(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Каралася, мучилася, але не скорилася

  • 30 березня 2016
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 284
  • Автор: admin
  • 0
Життя Надії Віталіївни Суровцової (на фото) гідне подиву. Народилася вона 18 березня 1896 року в Києві в родині адвоката, який потім був українським громадсько-політичним діячем в Умані. Дитячі роки Надії пройшли спершу в Києві на Великій Житомирський, а потім в будиночку на Козиному болоті — тому самому, де в 1846, 1847 рр. мешкав Т. Г. Шевченко.

Навчатися розпочинала у Фундуклеївській гімназії в Києві, потім в Умані. Продовжувала навчання на Вищих Бестужевських жіночих курсах в Петербурзі на історико-філологічному факультеті, де належала до українських нелегальних студентських гуртків. З осені 1917 року навчалася у Київському університеті на історичному і юридичному факультетах, потім в Консульській академії.
Українська революція 1917 р. кинула її у вир громадського і державного життя. За Центральної Ради працювала діловодом у Секретаріаті внутрішніх справ, пізніше завідувала загальним відділом Секретаріату закордонних справ. За часів Гетьманату 3 начальник дипломатичного відділу Міністерства закордонних справ, за Директорії в кінці 1918 р. її призначили секретарем інформаційного бюро дипломатичної місії УНР. Володіння двома європейськими мовами — французькою та німецькою — сприяло їй у роботі з послами зарубіжних країн.
У ті бурхливі роки вона опинилися серед державно-політичної еліти України. У складі делегації УНР їхала на Паризьку мирову конференцію. Але до Парижа вона не доїхала. Україну окупували більшовики і місія зупинилися у Відні, де вона залишилася на вимушеній еміґрації на довгі 5 років. Незважаючи на складні матеріальні умови, вона вирішила завершити вищу освіту на філософському факультеті і захистила докторську дисертацію на тему «Богдан Хмельницький й ідея української державності».
Отже, Суровцева стала першою жінкою України зі ступенем доктора філософії. Для заробітку працювала викладачем російської мови у Вищій агрономічній школі, секретарем-друкаркою у газеті, давала приватні лекції. У Відні, розчарувавшись темними сторонами української еміґрації, вона стала схилятися в бік радянофільства, працювала в Комітеті допомоги жертвам голоду в Україні (1921, 1922 рр.), свою діяльність поєднувала в Інтернаціональній жіночій Лізі миру і свободи. Брала участь у конгресах, зустрічах, нарадах у Відні, Дрездені, Ґаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні, в агітаційно-пропагандистському турне («Поїзд миру») по США і Канаді.
На віденський період припадає розквіт літературно-публіцистичного та перекладацького таланту. Друкує у газетах нариси, статті, оповідання, повідомлення, перекладає на німецьку мову твори В. Стефаника, В. Короленка, збірку «Українські народні казки». Зустріч з українським радянським дипломатом у Відні Ю. Коцюбинським та іншими представниками посилили її бажання повернутися в Україну.
Спершу перебувала у Москві, а потім переїхала до Харкова, де жили і працювали Павло Тичина, Микола Хвильовий, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Лесь Курбас. Тут вона була своєю у колі творчої еліти. Мала гарну роботу. Для Держвидаву перекладала з англійської, французької, німецької мов. Публіцистику і белетристику друкувала в харківських газетах та за кордоном.
Здавалося, працюй і радій життю. Але тут за нею стежать і намагаються використати як секретного співробітника харківського ДПУ. Відмовилася. У листопаді 1927 року арешт зламав усі її плани і наміри. У московській Луб’янці Ягода та Артузов її вмовляють перейти на таємну співпрацю, щоб стежити за українськими діячами. Рішуче відмовилася. За відмовою швидко виникла справа про її шпигунство на користь Польщі та петлюрівської розвідки. Присуд не забарився: 5 років одиночної камери Ярославського ізолятора, заслання в Архангельськ і знову арешт. Відтоді почалися етапи її великого шляху на Колиму.
У підсумку в Надії Суровцової 13 років тюрми і 16 років заслання. 29 років із 89 її земного життя. Майже третина життя пройшла в поневіряннях, під постійним наглядом «сторожів закону». Звільнили її після смерті Сталіна, у 1957 році реабілітували, зняли судимість за відсутністю складу злочину. До кінця життя вона жила в Умані, писала спогади, займалася організацією картинної галереї. За нею постійно стежили, під будь-якими приводами робили обшуки, шантажували, залякували.
Звернення до самого В. Щербицького припинити переслідування залишилося без відповіді. Ця мужня жінка каралася, мучилася, але не каялася і не здавалася, бо ні в чому не визнавала себе винною. Вона померла і похоронена в Умані. Але й мертвою її боялися і забороняли навіть фотографувати. Без перебільшення можна сказати, що Надія Віталіївна Суровцова за всіх перестраждала, за всіх перемучилася. Вона була надзвичайно ерудованою, освіченою людиною, знала сім мов, мала дивовижну силу волі й мужності і в умовах постійних переслідувань радянських церберів не втратила звання людини і віри у справедливість.
Після смерті її «Листи» і «Спогади» вийшли окремими виданнями, літературні твори надруковані в українських газетах і журналах і в Архангельську зусиллями Ю. Дойкова.

*****

У 2007 році районний відділ освіти заснував премію ім. Н. Суровцової. А 18 березня 2016 року з нагоди 120-річниці з дня її народження у Мирненській середній школі відбулися науково-краєзнавчі читання на тему «Надія Суровцова — історик, громадський діяч, незламна українка». Їх організувала методист відділу освіти, кандидат історичних наук, член Національної спілки краєзнавців України Людмила Миколаївна Бриль. У ході читань з ґрунтовними доповідями про життя, громадську і літературну діяльність, роки її заслання виступили вчителі-історики Л. В. Варич з Вишенської, Є. О. Тетьора з Дударківської, Н. О. Коновал з Головурівської, В. А. Білоножко з Сеньківської, Ю. О. Вчерашній із Сошниківської середніх шкіл. Про життя Н. Суровцової в оточенні будівничих України в останній уманський період її життя і громадської діяльності розповіли методисти районного відділу освіти Л. М. Бриль, Л. Г. Гриценко й автор цих рядків. У ході читань демонструвалися слайди з невільницького життя Н. Суровцової, фотографії лауреатів премії її імені. Протягом читань звучали уривки спогадів, листів Н. Суровцової у виконанні учнів 6-9 класів Мирненської школи. Кожен з учасників читань глибоко пройнявся долею талановитої людини і незламної українки, котра нагадала про трагічну долю України, її історію і після винесеного вироку почула стогін рідної матері. То стогнала не лише мати, то стогнала Україна.

Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець.

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.