«ОРІЯНА»: «ДОНЕСТИ КРАСУ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ ДО СЛУХАЧА!»
- 26 жовтня 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1061
-
22 жовтня в столичному «Українському Домі» відбувся унікальний захід — гала-концерт учасників II Відкритого обласного фестивалю «Скарби Київщини», присвяченого Дню захисника України, в якому взяли участь найкращі виконавці та художні колективи народної творчості Київської області. Бориспільщина була представлена представниками усіх жанрів — від майстрів народно-прикладного мистецтва до хорових колективів. З-поміж виконавців Бориспіль гідно представили хорові колективи «Червона калина», «Терниця», вокальний ансамбль «Оріяна», аматорський танцювальний колектив «Бориспільські молодички», народний аматорський ансамбль танцю «Міленіум», Анна Табулінська, народний фольклорний аматорський ансамбль «Травневі роси».Користуючись нагодою, кореспондент «РБ» поспілкувався з представницею наймолодшого творчого колективу, який взяв участь у цьому фестивалі, — керівником вокального ансамблю «Оріяна» Людмилою МІРОШНИЧЕНКО (на фото праворуч).
— Пані Людмило, скільки часу діє Ваш вокальний ансамбль?
— Вокальний ансамбль «Оріяна» працює на бориспільській сцені ось уже рік…
— Чому саме… «Оріяна»?
— Коли постало питання імені нашого новоствореного ансамблю, ми сформували великий список назв, по кожній з яких проводили голосування. Варіантів, які б мали територіальну прив’язку до нашого краю і яких би до цього не використовували, у нас, на жаль, не знайшлося. Ясна річ, хотілося, щоб назва була жіночого роду, тож більшістю голосів підтримали цю. Як бачимо, і слово милозвучне… До того ж нам випало дізнатися, що, за однією з легенд, так колись називалася праукраїнська земля — Оріяна, тому що на ній жили давні орії-орачі, яких ще називають аріями. Тож подумали, що, оскільки ми є їхніми нащадками, то чом би нам і не бути «Оріяною»?..
— Нині Бориспільщину представляє досить широка палітра хорових колективів. І це радує. Що спонукало Вас створити ще щось подібне у нашому місті?
— Як на мене, чим більша конкуренція, тим ліпші мають бути виступи. Тому що, коли ти один у місті, то на «зірку» перетворюєшся автоматично: як не заспіваєш, тебе все одно сприймуть «на ура». Проте ми не виникли на «голому місці». Переважна більшість учасників нашого ансамблю — це вихідці з фольклорного ансамблю «Травневі роси». Наприклад, троє із нас співали у «Травневих росах» зі шкільних років! Тож маємо за плечима вже понад двадцятип’ятилітній співочий стаж. З часом до нас долучилися й інші учасниці цього фольклорного ансамблю, і тепер ми — як єдина родина.
Відповідаючи на Ваше запитання, хочу зауважити, що ми відрізняємося від інших вокальних колективів міста тим, що у нас інший жанровий напрямок. Так, ми також співаємо українські народні пісні, використовуючи школу акапельного виконання, яку ми свого часу пройшли під професійним керівництвом Ганни Михайлівни Крещенко. Сьогодні у нашому репертуарі є авторські (бориспільських авторів) і народні пісні — як автентичні, так і в сучасній музичній обробці. Наша творчість охоплює поп-, фольк- та етно-стилі. Є навіть етно-рок. Цього ніхто з інших колективів міста, крім нас, нині не співає. У нас відсутній консерватизм… Тому ми не подібні…
— Як Ви потрапили на фестиваль «Скарби Київщини»?
— На нього важко було не потрапити, оскільки відбірковий тур проходив у Борисполі. Тож наше місто було представлене якнайповніше, особливо — Культурно-мистецький комплекс «Академ», куди входимо і ми.
— Які у Вас враження від цього фестивалю?
— Фантастичні! Ще під час відбіркового туру відчули дуже сильну конкуренцію. Ми подали заявку на виконання у двох стилях: українська народна пісня в сучасній обробці і поп-фольк. Проте, оскільки у стилі поп-фольк ніхто більше не виступав, для виступу на заключному гала-концерті жюрі нам порадило обрати українську народну пісню в сучасній обробці…
— І тому ви всі дружно «полюбили гультяя»…
— Ми вирішили, якщо вже співати одну пісню, то зробити її виконання яскравим і цікавим, розробивши відповідну мізансцену, що додала нашому виступу рухливості і динаміки. Та й фонограма також оригінальна, створена на наше замовлення…
— А хто вам пише фонограми, якщо не секрет?— Це Валерій Іванцов, Володимир Гайдук, Вадим Шапошніков — композитори, у яких є вже кілька авторських альбомів. А ще маємо поетів, які приносять нам свої твори, такі як Валерій Мартишко, Микола Боровко та інші.
— Нині «Оріяна» позиціонує себе як жіночий колектив. Проте наскільки часто вам доводиться залучати до виконавської участі чоловіків? І чи не суперечить це вашому сценічному образу?
— Яка ж жінка може обійтися в житті без чоловіка? На наше переконання, як за кожним успішним чоловіком стоїть жінка, так і за кожною успішною жінкою стоїть чоловік. І це, мабуть, аксіома…
— Ага… Тобто, якщо і залучаєте, то щоб на сцені покепкувати з нього, як у цьому фестивальному номері…
— Та ні (усмієхаться)… Ні в якому разі! Це просто був такий жартівливий образ. А взагалі ми відкриті до співпраці з усіма.
— Чи є якісь критерії у формуванні репертуару «Оріяни»?
— Головний критерій — щоб пісня нам подобалася. Бо якщо під час співу у неї не вкладається душа, то слухач це відчуває і тоді немає належного сприйняття нашої творчості. Не менш важливим критерієм є аналіз пісні з метою можливості розкласти її на кілька голосів. В один голос ми нічого не виконуємо і навіть у два. Адже наш ансамбль співає виключно багатоголоссям.
— Які у Вашого колективу плани на майбутнє? Про що Ви мрієте?
— Хочемо добре підготувати свій звітний концерт. А звітний концерт для молодого творчого колективу, якому лише один рік, погодьтеся, це досить амбітний крок. І сподіваємося згодом заслужити звання «народний». Наше основне завдання — донести красу і милозвучність української пісні до слухача, адже такого розмаїття народних пісень не має жодна країна в світі.
— А хто вклав Вам любов до української пісні?
— Насамперед — мама Надія Іванівна, яка з колиски привчила мене до рідної пісні. Які б домашні справи ми удвох не робили, завжди разом співаємо. Практично, вона намагається не пропускати жодного концерту з нашою участю. Також бабуся співала, грала на гітарі. Бабусин рідний брат, хоч і втратив зір, але дуже любив співати, грав — мав колекцію з одинадцяти гармоній, а також володів гітарою, балалайкою, причому вчився сам. Тому у нас це в роду…
— А звідки походить Ваш рід?
— Із Слобожанщини… Харківщини.
— Дякую за щиру розмову. Бажаю Вам і «Оріяні» великих успів, палких прихильників і народної любові!
— А я персонально хочу подякувати нашим матерям, чоловікам і близьким учасниць нашого ансамблю за їхню постійну багаторічну підтримку і терпіння! Адже, завдячуючи їм, ми можемо виділити кілька годин на тиждень для заняття улюбленою справою і дарувати слухачам свято української пісні.
Спілкувався В. ОШУМОК