Пам'яті юного героя-земляка
- 14 вересня 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 956
-
У день, коли міська влада проводитиме чергову піар-«свистопляску», присвячену повторній окупації Борисполя російсько-радянськими військами 1943 року, яку нині приховують під Днем міста, пом’янімо героя, нашого земляка Георгія Тороповського, що боровся і воював за справжню свободу і незалежність України, загинувши 17 вересня 2014 року.Сьогодні друзі Георгія часто звертаються до його матері зі словами вдячності за врятовані ним життя та за його підтримку взагалі. «Йому було 18 років, але мало хто проживе своє життя так гідно навіть з десятої спроби…», — так відгукуються про хлопця його знайомі. Матір переповнює сум і гордість за власного сина. Є лише одне «але». Про такого відважного хлопця має знати вся країна. Тож Тетяна Миколаївна бореться з сьогоднішнім бюрократизмом, аби Георгій отримав звання «Героя України». Адже він — живий приклад відваги, сили та любові до власної Батьківщини.
Тороповський Георгій Валерійович. Для своїх — просто Жора. Він — воїн-доброволець 40 БТрО «Кривбас». Вважається наймолодшим учасником бойових дій на сході України — хлопцю виповнилось 18 років, коли позаду був Євромайдан, бойові операції в зоні АТО.
Родом Георгій з Борисполя, а з 2010 року Київ став його рідним містом. З 5 років займався шахами. А з 10 років відвідував Бориспільський військово-патріотичний клуб «Ратоборець». Ще з дитинства цікавився авіацією, хотів стати пілотом. Тож не дивно, що після школи відразу подав документи до Національного авіаційного університету. Обожнював техніку. Неодноразово відвідував авіавиставки за кордоном. Мав другий розряд, а також чорний пояс тхеквондо. Певний час служив у церкві, ходив у недільну школу. Жору виховувала мама. Коли хлопець навчався у 8-му класі, вони переїхали до столиці.
Після переїзду до Києва став займатися діґерством (від англ. digger — копач; сучасн. — дослідник підземних комунікацій — Ред.). У січні 2014 року на Московському мосту повісив Державний прапор України. Багато подорожував, мав друзів з різних країн. Цікавився історією. 9 травня завжди дарував квіти ветеранам та просив розповісти їхні історії з війни. Дивився у майбутнє. А у старших класах у звичайному шкільному зошиті намалював гру про війну між Росією та Україною з докладними схемами, технікою та прорахунками...
«Патріотизм на грані зі справедливістю», — саме таким пам’ятає Тетяна Миколаївна свого сина. Бо навіть готуючи листівку до 8 Березня для мами, ще у віці 7 років він побажав: «Більше правди і справедливості».
Зважаючи на усе це, мало кого здивувало, що Георгій з самого початку свідомо пішов на Майдан боротися за омріяні правду та справедливість. Два дні не виходив на зв’язок. Та згодом дав знати, що живий. На Майдані казав, що йому 22 роки, аби залишитися у лавах борців за майбутнє України. Коли мати попросилася навідати сина, той поставив дві головні умови: не розголошувати справжній вік та не влаштовувати скандалів щодо повернення додому. Адже відчував: його місце — саме там.
Уже наступного дня на Майдані російськомовний Георгій став розмовляти українською мовою. Дізнався багато з історії від переповідачів із західних областей України та Білорусі. Після Майдану перейшов до лав Правого сектору. Наприкінці червня 2014 року відправився добровольцем на схід, приховавши свій вік, адже йому тоді було лише 17 років. Там згодом став воїном-добровольцем 40 БТрО «Кривбас».
Георгій Тороповський загинув 17 вересня 2014 р. у потязі «Київ–Дніпропетровськ» внаслідок удару по голові зі спини, повідомляється на сайті «Антикор». Хлопець саме повертався до Дніпропетровська у військовій формі з шевронами 40 БТрО «Кривбас», «Україна. Збройні сили»; шеврон ПС був у кишені. Потім стало відомо, що сепаратисти призначили за Георгія винагороду: на сайті «Трибунал» (база даних ДНР) хлопець зазначений як «каратель» — «ликвидирован».
Похований у Борисполі на «рогозівському» кладовищі на місці почесних поховань.
Георгій Тороповський нагороджений:
- медаллю 40-го батальйону «Кривбас» «Мужність. Честь. Закон.» (№ 0036 від 06.09.2014 р.);
- орденом 40-го батальйону «Кривбас» – «Кривбас» (Іловайськ) (№ 084 від 05.05.2015 р.);
- почесною відзнакою «Велике серце» від Об’єднання волонтерських рухів «Архангел» від 21.01.2016 р.;
- почесною відзнакою «ГЕРОЙ КИЯНИН» (№ 0111 від 20.02.2016 р.) від ГО Київська міська спілка ветеранів АТО, ГО Українська асоціація інвалідів АТО, громади Києва;
- орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) — Указ Президента України від 17 лютого 2016 р.
Його ім’я тепер носить одна зі столичних вулиць (колишня Івана Дубового).
Вічна пам’ять мужньому воїну, вірному сину України. Героям слава!
Підготував до друку
Вадим ШАПОШНІКОВ