(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Не гасне пам'яті свіча…

  • 20 квітня 2016
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 142
  • Автор: admin
  • 0
Чорнобиль… Назва цього невеличкого містечка в Україні ось уже 30 років у всьому світі асоціюється з найбільшою за всю історію людства техногенно-екологічною катастрофою.

26 квітня 1986 року вибух реактора на Чорнобильський АЄС, по викиду радіонуклідів рівноцінний 50 скинутим на Хіросиму атомним бомбам, наніс жорстокий удар по долях мільйонів людей, приніс їм біль і страждання, перетворюючи на пустку благодатні землі.
Наслідки трагедії, як соціально-економічні, екологічні так і духовні, відчуваються до сьогодні. Саме тому історія цієї біди та історія ліквідації її наслідків заслуговує того, щоб люди про це знали і пам’ятали.
 В наступні дні, тижні та місяці в 30-кілометровій зоні Чорнобиля і далеко за нею почався героїзм людей по ліквідації наслідків катастрофи. Пожежники, вертольотники, робітники різних спеціальностей, інженери, медики, військові щитом своїх грудей захищали не тільки свою Україну, але й Європу.
 З усіх регіонів країни патріоти різних професій прямували за завданням ліквідації наслідків аварії в 30-кілометрову зону. Так, саме патріоти, бо на той час нікому з них не було відомо про ті призначені з 1991 року пільги, які на сьогодні перетворились у набір для жебраків. І саме так, як ліквідатори аварії ліквідовували її наслідки, нинішнья влада методично і поступово ліквідовує їхні пільги.
 На той час я працювала завідувачем відділу гігієни дітей та підлітків в районній санепідемстанції по санітарному нагляду дитячих садків, шкіл, таборів праці й відпочинку. В липні мене разом з продавцями міського універмагу було відряджено для дозиметрії промислових товарів в універмазі міста Чорнобиля. Але з першої поїздки ми повернулися додому не завантажившись товаром, так як рівні радіоактивного забруднення товарів в залах універмагу майже дорівнювали високим рівням забруднення повітря у місті. За товаром приїхали всі райони, але без дозиметриста, а користувались послугою відомчого дозиметриста Київського обласного споживчого товариства, яка автоматично давала «добро» на всі товари. Звичайно, я заявила протест проти її дій, що викликало серйозну розмову, в ході якої вона погрожувала мені розбірками.Тому я змушена була надати розпорядження на виїзд додому без товару. Але цим діло не закінчилось. Знову через декілька днів довелося все таки їхати по тому ж завданню, бо державні мужі, які вже давно вивезли свої сім’ї з забруднених територій (і нашого району теж!), «берегли народне добро» і замість того, щоб захоронити всі товари на радіаційному кладовищі, вимагали розвезти їх по області та всій республіці з метою реалізації населенню, щоб зберегти державні кошти, дарма, що інші «вкусять» трохи радіації.
 Як знайти вихід? Не поїхати? Відмовитись? Але потім будеш «зрадником», звільнять з роботи і т.ін., що тоді практикувалось і в нашому місті.
 По приїзді, ретельно обстеживши підвальні приміщення універмагу (де теж зберігалися товари), які відділялися від першого поверху товстим бетонним перекриттям та стінами, де рівень радіаційного забруднення був нижче діючих на той час «тимчасових контрольних рівнів радіоактивного забруднення різних об’єктів», рекомендованих Національним комітетом по радіаційному захисту від 29.06.86 р., приступили до завантаження товарів. При цьому кожний відібраний товар перевірявся мною, реєструвався. Особлива увага приділялася дитячим речам. Загальною особливістю було те, що товари з натуральних тканин вбирали більше радіонуклідів, ніж з синтетичних. Якщо ж товари відбирали на першому поверсі універмагу, то обов’язково їх зносили для замірів у підвальне приміщення. Так ми відбирали товар до 2-ої години ночі, щоб заповнити вантажну машину, в той час, як інші райони нашвидкоруч набравши товар з надземної частини універмагу, вже до 16-ої години виїхали. І так ми їздили в липні місяці та на початку серпня.
 По закінченню терміну зберігання у підвальних приміщеннях універмагу в Борисполі, які були мною узгоджені з керівництвом згідно санітарних правил для радіаційного укриття, товари після контрольного вимірювання повинні були реалізовуватись населенню.
 Здається, це — мізерний епізод в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але в ньому відбилися закономірності нашого життя-буття.
 Окрім цього, з 7 по 11 січня мене було відряджено у Поліський район за розпорядженням Київської обласної санепідемстанціїї для перевірки стану забезпечення населення району продуктами харчування та підготовки питання на розгляд колегії Міністерства охорони здоров’я. Разом з лікарем обласної санепідемстанції ми вивчали стан завозу продуктів харчування, їх асортимент та якість як в 30-кілометровій зоні, так і поза нею. Не дивлячись на постанову Кабінету Міністрів про обов’язкове відселення людей із зони особливого режиму, там самовільно залишались деякі жителі, навіть сім’ями, деякі з дітьми. Стан забезпечення, якість та асортимент продуктів харчування було нами проаналізовано згідно стандартів та нормативів харчування дорослого та дитячого населення і підготовлена негативна довідка. Особливо це стосувалось населення, що залишилося у 30-км. зоні, так як згідно Постанови Кабінету Міністрів вважалося, що відселені всі 100%, і продукти харчування в ці населенні пункти не завозились. З населення, що там проживало, були взяті розписки про відмову споживання в їжу вирощених у своїх господарствах тварин, птиці та городини.
 Перебування в зоні радіації далося мені, як і іншим, негараздами в стані здоров’я: до 40 років я лише раз лікувалася в стаціонарі, а з 1987 року і донині пройшла близько 54 стацлікувань різних профілів у різних клініках. Мабуть завдяки Богу ще живі ті, хто в часи розгулу «чорного полину» підставляв своє здоров’я на поталу, бо на медицину немає статків, а фармація теж не має меж.
 Промайнуло 30 років, але не гасне пам’яті свіча про бачене в 30-км. зоні: руїну обезлюднених територій, поневіряння виселених людей, втрату здоров’я та передчасну смерть постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Але на сьогодні все повторюється, хоча і в іншому ракурсі.
 І що скаже ще ненароджене покоління про сьогоднішній день через 30 років?

Галина Ковач
пенсіонер, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.
 Лікар вищої категорії з організації охорони здоров’я

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.