Конституції України — 20 років, а права українців у ній і досі не прописані!
- 29 червня 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 335
-
Кожен з мислячих українців, як це прикро не виглядало б, мусить усвідомити, що на сьогодні українців в Україні юридично не існує. І не тільки тому, що ліквідована графа «національність» у паспортах та інших документах, а ще й тому, що нема жодної статті в Конституції, яка б юридично описувала етнічних українців в Україні та їхні невід’ємні конституційні права.Є лише Преамбула та стаття 11 в Конституції України, які поряд з Українським народом (з великої букви), загадковими «корінними народами» і всюдисущими «національними меншинами» сором’язливо згадують про існування в Україні якоїсь «української нації» — з маленької букви(!). Щоправда, є ще й знущальна стаття 12, яка декларує «задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави». Ніби в межах держави вже всі потреби українців задоволені?!
Натомість «Закон про національні меншини в Україні», нашвидкоруч прийнятий Верховною Радою України ще 25 червня 1992 року № 2494-ХІІ, неухильно діє і ретельно виконується саме в Україні. Кожна з нацменшин має окрему графу в Державному бюджеті та купу різноманітних пільг. Нічого подібного щодо українців в Україні немає й близько. Тому давно стоїть актуальне питання про прийняття, аналогічно до «Закону України про національні меншини в Україні», ретельно виписаного «Закону про статус українців в Україні». Одначе хіба не дивовижно, що за 20 з лишнім років жоден з тяжко вчених, професійних юристів чи депутатів ВР, доцентів з кандидатами та академіків до необхідності прийняття українським парламентом «Закону про статус українців в Україні» не додумався і не спромігся на це.
Проте навіть проста реєстрація відповідного законопроекту у Верховній Раді могла б привернути пильну увагу штучно розділених мовою та язиком українців і нагадати їм, що, незважаючи на користування різними мовами — примусовою московською чи рідною українською, етнічні українці були, є і назавжди залишаються єдинокровними братами. І ніяким калєсніченкам-ківаловим не має бути дозволено нацьковувати україномовних на московськоязичних українців або — навпаки. Адже невелика проблема доручити хоча б одному з істинно українських депутатів ВР написати і зареєструвати у ВР «Закон про статус українців в Україні». Тим паче, що в «Законі про нацменшини» сказано, що до нацменшин відносяться усі, хто не вважає себе українцями. Отже, аналогічно: українцями мають вважатися всі, хто не вважає себе приналежним до нацменшин.
Тобто: написати і зареєструвати у ВР «Закон про статус українців» не так вже й складно. А вже хто з депутатів ВР і як голосуватиме за нього — оце було б надзвичайно показово! Якби українська спільнота перейнялась питанням прогресу у побудові української України — кращої і успішнішої нагоди годі й шукати!
Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ.
(Вогнем і кайлом. — К.: Панмедія, 2016. — С. 237
Оригінальна назва статті: «Пролог до закону про українців»)