистецтва.
До кожного виступу диригент готується як до найвідповідальнішого екзамену, незалежно від того, де доводиться виступати: вдома чи в гостях. Чутки про незвичайну капелу ім. П. Чубинського розлетілися по всій Україні.
У березні 2000 року делегацію Бориспільського району запросили у м. Яворів Львівської області на святкування 185-ї річниці з дня народження композитора Михайла Вербицького, автора музики до слів «Ще не вмерла Україна». Приїхали в густих вечірніх сутінках. Тільки встигли поселитися у визначеному місці санаторію «Шкло», як Олександр Дмитрович після втомливої дороги замість відпочинку тут же вишикував капелу на репетицію. Він не рахувався з часом, з умовами, в яких доводилося працювати. Головне для нього настроїти колектив на виступ. Адже співати доводилося у краї, багатим на славні музичні і пісенні традиції. І коли почався концерт, яворівці не щадили рук для тривалих оплесків. Це був концерт-символ, концерт єднання людських душ, єднання двох духовних материків — Східної і Західної України піснею «Ще не вмерла Україна». Адже її творці П. Чубинський і М. Вербицький ніколи не зустрічалися, та зустрілися в авторстві одної пісні-славеня. Так капеляни під керівництвом О. Зюзькіна вперше співали пісню-гімн на Львівщині біля пам’ятника М. Вербицького у Яворові і на його могилі в с. Млини на території Польщі. 
Фанатично закоханий у народну пісню, у свою роботу, Олександр Дмитрович прагне демонструвати високе мистецтво керованого ним колективу, аби принести радість і втіху людям і навіть окремій людині. 
2005 року під час другої поїздки на Львівщину делегація дізналася, що в однієї з працівниць їдальні — день народження. Олександр Дмитрович, не роздумуючи, сказав щире слово на адресу іменинниці і прямо в їдальні на її честь капеляни гучно проспівали «Многая літа». Це була велика несподіванка для всіх відпочивальників санаторію, а для іменинниці — невимовна радість зі сльозами на очах. Це був відвертий жест щирості і бажання надати звичайному моменту великої урочистості хоча й для одної людини. Такі моменти, повірте, не забуваються.
Це лише окремі штрихи до його портрета. Олександр Дмитрович про себе говорить самокритично: «Я дуже важка людина. Мене важко перенести». Справді, працювати з великим колективом, підпорядковувати, навіть підкоряти волю кожного своїй волі — справа не з легких. Для цього потрібні час, здоров’я і глибоке знання творів, підібраних для репертуару. Працювати з творчими людьми складно і відповідально, якщо врахувати уклад життя кожного учасника колективу, його вподобання, смаки, характер, можливості мати вільний час. Дві-три репетиції на тиждень, переходи від одного твору до іншого. І так протягом двадцяти п’яти років. З багатьох особистостей «зліпити» один монолітний колектив, виробити індивідуальний «почерк» у сфері мистецтва, знати рівень і стиль виконання інших відомих колективів — це під силу лише талановитій людині. Народна хорова академічна капела ім. П. Чубинського — виплекана ним дитина, якою гордиться сам художній керівник і диригент, гордяться Бориспільщина, Київщина, Україна.
Під керівництвом Олександра Зюзькіна колектив капели значно виріс, здобув заслужене право демонструвати мистецтво співу на найбільших сценах України і багатьох європейських країн. Після виступу на заключному концерті творчого звіту «Київщина запрошує гостей» у Національному палаці «Україна» Олександра Зюзькіна визнано найкращим диригентом і художнім керівником Київщини з врученням диплома Всеукраїнського відкритого рейтингу популярності та якості «Колесо Фортуни». За наполегливу і натхненну працю, високий талант, за розвиток й утвердження українського народного співу на міжнародній арені у липні 1999 року йому присвоєно почесне звання Заслуженого артиста України, а в 2015 році Указом Президента — звання Народний артист України. Ця відзнака увінчала великий етап його творчої діяльності. Він і далі продовжує натхненнно працювати. Багато часу проводить не тільки на репетиціях з колективом, а й у пошуках спонсорів для поїздки на міжнародні конкурси і фестивалі. Завдяки діяльній підтримці районної і обласної адміністрації, обласного управління культури та інших доброзичливців, народна хорова академічна капела ім. П. Чубинського брала участь в міжнародних хорових конкурсах і фестивалях в Італії, Німеччині, Польщі, Фінляндії, Волгограді. Своєю високою майстерністю, слов’янською ментальністю вона підкорила не тільки вибагливу публіку, а й знавців високого музикального мистецтва, ставши лауреатом і призером багатьох міжнародних творчих змагань і володарем високих призів. 
Під керівництвом свого невгамовного організатора й диригента Олександра Зюзькіна капела перша серед художніх колективів України здійснила творчу поїздку «Шляхами П. Чубинського», з тріумфом виступила перед шанувальниками мистецтва в Холмогорах і Архангельську, де вперше в її виконанні пролунав Державний гімн України. Капела була і є прапороносцем імені П. Чубинського не лише в Україні, а й на європейському континенті і в світі. 
 
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.